Владимир Великий против регионалов, Ющенко, Тимошенко и Ко

Автор: Виктор Верный политолог, «Фундация Аналитической Мысли»

10.09.07 13:30

25272

Владимир Великий против регионалов, Ющенко, Тимошенко и Ко

Історія… Історії властивий певний абсолютний сакральний початок, який, попри байдужість до людей причинно-наслідкового зв’язку, являє собою живу і розумну силу. Людина… Вона – дійство, що виправдовує своє існування. Відповідальність складає сутнісну частину моралі і моральності як такої. Виняткова роль лідера в історії. Він, лідер нації, - початок, відлік того історичного шляху, що належить пройти нації. Він – уособлення відповідальності перед нацією та історією. Невже можна серйозно вести мову про Віктора Ющенка як лідера національного масштабу?.. Коли мають місце уникнення відповідальності і посилання на обставини, жадоба необмеженої влади і невміння скористатися нею, пустопорожня балаканина про цінності і неспроможність консолідувати націю. Керувати банком і керувати країною – це фізично різні речі. Люди і цифри… Дебіт і кредит можна звести, а от відсутність чуття на людей, невміння створити команду – цього виправити не можливо. Духовна криза… Підміна духовних цінностей матеріальним вдоволенням. Так, матеріальне, а якщо брати ширше, то фізіологічне (не ототожнюючи ці поняття, але підкреслюючи, що матеріальне часто прислуговує фізіологічному) задоволення – може буди носієм цінностей, але ніколи не стане цінністю у широкому сенсі цього слова. Західні цінності, цінності американського образу життя… Вони, якщо ми ведемо мову про загальнолюдські цінності, принципово не відрізняються від цінностей українця, шведа, корейця чи китайця. Вся різниця в носії цінностей. Мені коробить, коли духовність повинна послуговувати меркантильності владноможців, коли має місце вульгарна біганина від церкви до церкви, від церкви до синагоги наших нинішніх державних керманичів. Мене жахає, коли представники Церкви роблять політичні заяви і на святих місцях накривають столи. Коли політичні авантюристи і відверті пройдисвіти намагаються актуалізувати національну ідею, вбачаючи в нації – бидло, а у нащадку Київської Русі і Володимира Великого - «маленького українця», який окрім шматка сала чи американського долара нічого не потребує, який керується виключно матеріальними інтересами і очікує від держави тільки-но соціальної захищеності. Відтак з’являються «плани Маршала» і «Українські прориви». Одні для нас виписують чужинці з-за океану, інші - кличуть нас здійснити «економічний стрибок корейського тигра» та відтворити китайське «економічне диво». Я це собі міркую, в одному випадку – я повинен відчути себе тигром, якого, якщо бачив, то в цирку чи зоопарку, і водночас корейським (?), в другому – китайцем. І тоді дуже хочеться спитати у Юлії Володимирівни: як-то бути китайцем, мислити як китаєць, працювати як китаєць (до речі, по 12 годин на добу з двома вихідними на місяць і платнею до ста доларів на місяць), живитися як китаєць (зразу ж питання: вона має на увазі тих, хто виключно здоровою їжею живиться чи тих, хто сидить на рисовій «дієті» з білковим наповнювачем з комах, хробаків, слимаків тощо?). Може краще піти на Київський ринок «Троєщина» у китайські ряди, і там запитати?.. Юлія Володимирівна, не треба нас вчити бути азіатами чи відсилати до старої Європи, ми – інші. Накажи копати яму китайцю чи німцю, і перший, і другий будуть копати – обидва тому, що наказали, проте другий в ім’я конкретної мети – грошей. Доручи слов’янину, він - не буде копати попри наказ і гроші, поки не зрозуміє «навіщо?». Мені говорять про «ПРОРИВ» як антитезу повільній черепаховій еволюції», а я собі думаю, що не слід українцю ставати корейцем чи китайцем, змінювати національний характер і топтатися по традиціях, що необхідно звернутися до національної історії, культури і духовності нації, що першим завданням політики і політиків повинно бути відновлення цінностей нації і етнічної самосвідомості, усвідомлення спільності слов’янських, в першу чергу, східно-слов’янських етнічних груп. Так, слід пам’ятати, що Київська Русь виникла як державне об’єднання