Страна уверенно идет к тоталитаризму

Автор: Виктор Верный, политолог, «Фундация Аналитической Мысли»

19.06.07 09:29

22759

Політична команда, що застовпила за собою назву «демократична» і назвалася опозицією, вичерпала свій політичний ресурс. Тому безліч підтверджень. Це не тільки намагання узурпувати владу в країні шляхом руйнування конституційних державних інституцій і підміни їх повноважень неконституційним органом - Секретаріатом Президента. На сьогодні неоспориме свідчення тому – це зухвала спроба ревізії усіх демократичних завоювань новітньої історії України – змінення політичного устрою, утвердження в країні диктатури, коли «часи Кучми» видаватимуться лише квіточками. «Вся країна на виборах 30 вересня обиратиме не просто новий склад парламенту, а новий шлях, новий курс, новий час», - наголошує Юлія Тимошенко на сторінках «Дзеркала тижня», і тільки в передачі «Свобода слова» розкриває смисл визначення «новий курс». На ICTV вона повідомляє усій країні, поки що обережно, про цей так званий «новий шлях, новий курс, новий час», що лежить у площині вибору: «Конституція Президентської республіки» чи «Конституція Парламентської республіки». Вона переконує, що слід позбутися «конституції двоцарювання». «Конституція непогана, - переконує лідерка БЮТ, - повірте мені, якщо там немає того “кучмізму”, який був у тій Конституції. І не політики мусять обирати між цими двома документами, а хоча б один раз запитайте у людей, яку вони хочуть країну: парламентську, де править парламент і прем’єр, чи президентську? Дайте їм почитати ці два проекти Конституції!» На відміну від Юлії Тимошенко, більш відвертим виявляється В’ячеслав Кириленко. Він говорить: «Президентська модель, на мій погляд, — виправдана для України». І відповідну базу підводить: «Це пов’язано з особливостями створення нашої держави, це диктується досвідом багатовікової боротьби українців за незалежність. Україна потребує легітимного консолідуючого центру, який виступав би гарантом її суверенітету». Щодо Верховної Ради, то та, за думкою Кириленка, «таким гарантом в Україні бути не зможе». Отже, все за всіх, за всю країну вирішено: президентську владу «назавжди». «І це моя принципова позиція», - стверджує лідер Нашої України. Адже за це боролися, задля цього знищувалася законодавча гілка влади, підривалися засади судової гілки влади, крок за кроком ставилися питання щодо легітимації здійснення своїх повноважень Конституційним судом, Прокуратурою, мов із транфсформером гралися з СБУ, МВС і РНБО, розшматовували виконавчу вертикаль. Хаос наполегливо привносився у суспільство. Державні інституції загрузли у політичних розбірках. Сьогодні хаосоутворювачі в особі Кириленка підводять риску: «Для виборця, за великим рахунком, не принципово, хто які повноваження отримає. Для нього важливо, аби влада була відповідальна, а держава — убезпечена від хаосу». Команда «демократа» Ющенка і словом, і ділом… Отже, вже ніхто не ставить питання про демократичний вибір країни, - за країну, за народ вирішує так звана демократична опозиція. Референдум, на який вони посилаються, що начебто повинен вирішити це питання - ні що інше, як запланована профанація: не задля того все це дійство розпочиналося, аби поступитися, не досягши мети. 14 липня, вже четвертий раз поспіль, не може зібратися Центральна виборча комісія. Як і у попередні рази, відсутній кворум, адже зібралися тільки вісім членів ЦВК з п’ятнадцяти, ті, що обрані за квотою коаліції. Володимир Шаповал, голова новообраної, але на сьогодні не дієвої ЦВК, ігнорує ініціативу більшості, адже побоюється, що ті поставлять руба питання щодо визнання «групи Кінаха» правонаступниками нашеукраїнців, які так «мужньо» поклали свої депутатські мандати і тепер так болісно переживають вимушене позбавлення самих себе «депутатської недоторканості». Небезпідставно висловлює свою пересторогу пропихач президентської указотворчості, що «з початком виборчого процесу існує загроза його зриву». А тут новий, проте передбачуваний, і з дня у день стіль очікуваний тим же Шаповалом, поворот – нашеукраїнець Микола Оніщук проголошує, що «остання надія коаліції померла», адже Київський Апеляційний адміністративний суд відмовив «Партії промисловців і підприємців України» у розгляді скарги про «обнуління списків» блоку «Наша Україна» і «рішення Печерського суду набуло законної сили». Де-факто Верховна Рада перестала існувати з моменту визначення щодо поїздки Юлії Тимошенко до «Землі обітованої», закріплена вояжем до США і оформлена призначенням часу «Ч», коли та перебувала у Франції. Де-юре питання залишаються. «Дискусійною є тема припинення роботи Верховної Ради», - підводить підсумок Олександр Мороз. І визначення з цього приводу повинна зробити ЦВК. Нібито… А до Конституційного суду знову жаліються на Президента. 