Разведчик 2 стрелкового батальона 10 ОГШБ «Эдельвейс» с позывным «Рос» занимался корректировкой огня нашей артиллерии при защите Бахмута и отражал штурмы российских террористов под Соледаром. Оба этих населенных пункта в последние месяцы ассоциируются с адом и мясорубкой. «Рос» неоднократно прошел как через одно, так и через другое. Он работал в разведке, вытаскивал раненых и кошмарил россиян. Сейчас он продолжает оборонять Украину на огненной дуге между Бахмутом и Соледаром. Во время короткого перерыва Рос поделился с нами опытом работы в самых горячих точках.
У серпні ти брав участь у стримуванні наступу противника на східних околицях Бахмуту. Що саме ти тоді робив?
Я відповідав за орієнтування нашого підрозділу на підступах до Бахмута, а також допомагав із корегуванням вогню нашого міномета. Завдяки нам часто наші артилеристи влучали в ціль буквально з другого пострілу. У нас значно менше снарядів, ніж у противника, тож ми майже не мали права на помилку і мали вести вогонь максимально результативно. Ми працювали приблизно по 20 один на добу.
Під Бахмутом російська артилерія працює в кілька десятків разів активніше за нашу. Як ви витримували такий вогневий вал?
Спостереження ми вели з п’ятиповерхового будинку. Коли ми туди зайшли, то русіши нас вислідили і почався масований прицільний обстріл. Ми сховалися в підвалі. Один із прильотів прийшовся просто перед входом у підвал. Від нього вибуховою хвилею вибило двері всередину. Від цього вибуху всіх, хто в той момент був у підвалі без навушників, контузило. Масований обстріл тривав близько двох годин. Протягом цього часу частину будинку було знищено і ми почали шукати способи вилазити з будинку через каналізацію — шукали ширші труби, простукували стіни. З нами тоді працювали в небі наші оператори дронів Фродо і Купер. Вони самі знаходилися в мінімально захищеному укритті.
Ми уважно слухали ритм прильотів і коли помітили затишшя, то дуже швидко вибігли на вулицю до нашої машини, яка якимось дивом майже не постраждала і швидко від’їхали на кілька кілометрів у тил.
Бійці з іншого підрозділу, що тоді були разом із нами в підвалі, також у цей момент побігли назовні. Але їм менше пощастило з машиною. Від обстрілів вона постраждала і їм довелося швидко від’їжджати на одному цілому колесі. Поки ми вибігали з підвалу, то російська арта перезарядилася і розбила будинок вщент.
Ти працював не тільки під Бахмутом, і не тільки в якості розвідника.
Так, у листопаді ми опинилися в селі ближче до Соледара. Нас перекинули на підкріплення в один із підрозділів, який зазнав великих втрат.
На тих позиціях ми пробули близько п’яти днів. Ворог розташовувався від нас на відстані близько 30 метрів. Ландшафт на ділянці був дуже непростий: яри, дерева, а безпосередньо між нами і ворогом були густі хащі. Ми постійно перестрілювалися.
Умови були важкі. По нас працювали танки, міномети, а також багато стрілецької зброї. Чергували ми по три години. Тобто поки змінишся, перекусиш, дійдеш до бліндажа, де можна лягти, то на сон залишається не більше двох годин. Паралельно з чергуванням, якщо при цьому не йшли обстріли, ми облаштовували вогневу позицію. Часто йшов дощ. Мокра земля часто попадала на зброю та боєкомплект. Доводилося постійно їх чистити. Добре, що зброї у нас було з запасом, адже вдалося назбирати трохи трофеїв.
Як ви назбирали трофеї?
Одного разу наш командир помітив, як на нас насувалася група російських штурмовиків. Хлопці, що стояли поруч із ним хотіли відкривати вогонь, проте він дав команду не стріляти. Він відійшов трохи вбік по флангу, сховався за деревом і голосно сказав до росіян: «Мужики! Идите сюда! Здесь безопасно». Після цього до них у пастку прийшло чотири росіянина. Потім вони повторили цей трюк і виманили ще двох.
Бійці часто розповідають, що коли на подібних вогневих позиціях стає тихо, то відчуття від цього ще гірші, ніж у самий розпал бою.
А ми не допускали, щоби ставало тихо. Проводили профілактичні перестрілки, щоби вони не спали і зайвий раз понервували. Вони займалися тим самим. Так ми вимотували один одного.