багатьох різних слов’янських і неслов’янських племен, що київські князі збудували державу імперського типу, але не створили і не намагалися створити єдиної давньоруської народності, проте корейців чи китайців так тут і не було. Особливу ментальність русичів складала їх язичницька сутність, що прийняла християнство за пишним візантійським обрядом. Я проти, аби українці, як частка слов’янського суперетносу, перетворилися на субстрат, а українська нація перетворилася на політичну націю. Мені говорять, що тенденції глобалізації ставлять питання щодо доцільності традиції. Берег Культури… Мас-культура, хвиля за хвилює, підточує його. Мені твердять, що потрібен новий, інший, вибір. Мене заколисують, вестернізація культури - мій вибір… Я не погоджуюсь, адже знаю, що ціннісні переваги народу мають ментальні основи, що укоріненні у його історичній, культурній і духовній спадщині. Я впевнений, що у людства загальне цивілізаційне майбутнє з багатокультурним обличчям. Ви наполягатимете, що це - в першу чергу, філософська, а потім вже політична, економічна, між- чи наддержавна проблема. Я ж не погоджусь, адже культурно-духовний початок є основою існування і базою міжнаціонального і міжцивілізаційного діалогу. Я веду мову про істинні цінності… Західні цінності… Як правило, їх сприймають як утвердження свободи, демократії, ліберальних цінностей. Свобода сприймається як абсолют, а про відповідальність і мова не ведеться. Водночас, зверніть увагу, як сприймається свобода тими ж Сполученими Штатами, уособленням західних цінностей, - в Іраку. Згадаймо Югославію, В’єтнам чи скинуті атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі. А чого варте лише так зване утвердження сфер національних інтересів і визначення вісі Зла… Свобода для себе, як несвобода для інших… Вони вірять в Бога, проте вірять по-іншому. Ми – єдині в Богові, Вони, якщо довести цей посил до абсурду, - кожен собі Бог… У Західній Європі поширений антиамериканізм. Він різний, якщо брати Францію, Німеччину, Іспанію, Грецію, або Англію, проте він єдиний у протистоянні національного загальній уніфікації. Не все гарно і у самому Європейськом Союзі. Нещодавно видатний іспанський політик, бувший голова Європарламенту Хосе Боррель завив: «Ми (члени ЄС) переживаємо глибоку кризу. Нас тепер багато, у нас зовсім інші погляди на світ, відсутня загальна воля і загальний політичний проект». За словами Борреля, Євросоюз намагається підмінити політичну програму галузевими проектами, зокрема, в енергетиці, телекомунікації і міграції, які не мають сенсу в умовах «відсутності бажання діяти спільно». Подібна ситуація ставить питання щодо подальшого існування ЄС. Політик наголосив, що розбіжності між членами ЄС відчуваються щодня і на всіх рінях. Мені здається, що нинішній державний керманич, попри свій інтерес до тієї ж Трипільської культури, тяжіння до колекціонування антикваріату та іншого, сам не розуміє того, що всебічно сприяє уніфікації культурної традиції. А може й розуміє, і за цих причин допомагає своєю пустопорожньою балаканиною, ні, скажемо м'якше, не протистоїть знищенню культурно-історичної спадщини, варварському пограбуванню і розтрощенню древніх пам’яток?.. А може, взагалі, питання лежить у площині носія цінностей і його ціннісного світу (До речі, колекціонування ікон не додає духовності. Людина, що щиро вірує, вірує серцем, ікону – квінтесенцію духу – не буде розглядати як витвір мистецтва)?.. Традиція і маргіналізація традиції… В процесі глобалізації присутні дві взаємозалежних і протиборчих тенденції, котрі можна визначити як загально цивілізаційні і культурно-національні. У першому випадку мова йде про глобалізацію економіки, фінансів, інформації і технологій, в другому – про національну культурну і духовну спадщину, що перетерплює сплеск відродження і актуалізації. Традиція світська і духовна… Це збереження і розвиток усіх цінностей, накопичених народом протягом часу. Це історичний урок, це злети і падіння. Спільна історія – це і є та об’єднуюча ідея. Маргіналізація традиції – це знищення нації. Сучасне суспільство – це осучаснення традиції через