Моя розповідь піде про події 2006 року, в якому я влаштувався (як і сотні інших працівників) до відомої фірми ТОВ «Церсаніт Україна» в місті Новоград-Волинському, Житомирської області. Дане підприємство стало продуктом інвестиції корпорації Cersanit, виробником кераміки та санітарної техніки (ванни наприклад) з штаб-квартирою в Польщі.
...Мабуть не так важко виростити зерно підлого будяка, як виростити медоносну рослину, плоди якої б смакували кожному. Людська система схожа своєю структурою до бджіл та має подібність управління, але наміри цілої бджолиної системи не може порівнятися з людською, з її безмежною жадібністю до межі самознищення...
Мені здавалося, що ось цей медоносний вулик в якому я зможу себе реалізувати та матиму нагоду заробляти гідну зарплату. Щоправда умови прийняття на роботу були іншими. Насамперед, необхідно поїхати на тотожні виробництва в Польщі для отримання навичок та навчити керувати процесами в подальшому весь персонал на такому ж обладнанні, що буде встановлено на ТОВ «Церсаніт Україна».
Разом з тим, ми були зворушені увагою роботодавця, який щирою європейською посмішкою запевнив нас про найкращі умови, які чекатимуть на нас та зворушив своєю турботою про забезпечення умов проживання, харчування, проїзду і навіть страхуванням з візою. Зворушені та горді ми віддали паспорти та заповнили анкети.
Нарешті....мить від’їзду, проводжаючі біля автобусу — все виглядало святково, паспорти з візами, відряджувальні листи. Яким було наше здивування, коли під’їжджаючи до кордону України, водій автобусу (польської транспортної компанії), який нас віз, розмістив табличку з написом «Ескурсія Львів-Хелм» та подав до митника список «екскурсантів». Цікаво було дивитися на здивоване лице прикордонника, який побачив «групу туристів» чоловічого роду, в очах яких явно не продивлялася інтелігентна зацікавленість музеями. А тому, щоб видима підозра до такої групи зникала, завжди платили відкупного і чемно їхали далі. На польському ж кордоні проходили досить швидко та без питань — головне не перебрати алкоголю та тютюну, бо тут з цим суворо. Забігаючи наперед, потрібно сказати, що ця процедура повторювалася щомісяця протягом двох років.
За тією стороною кордону з сіяючими вітринами та рекламними щитами нас чекав наступний автобус, який доправив половину групи до м. Краснистав, де знаходиться завод Cersanit по виробництву керамічних умивальників та унітазів, а решту пересаджували до мікроавтобуса та через всю Польщу по рівним дорогам майже до кордону з Чехією, в славне місто Валбжих, на ще один чудовий завод Cersanit по виробництву керамічної плитки. Мабуть через те, що я раніше не працював на таких великих підприємствах я був вражений масштабністю та потужністю гіганта з високою технологічністю. Але, як з’ясувалося згодом, навіть для таких автоматичних процесів потрібно живі руки. Нещодавно поляки отримали вільний доступ до європейських країн, тому велика кількість переїхала працювати до Англії та скандинавських країн за більш вигідні гроші. А тому, наше стажування переросло в звичайну примусову роботу без права на перерву з понаднормовими годинами. Не потрібно думати, що ніяких пояснень тим паче заохочень ми не отримали, навіть не було достойних (гідних людини) умов відпочинку та людського харчування (втратив за 45днів 18кг), не кажучи про можливість лікарської допомоги. Відряджувальні кошти нам так само не «світили» в розмірі, що гарантувався державою згідно Постанові КМУ від 23 квітня 1999 р. N 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» із змінами від 8 лютого 2006 року N 116 пп. 4.111 в розмірі 38$ (про це я дізнався набагато пізніше), а всунутий дріб’язок в якості відчіпного у розмірі 4$ навряд чи міг чимось допомогти або принаймні компенсувати втрачені сили. Тому, коли я отримав травму та «одягнув» гіпсовий чобіт, морально я був готовий покинути це місце, але мене, на диво, не звільнили — а просто в гіпсу возили на завод працювати, мовляв робота лікує. Здивуванню поляків-працівників не було меж, коли вони бачили такого «настирливого» працівника в гіпсу і на милицях , вони не вірили, що у мене не було вибору. В цей час я вже здогадувався, що попав у «липовий» мед: страховка в лікарні виявилася незабезпеченою і туристичною(лікування за свій рахунок), роботодавець не хоче надати час для одужання та настирливо «пропонує» працювати. Тому, коли ще один працівник отруївся та виявилося, що нас, «відпрацьований» продукт, звільняють — я зрадів. Щоправда наше самостійне повернення без грошей заслуговує на ще одну статтю, але про це іншим разом.
