Уничтожить бело-голубой и оранжевый мифы. Часть третья

Автор: Валентин Лысенко, политолог

25.07.07 13:37

9959

Уничтожить бело-голубой и оранжевый мифы. Часть третья

Міфообраз і епатаж… Епатаж, провокація, скандал – це гарантований спосіб стати впізнаваємим і здобути увагу до своєї персони з боку мас-медіа і широкого загалу. Однак така публічність не кожному по силах. Зазвичай дієвість епатажу довготривала, проте ця довготривалість різна, бо залежить як від випадку, так і від героя. Часом достатньо одного видовищного вчинку, аби «записатися» на сторінки історії. Однак, публіка, яка щоразу бачитиме свого героя, який не спроможеться підтверджувати її очікування, поступово забуватиме його, і герой втрачатиме впізнанність. З точки зору психології, ефективність провокації і епатажу ґрунтується на публічному ґвалтуванні культурних норм і традиційних настанов суспільства. Сторонній спостерігач підсвідомо-вимушено захищає свої уявлення. В цей момент він, сам того не бажаючи, максимально активно сприймає повідомлення, внутрішньо погоджуючись чи не погоджуючись з тим, що відбувається. В основі скандалу лежить ціннісний конфлікт, який стає надбанням широкої аудиторії лише у разі його висвітлення у традиційних засобах масової інформації (друкованих – газетах і журналах, електронних – телебаченні і радіо) та Internet-media, чи набуття поширення у зоні неформальної комунікації у вигляді чуток, поголосу, анекдотів чи приказок. Політики і/чи їх політтехнологи інколи, час від часу, а у виключних випадках постійно вдаються до епатажу. Завжди це спектакль, витончено зрежисований перфоменс, лицедійство одного чи декількох акторів, найважливішим моментом якого є ясне усвідомлення психології аудиторії, яка піддається впливу. Такий генералізований посил суспільній свідомості повинен бути детально прорахований, імпровізації удаються винятковим особистостям, та й те в межах обраної стратегії. Яскравим прикладом політичного епатажу являється віце-спікер російської Думи, лідер Ліберально-демократичної партії Росії Володимир Жириновський. Його хист до епатажу безумовний. Однак, мало хто знає, що з тим «активно дружив» психотерапевт Анатолій Кашпіровський, а за маскою лицедійства ховається розважливий і проникливий розум. До епатажу, як політтехнологічного інструментарію, у нас, в Україні, вдавалися багато політиків. Ефективно його, на певному проміжку часу, використовував нинішній Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Нестор Шуфрич, якому з моменту набуття посади довелося терміново корегувати міфообраз. З новим міфоіміджем він досі не визначився і, скоріш за все, не визначиться. Природні здібності до епатажу однозначно наявні у Михайла Бродського. Йому тривалий час (і доволі успішно!) вдавалося використовувати свої особисті якості (зовнішні дані, особливості мовлення і конструювання фразеологічних зворотів) і дитячу безпосередність для створення образу політика, відмінного від інших. Певний застій спіткав Михайла Юрійовича з моменту набуття членства у Політраді партії «ВО «Батьківщина». Харизма Юлії Володимирівни піддала сумніву концепт епатажного політика Михайла Бродського. Випробовування Михайлу далися важко і від гріха подалі він вирішив податися геть від Юлії Тимошенко, створивши Партію Вільних Демократів. Так і повинно було статися, навіть з причин того, що як Юлію Тимошенко, так і Михайла Бродського, політиками «зробили» камери СІЗО, однак часи затримання епохально відрізнялися, як і підстави для затримання кожного були інші. Соціально-психологічний зміст феномена епатажної поведінки Михайла Бродського обумовлюється вибором стереотипу рольової поведінки, найбільш інтуїтивно близької його внутрішнім відчуттям і переживанням, являється важливим механізмом психологічного захисту особистості для збереження уявної цільності натури. Така модель поведінки є результатом різких поворотів Мишиної долі, які закріпили епатування (від фр. еpater – приголомшувати, вражати) як спосіб публічного спілкування, що дозволяє «застовпити» собі своє особливе місце у референтній групі, а згодом і у соціумі взагалі. У процесі становлення