Завлабораторией Института социальной и политической психологии Академии педагогических наук Украины Павел Фролов считает, что новые выборы возможны, но не в мае. Они мало, что изменят в расстановке сил. Но «НУ» и БЮТ стоило бы объединиться и тогда успех будет более реальным.
Пане Павло, чи змінилися електоральні настрої українського населення у порівнянні з 2006 роком?
Соціологічні опитування різноманітних центрів показують, що істотних зрушень та переміщень в розподілі між двома основними угрупованнями не відбулося. Певний розподіл електорату в середині цих основних угруповань є, але він також не значний. Втратила частину своїх позицій „Наша Україна”, а в антикризовій коаліції є питання щодо СПУ та Компартії. Хоча, останні опитування показують, що і вони мають шанс перетнути трьохвідсотковий бар’єр на виборах до парламенту. Це все свідчить про те, що дострокові вибори мало, що змінять у Верховній Раді. Розстановка політичних сил залишиться такою ж.
Куди „відійшов” електорат „Нашої України”?
Я думаю, що більша частина втраченого „Нашою Україною” електорату пішла до більш сильної та яскравої політичної сили – до БЮТ. До того ж, електорат БЮТ та „Нашої України” дуже схожий.
Де, наразі, „перебуває” втрачена частина електорату соціалістів?
Точних даних не має. Потрібно це питання окремо досліджувати. Однак, не факт, що колишні прихильники СПУ наразі підтримують „помаранчеві сили”. Вони могли перейти й до більш радикально налаштованих „біло-блакитних”.
На вашу думку, якщо БЮТ та „Наша Україна” об’єднаються в єдиний блок, в них буде більше шансів на перемогу?
У нас люди люблять різні блокування та союзи. Тим паче, таке утворення полегшило б людям вибір. Тому, блокування Тимошенко та НУ мало б певні перспективи. А от від приєднання до БЮТ різних „політичних” карликів майже ніякого ефекту не має, електорат у таких партій, як „Реформи і порядок” дуже незначний.
Чи мають зараз мітинги реальний вплив на політичні процеси, як це було у 2004 році?
Зараз я не думаю, що вони мають істотний вплив. У 2004 році це був тиск народної маси на політиків. У 2007 ми маємо іншу картину. Це скоріше намагання політиків продемонструвати один одному масову підтримку людей. Вони будь-якими заходами намагаються до своїх акцій залучити населення. Досить часто найдійовішим методом залучення до акцій є гроші.
А взагалі, які наразі настрої в суспільстві?
На сьогоднішній день розчарування політиками і державними інституціями дуже сильне. У 2005 році після революція був період ейфорії, і ми мали цілу плеяду політиків, якими більша частина населення довіряла. Також, була відновлена довіра й до інституцій державної влади. Внаслідок різних подій: відставок урядів, корупційних скандалів, приходу до влади антикризової коаліції, зради Мороза, і так далі - розчарування досягло свого апогею. Наразі, ми не маємо жодного політика якому б більше довіряли, ніж не довіряли. Це є великою проблемою.
Ми бачимо, що заяви політиків з обох таборів, для того, щоб мобілізувати своїх прихильників, стають більш радикальними. Але, я б хотів від цього застерегти. Такі заяви скоріше за все, мобілізують не свій електорат, а чужий.
Соціологи фіксують, що більша частина суспільства прагне порозуміння. Люди вважають, що політики мають між собою домовитися, і, що суспільні конфлікти нікому не потрібні. Але людська психологія – багатошарова. Тому й існують певні радикальні настрої. Наприклад, розпуск парламент підтримує менша кількість людей, а от розпуск парламенту й відставку уряду – більша. Люди схильні підтримувати рішучіші кроки.
Чи можна порівняти електорати „помаранчевих” та „біло-блакитних”?
За опитуваннями різних соціологічних служб, кількість людей, які погоджуються брати участь у різних політичних акціях майже не змінилася у порівняні з 2004 роком. Тому, політики й закликають зараз людей виходити на вулиці. На сьогодні, більш слухняний і організований електорат у „біло-блакитних”. Там люди готові виконувати команди лідерів. Це для них звично, цього вони чекають, і це відповідає їхній психології. А прихильники „помаранчевих” – це люди, які самі вирішують, чи варто їм йти, чи не варто. Ось тому й існує певна диспропорція в масових акціях політичних сторін.
Чи змінився психологічний образ прихильника „помаранчевих сил” зразка 2004 року, і їх теперішніх симпатиків?
Я думаю, що так. Якщо раніше основним мотивом була надія на краще, і люди підтримували своїх через те, що вважали їх найкращими, то тепер вони підтримують своїх за принципом „вибору серед двох зол, меншого”.
А як змінилися прихильники „біло-блакитних”?
В цьому питанні є певний парадокс. З одного боку найбільш песимістичні настрої щодо рівня життя і економічної ситуації є в Донбасі, а з іншого боку за економічну ситуацію відповідає уряд Януковича, і прихильники Партії регіонів не перекладають відповідальності за економічну ситуацію на уряд, і тому, підтримка „біло-блакитних” не зменшується. Тобто, логічний парадокс. Ще є таке поняття, як кредит довіри, коли люди вважать: „Вони зараз не можуть, їм заважають, вони в майбутньому це зроблять”.