Досить неприємним була процедура звільнення, оскільки нас звільнили набагато раніше ніж ми навіть перетнули кордон України, але найгірше було повернути трудову книжку, яку за
Якби не одна стаття в Інтернеті в 2007 році про суть та розмір відряджуальних коштів я, можливо, і не зацікавився б своїми відряджувальними коштами та рештою оформлення документів про травму. Але я це розпочав і протягом двох років писав в Міністерство Праці, Держгірпромнагляд (охорона праці), прокуратуру та соціальні служби, страхову компанію і т.д. з метою отримати будь-які документи з чітким наміром отримати свої чесно зароблені кошти за час роботи в ТОВ «Церсаніт Україна». Але в нашій системі є верховна бджола, трутні-бюрократи та робітники. В цей час активно добудовано саме підприємство, яке під патронатом (чи кришенатом?) тодішнього головного бджоляра урочисто відкрили та ввели в експлуатацію. А тому моє бдзижчання «почули» трутні інспекційних перевірок, які довгий час «співали» на свій вигідний лад, направляючи мені відписки та вдало харчуючись у новому вулику, який вони перевіряли. Щоправда і консультуватись вони не забували з Пасічником, а тому справа текла як мед у грудні — повільно.
Все-таки за деякий час я «нашкріб» частину документів. Акт і припис про виявлену заборгованість ТОВ «Церсаніт Україна» перед Піковським В.В. та групою перевірених у цей час відрядження комісією Інспекції Праці в Житомирській області, та отримав документ — Акт про факт травматизму через 1,5 роки, який приховувався та може бути фактом до притягнення до адміністративної або навіть кримінальної відповідальності, та рушив з ними до прокуратури. Що тут було в тому бюрократичному вулику: трутні перегризлися за надання такого документу, та комусь, мабуть, урізали пайку, бо згодом з’явився новий Акт, в якому урочисто проголошено про відсутність будь-яких порушень, незважаючи на грубі помилки (або ж свідомій брехні?) у вказаних номерах відрядження і місці відрядження Піковського В.В. Тобто я був там, де мене не було фактично, а отже боргів немає — абсурд. Але з великим задоволенням це використовували в мотивації чиновники-трутні, які в той же час не забували попоїсти солодкого.
Не дуже вже й змінилося після зміни Бджоляра на палке червоне серце — на що я сподівався. Воно було настільки самозакохане, що не зважало на незадоволення бджіл: мед є — значить все гаразд. Хоча потрібно відмітити, що серед трутнів справа моя проходила швидше, як завжди остерігалися, щоб їх не викинули з вулика. Хто зна, що у цього червоного серця в косі — ліпше підіграти і тим, і сим.
Так справа була подана мною у 2009 році до суду — на якому суд довго второпував, що мені потрібно (протягом 8 місяців!), справу волочив, а відповідач (ТОВ «Церсаніт Україна») сидів навпроти та хитро хихикав у вуса. Незважаючи на наявність явних порушень мого роботодавця, пред’явлених документів та вимог, справа моя була кепська. Через рік відмовили в отриманні зароблених грошах: відряджувальних коштів, переробітку, роботи в нічний час та вихідні дні, моральній шкоді, компенсації. А тому я подав з місцевого знову в Апеляційний вулик, а потім і у Верховний, де мою справу-позов за 2 роки повністю зарубали, тобто відмовили. Врешті-решт, хоч я свого не забрав, але дехто медом поділився...
Ця невдача ні в якому разі не спинила і не спинить мене і моїх товаришів, оскільки сотні бджіл стали незадоволено густи і починають, дивлячись на мене і на мої дії, прокидатися від обману. Утворилася ініціативна група, яка підписалася та не погоджується з обманом зі сторони ТОВ «Церсаніт Україна», яке пригріло у себе наші мільйонні кошти, виділені ЄБРР для розвитку. Рука, що їх взяла не хоче повертати, але нас багато і ми зробимо все на законних підставах, щоб повернути своє, бо ми такі ж Європейці і маємо свою честь та гідність. Нам відомо, що трутнів не знищити, Цар-бджолу не впросити, але вони живуть на наших трудах і за наш рахунок. Ми зможемо обійтися без них, але вони це розуміють лише коли у вулику ні бджіл, ні меду, а залишиться їм лише фунт лиха.
Тож, коли повз місто Новоград-Волинський або Житомир на міжнародній трасі будуть проїжджати футбольні фанати на матчі Євро 2012, вони зможуть побачити не тільки краєвиди, але і людей, що будуть стояти з плакатами про вимогу повернути заробітну плату працівникам ТОВ «Церсаніт Україна» та притягнути до відповідальності його директора Кшиштофа Таллера та винних у цьому безладі осіб як української так і польської сторони.
Інтернет-посилання на раніше надруковані матеріали з цієї теми:
fraza.ua/analitics/11.11.10/103246.html
www.ukrrudprom.com/digest/Pozitsiya_vs_investitsiya.html
P.S. «Фраза» может не разделять точку зрения авторов писем. Ответственность за достоверность изложенных фактов несут сами авторы. В то же время, «Фраза» готова предоставить возможность высказать свою точку зрения всем лицам и представителям структур, упомянутых в публикациях.
Ваше письмо также может быть опубликовано в тематическом блоке «Письмо читателя». Пишите нам по адресу [email protected]. Жалобы, обращения, рассказы о тех или иных социальных проблемах, с которыми ежедневно сталкивается рядовой житель нашей страны... Мы постараемся дать возможность высказаться каждому.