В один із таких випадків я вистрілив по їхньому спостережному пункту з РПГ. Після цього у відповідь противник почав стріляти з усієї зброї, яка була у нього. Це був якийсь В’єтнам. Кілька разів вони також стріляли з РПГ, проте їх снаряди плуталися серед стовбурів дерев. Цей обстріл у відповідь добре показав, скільки якої у них зброї.
Під час одного з прильотів на сусідньому спостережному пункті чергував «Док». Снаряд упав поруч із ним. Коли я підповз до нього і підняв його шолом, то побачив під ним місиво з елементами м’язів і кісток. На жаль, у мене не було можливості відтягти його. Після того, як «Дока» не стало, то у нас відкрився весь лівий фланг. Через це у нас могли виникнути великі проблеми.
Невдовзі після цього прильоти були вже в кількох метрах від мене. В результаті одного з них мені уламком знесло лівий навушник разом із кріпленням. Від цього я отримав контузію і пошкодив ліве вухо і око.
Ти працював на цій позиції п’ять днів. Потім вас замінили?
Ні, про заміну не йшлося. П’ятий день був найважчим. Він почався о 7 ранку. За дві години до того я ліг спати після чергування. Проте мене розбудили і сказали, що русіши почали масований наступ. Ми швидко добігли до спостережного пункту і вв’язалися в бій. Він тривав менше години. За цей нетривалий час я був повністю мокрий від навантаження, хоча на дворі було близько нуля градусів.
Яким було співвідношення сил?
Росіяни штурмували групою приблизно в 25-30 бойовиків. А нас на позиції було дев’ять. Спочатку пройшла артпідготовка, в результаті якої двох із нас поранило. Мій побратим «Круглий» лежав у траншеї і поруч із ним валявся якийсь невеличкий уламок дерева. То і не дивно, адже дерева, які оточували нашу позицію, від вибухів розривало просто в шмаття. Проте коли я придивився до «Круглого», то побачив, що у нього є проникаюче поранення. Уламок зламав йому лопатку. Другий уламок застряг у шоломі, від чого його аж вивернуло. Якщо би він прилетів буквально на п’ять міліметрів нижче, то пробив би йому голову.
У другого бійця йшла кров з носа, вух і очей. Але йому пощастило — у нього не було проникаючих поранень. Пізніше йому написали в діагнозі — обширна черепно-мозкова травма.
Я залишився єдиним, хто ще міг тримати зброю в руках. Проте у мене була повна дизорієнтація і оглушення. Про прицільний вогонь навіть мови не йшло. Я продовжував стріляти просто в напрямку: підіймаючи автомат над бруствером і при цьому пригнувши голову нижче землі. Я точно впевнений, що тільки два рази попав прицільно у противника.
«Круглий» — це твій побратим, із яким ти воюєш з першого дня?
Так. На війні дуже важливо знайти собі побратима, який розуміє тебе з півслова. Коли така людина поруч, то суттєво зростають шанси на виживання і на успішне виконання бойових завдань. Саме таким для мене став «Круглий». Ми воюємо разом із першого дня на Донбасі.
Як же в таких умовах можна було відбивати штурм противників, яких було втричі більше?
Ніяк. Ми вирішили відходити. Я прикривав вогнем побратимів, які з останніх сил бігли назад. Відходити нам довелося просто по відкритій місцевості і навколо нас падали міни. Коли ми дійшли до нашого мінометного розрахунку, який стояв трохи позаду, то з’явилася можливість вколоти знеболювальне важкому пораненому, бо йому було дуже зле. Згодом під’їхала вантажівка, яка нас забрала. Я застрибнув у вантажне відділення і одразу відключився. Організм більше не витримав. Нас відвезли в лікарню.
В цей же день на нашу позицію зайшло підкріплення у кількості 20 бійців. Вони втримали цю точку. Але дорогою ціною — 13 поранених і 7 загиблих.
Додатково: Неподалік від Бахмута ми бігли через поле під обстрілом і шукали тіло нашого загиблого побратима. У нас була задача його винести. Нам дали приблизні координати. Міни падали в кількох десятках метрів від нас. З нами був один поранений чоловік, який постійно рвався вперед і в будь-якій небезпеці повторював: «Жити ми будемо рівно стільки, скільки нам відведено». По середині шляху одна міна упала просто метрах у 30-ти, і тоді той безстрашний чувак сказав: «Ладно, давайте трохи пересидимо і покуримо». Невдовзі після цього ми побігли далі. Коли ми прийшли за координатами, то тіла там не було. Інші бійці намагалися відтягти загиблого самостійно. Проте не змогли донести його до безпечної точки і поклали його десь у посадці. А нам це не доповіли. Ми так і не забрали нашого побратима звідти.