55 народних депутатів від Коаліції звертаються з конституційним поданням щодо конституційності Указу Президента України про призначення парламентських виборів на 30 вересня. Водночас чутки повзуть, що у стані Коаліції - розбрат, не всі згодні до кінця відстоювати принципи верховенства права. На зеленій галявині у дворі будинку з химерами Президент Віктор Ющенко привселюдно називає перемовника зі стану коаліції, наголошуючи на визначній ролі Ріната Ахметова. Янукович виправдовується, що начебто ніяких протиріч, чи то розбіжностей у нього з «розпорядником» партії немає. А експерти вже прораховують, до кого посада Віктора Федоровича перейде. Одні Борису Колесникову впевнено пророкують, інші, на логіку дій Президента посилаючись, визначають, що посада прем’єрська за Віталієм Гайдуком заброньована. От і нервує Юлія Володимирівна, адже вважала її своєю. «Сьогодні існує маса запитань, на які жоден політик не може дати чіткої й однозначної відповіді. Які гарантії, що переможуть демократичні сили? Чи не буде знову якоїсь широкої коаліції за участю «Нашої України» та Партії регіонів? Чи не прагне Ющенко позбутися Тимошенко і Януковича за допомогою Балоги і Ахметова? Подібних запитань — безліч, – висловлює своє занепокоєння Юлія Володимирівна. - Але, гадаю, ми нарешті поклали край епосі, яка могла у принципі вносити такі питання до порядку денного країни». Однак все та ж невпевненість бентежить:«Ми майже поклали край інтригам, підкилимним домовленостям, кулуарним змовам та нечесній грі. Майже. Ще крок чи два...», - намагається вмовити себе і аудиторію лідерка блоку свого імені. Тим часом НУ і БЮТ домовляються, що у разі перемоги, в якій жодне з цих політичних об’єднань не вагається, долю прем’єрського крісла вирішуватиме та сила, котра набере більше голосів. БЮТ на посаду голови СБУ оком накинула - вустами Юлії Володимирівни визначає: «Кожен опозиціонер має побувати при владі, аби зрозуміти, що це таке. Сьогодні після Турчинова у нас найрадикальніший молодий генерал Андрій Кожемякін, який щодня категорично вимагає припинити балаган у парламенті і замкнути Верховну Раду на замок. Мабуть, час повертати офіцера в керівництво СБУ». «Наша Україна» з Луценком і «Правицею» торгуються: то ніяк не визначаться з назвою, то не поділять місця у наступній Раді. Юрій Віталійович нахабнічає - вимагає у Кириленка 50% від прохідної частини списку під себе та «причеп», а той не здається, адже тоді він віддається на милість «термінатора». Юра йому по-дружньому роз’яснює, що вирішує стратегічне завдання – не стільки зараз відтягнути на себе голоси БЮТ, скільки перебрати у майбутньому парламенті владу над Юлією Тимошенко, «пов’язати її по руках і ногах, щоб не рипалася». Що він вже давно відпрацьовує за сценарієм і добре грає свою роль, на відміну від того ж Славіка, котрий «губиться на фоні Юлі». Юлія Володимирівна на цьому розуміється і опирається щосили. Однак не даремно там близько-близько причаїлися друзі-недруги. Одні за нагодою вовтузять «копійкою» лідерку блоку свого імені, інші - «конструктив» пропонують. «Влада — обмежує і також гнітить», - твердить Юлія Володимирівна, всією душею жадаючи такого «обмеження» і цього «пригнічення». Спека… Кабінет Януковича намагається засусі протистояти, за ціни на борошно та хліб змагається. Коаліціянти поодинці - і нібито ще й досі разом, - все про те ж саме – про «верховенство права» патякають, про консолідацію сил у напрямку практичного утілення політики національної єдності. Постпомаранчеві новоутворення у розпачі ділять місця у списках, виторговують посади і преференції. У Секретаріаті плетуть інтриги. Ющенко з Ахметовим домовляється. Колесников свої-ахметова маршальські «плани Маршала» виношує. Країна ж впевнено крокує до тоталітаризму. Спека… Плавляться мозки?