діалог особистості і суспільства. Коли я ставив питання («Віктор Ющенко: взяти верх над Володимиром Великим, змінити історію…») щодо спроби і намагання з боку наших керманичів кардинальних змін цивілізаційного вибору нації, я звертав увагу на масштабну деградацію населення, що є не стільки результатом соціально-економічним у власному сенсі, скільки культурно-духовним, в основі якого лежить цивілізаційна дезорієнтація народу. Так, не вірно грубо протиставляти західну ментальність і слов’янську, як так само неприпустимо зрівнювати ментальність мешканців Старої Європи поміж собою і з Європою, що залишилася, а також громадян ЄС з громадянами США. Я приєднуюсь до тих авторів, які вважають, що попри активну, як суб’єкт, участь у творенні власної історії, носієм ціннісних норм є народ. Історичний простір визначає вибір, а він був зроблений з Хрещенням Київської Русі Володимиром Великим. Сьогодні ми є свідками сплеску націоналізму по усьому світові, пошуків щодо відновлення і здобуття національної ідентичності. Кожна нація (я не маю на увазі так звані політичні нації на кшталт США) на виклики глобалізації відповідають зосередженням на відновленні національного духовно-історичного початку. Україні-Русі не потрібне тривале історичне шукання, адже формуванням нації вона завдячує Володимиру Хрестителю, засновнику і натхненнику Київської Русі, політику, військовому лідеру і духовному вождю, приліченому до лику святих. Це виключний випадок, коли Богом даний і святий, і засновник держави в одній особі. Безумовно, Україна в сьогоднішніх кордонах переобтяжена реальними і штучно створеними політичними і соціально-економічними протиріччями. Багатонаціональна і поліконфесійна країна через недолугу політику керманичів потерпає від соціально-психологічної напруги, що відбивається тим чи іншим чином на житті кожної людини. «Народ не вірить владі, влада – народу, ніхто не вірить в майбутнє України», - підсумував нещодавно Леонід Кравчук. Від себе добавлю: «не вірять», адже не бачать! З України, нації, волаючи до глибоко укоріненого «гетьманства», довго і наполегливо робили віслючка, який бреде за морковкою. Сьогоднішній, що посідає верхи, вже б давно прирізав віслюка, проте розуміє, що галас здійметься не на жарт. От і перетворюють віслючка на буриданова віслюка (ну ви пам’ятаєте, хто не знає, нагадаю, що буриданов віслюк помер від голоду, оскільки не міг обрати між двома копицями сіна, з якої починати). До речі, якщо замислитися, то навіть і фактажу не потрібно, якого достатньо, аби зрозуміти, що керують процесом одні й ті самі, що стоять не за, а над Ющенком, Тимошенко і, якщо не всією, та більшою часткою Партії Регіонів… Коли ставлять питання щодо цивілізаційного, культурного вибору, я би звернув увагу на ступінь зрілості моделі культури, за яких таких причин і згідно якому табелю рангів українській нації ставлять за взірець цінності політичної нації, країни, що налічує лише декілька сот років, основу якої, скажемо чесно, складали вихідці з Європи на кшталт шукачів пригод і, як мовлять, лихі люди, різноманітні біженці і вигнанці, а також чорношкірі раби та їх нащадки, і законом був «Кольт». Уява про історичну місію нації, визнання богообраності… Звернення до Київської Русі, до князя Володимира Святого надають можливості відчути кожному українцю причетність до власної історії. Таке звернення забезпечує сутнісну ментальну і архитипову спадковість. Я би бажав, волів, аби був визначений як святковий День Князя Володимира Великого, а День Незалежності не був прищеплений до метушні і пристрастей у Верховній Раді, не припадав на строгий піст, а визначався як загально національний з усією широтою слов’янської душі. Ідеали і основи державності нації… Держава… Вона – «тіло нації». За Олексієм Лосєвим, «тіло - не просто вигадка, не випадкове явище, не ілюзія тільки, не дрібниці. Воно завжди прояв душі - отже, у якімсь смислі сама душа». Історично-культурна спадщина, духовність і віра є «душею нації». Вони – «душа нації» і «тіло нації» - складають перспективу для суспільства. Україна має історичну місію. Дзвони дзвонять, її звеличуючи…