особистості, напевне, маленький Миша стикнувся із проблемами великого і агресивного світу, які не вирішувались у його сприйнятті. Як наслідок, тривале перебування у психотравмуючій ситуації призвело до порушення емоційно-вольової сфери, формування невротичної особистості, розвитку істеричного психопатичного характеру, стійкого внутрішнього почуття провини. З часом періодичне загострення внутрішнього почуття вини, страх залишитися наодинці, що називається «сам на сам», починає лякати. Миша готовий підкоритися сильній особистості, проте механізми психологічного захисту спрямовуються на ідентифікацію – уподібнення їй. Особистий досвід позиціювання у референтній групі підтверджує, на його погляд, правильність вибору моделі поведінки. Відтак, перебуваючи у стані війни сам із собою, він переносить її на боротьбу з усім світом. З цього моменту Михайло своє місце бачить виключно у групі, але завжди залишаючись «окремою бойовою одиницею». Тепер він не тільки має складності з владою над своїми емоціями, з контролем над поведінкою, а й вирізняється неспроможністю підкорятися. Він не тільки не може скоритися волі групи, а й недостатньо вільний аби утвердити свою волю. Михайло не може досягти позитивної ідентифікації з групою і не може залишитися без сторонньої допомоги, так як обтяжений почуттям неповноцінності і провини. Його, як і лідерку БЮТ, вирізняє безмежний егоцентризм, ненаситна жадоба постійної уваги до своєї персони, захоплення, подиву, шанування, співчування (однак не жалості). На худий кінець готовий прийняти обурення чи ненависть і навіть на свою адресу, але тільки не байдужість. Всі інші якості живляться цією рисою. Йому властиві фантазерство і, так би мовити, напівправда, які цілковито спрямовані на прикрашання своєї персони. Це зовсім не значить, що різати правду-матку не в його стилі, навпаки – він любить правду мовити. Михайлу лестить його театральність, але він побоюється бути звинувачуваним у нещирості, як побоюється, коли емоції переповнюють і починають брати верх над здоровим глуздом. Однак, хоча, входячи в раж, Михайло і стає несамовитим, мов би настирливо-агресивним, не здатним контролювати свої вчинки, дії, він відчуває себе як «риба у воді», оскільки поведінка якщо і не зорганізована метою, але має статус засобу реалізації мотиву ситуації, інакше кажучи, у свідомості зберігається зв’язок між поведінкою і мотивом, надія на вирішення ситуації як способу самозадоволення від самої перепалки (сварки) і здобуття вдоволення від приниження іншого. Бродський вельми винахідливий. У нього надзвичайно розвинута інтуїція. Усі його опоненти добре знані, що у відкриту сутичку йти з ним вкрай небезпечно, адже його реакція миттєва. Чим брутальніший його співрозмовник, тим зручніший він для Михайла. Культурний рівень опонента може тиснути на нього. У Михайла живий, але неметодичний розум, імпульсивна, нервова і мінлива активність. Усе нове, незрозуміле і відмінне стає спокусливим для даного типу. Цупкий і пристрасний, він постійно знаходиться у пошуку нових сильних і навіть шалених відчуттів. Бродський – віртуоз епатування публіки. Він намагається вразити, приголомшити своєю незвичайною поведінкою, скандальними витівками, порушенням загальноприйнятих норм і правил поведінки. Таким чином він апелює до емоційної сфери особистості, аудиторії, суспільної свідомості. Розрахунок простий – звернення до емоцій не потребує жодного раціонального обґрунтування своїх аргументів і, до того ж, будь-які образи, котрі пов’язані із сильними емоціями, добре запам’ятовуються публікою. Вільному демократу Бродському ще не раз доведеться зіткнутися з Тимошенко, хоча Юля Володимирівна, на відміну від нього, уникатиме публічних протистоянь. На інше чекатиме Михайла Юрійовича на терені боротьби за Київ, де проти нього повстане інакший політичний паяц Юрій Віталійович, навіть якщо і змовлятимуться вони між собою проти Леоніда Черновецького, то тимчасовим буде їх союз. Епатаж – скандал, а далі популярність і впізнаваємість. Однак, як на мене, все ж слід пам’ятати, що частка скандалу повсякчас залишається у тіні, і у тіні завжди залишається сутність самого скандаліста...