Коли я вчора їхала на суд до Руслана Коцаби (адекватний репортаж за результатами засідання тут), мені подзвонив Андрій Недовес, у якого я нещодавно була в гостях, та запитав, чи нічого бува зі мною не сталося. На моє питання — «А що, власне, зі мною мало статись?» — він мені повідомив, що щойно в Києві застрелили Олеся Бузину.
Якщо хтось не знає, хто такий Недовес — ось вам «об’єктивка» з розпєареного в свій час Антоніною «Пппупсіком» Геращенком сайтішки «Миротворець», який, як стверджують знаючі люди, належить харківському гарадскому самашедшему, власнику сайту «Майдан» Віті Гарбару.
Зрозуміло, що ніякий Андрій не сепаратист і тим більше не пособник терористів — він підприємець, який не покинув свої підприємства в Луганську, і попри все не звільнив жодного з п’ятисот своїх працівників. Я була у нього на заводі і зробила репортаж звідти.
Що ж нявкає наш Пппупсік зараз? «Сакральні жертви», ага.
Ось Бузина на сайті «Миротворець» — написано, що вже ліквідований.
А ось Калашников — правда, про «ліквідацію» нічого не написано.
----------------------------------------
Я була знайома з Бузиною, але абсолютно не цікавилася його творчістю. І навіть книгу про «вурдалака Шевченка» не читала — тому що я взагалі не цікавлюсь нічиїм особистим життям і щиро дивуюсь людям, які таки цікавляться.
Але ніколи в житті мені не спало б на думку заперечувати його право досліджувати що завгодно — в тому числі і статеве життя людини, яка померла пару сотень років назад, та висловлюватись про досліджене, як заманеться.
Як глузливо написав Діма Назарець: «Уважаемые всезнающие эксперты, а как мне отличить врага от человека с иным мнением, а? А то не знаю, кого ̶у̶б̶и̶т̶ь̶ забанить, а кого пожалеть, если вдруг что».
Вбити його міг хто завгодно — а тепер хіба не всі висловлюються на тему його смерті, а також пишуть прямим текстом, що я — наступна.
Ось шЬІкарна підборочка справжніх вурдалаків — персонажі казкові, справжні патріоти та європейці.
А ось мама Олеся:
І мені хочеться запитати всіляких йуних утирків на кшталт Вітюші Трегубова: «Дєтко, а твоя матуся знає, які саме статуси ти пишеш у фейсбучіку?».
Виродка Філатова ні про що питати не хочеться, бо і так зрозуміло, що чувак досліджує потенційні можливості широти відкриття вікна Овертона в Україні:
Майже 10 тищ лайків, майже п’яь сотень перепостів — непогано, чо.
Всі ці люди переконані, мабуть, що до них ніколи не «прилетить», адже вони не якісь там бузіни чи калашнікови чи, тим більше — свят-свят-свят — монтяни.
Вони анітрохи не сумніваються, що саме їхній спосіб любити Україну — єдино правильний, а всі, хто любить Україну по-іншому — цілком заслуговують «наглої смерті».
Для всіх цих оскаженілих безумців повторюю один з моїх старих постів:
... Барабани війни переривають шляхи людей.
Мені пощасливилося мати братів, але ми розкидані по світу.
Більше немає дому, де я міг би спитати, живі вони чи загинули.
Як жахливо, що цей бій не може закінчитися!..
© Ду Фу ===
Нещодавно я чистила пошту, терла старі листи та чати сотнями — і думала про те, що ще кілька років назад дружила з людьми, які зараз вважають мене ворогом.
А зараз я дружу з людьми, які вважали мене ворогом ще кілька років назад.
Когось послала подалі я, хтось послав подалі мене.
Життя таке бентежне, і завтра знову все може кардинально змінитись.
Сьогоднішні істерики нагадують мені японське прислів’я: «Люди повинні бути дуже ввічливими, навіть коли збираються вбити один одного. Особливо тоді.»
Про всяк випадок я вивчила напам’ять «Молитву переможеному ворогу» : «Я сумую всім серцем, що мені довелося вбити тебе. Я вибачаюся перед тобою тисячу разів і прошу твого прощення сто тисяч разів. Я оголошую всім камі цього місця, які були свідками нашої сутички, що тільки я винен у твоїй смерті і приймаю на себе всю карму, що виникла в результаті твоєї смерті. Нехай дух твій не гнівається на мене. Нехай ти знайдеш щастя в іншому житті і ми зустрінемося ще раз друзями ... »
Всім серцем сподіваюсь, що мені не доведеться її нікому читати.
...А найкрутіше над пророцтвами щодо моєї насильницької смерті «найближчим часом, відразу після Бузини» — постібався мій чоловік, який в якості військового судді виніс в свій час п’ять смертних вироків. Він сказав: «Таня, припини стібатись з кружевних трусєлів, накупи їх собі побільше та носи щодня».
— Навіщо?! — здивовано запитала я.
— Для того, щоб тобі не було соромно перед патологоанатомом, коли тебе пристрелять, — глузливо зауважив він.
