Наша совесть и… герои УПА

Автор: Виктор Ткаченко (Киев), независимый журналист, к.и.н.

06.08.07 08:58

62815

Нещодавно ми відзначали знаменну дату в нашій кривавій і героїчній українській історії — сторіччя з дня народження Романа Шухевича (генерала Тараса Чупринки), легендарного військового чільника Українського повстанського руху і Головнокомандувача Української Повстанської Армії, який героїчно загинув за нашу з вами свободу й незалежність від тиранії. Був навіть Указ Президента за № 420/2007 «Про відзначення 100-річчя від дня народження Романа Шухевича». Ви мене запитаєте: «Як же пройшло це свято на загальнодержавному рівні?» А ніяк! Бо ми ще досі не шануємо своїх справжніх героїв. Бо ми їх не знаємо і не бажаємо знати. Та й як ми будемо шанувати своїх героїв, коли на головних майданах стоять пам’ятники нашим катам, хоча на порозі вже шістнадцята річниця з дня Незалежності нашої держави? А ще робимо потуги поставити нові пам’ятники чи не найбільшому гнобителю України — російській імператриці-німкені Єкатєрінє Другій, яка остаточно закріпачила українське селянство та знищила головний оплот вільнолюбного козацтва — Запорізьку Січ... Якщо Президент України Віктор Ющенко присвоїв звання Героя України Юрію Шухевичу (і це цілком справедливо!) — синові славетного генерала УПА, який сорок років за батька відбував у московсько-комуністичних концтаборах, то Головнокомандувачу УПА Романові Шухевичу, що роками вірою і правдою відстоював зі зброєю в руках нашу з вами свободу і поліг у бою, віддавши найдорожче — своє життя, не дали навіть медальки... Що ж ми за люди такі? Коли ж ми, українці, будемо гідно поціновувати своїх власних героїв? Де ж наша елементарна совість? Ні, щось у нас все ж не так з головами нашими, шановні панове українці! Мабуть, досі щось совкове в нас намертво засіло і гризе немилосердно! Від того й скніємо, бо ще німі раби. Є в нас гарний український поет Василь Заєць, поезію якого, що вразила мене в саме серце, я нещодавно для себе відкрив. Він написав: «Великих вибраних епоха // Йде до нечуваних висот, // І на душі тривожно трохи: // Де буде мій тоді народ? // Ким стануть люблені Тарасом // Малі оці німі раби? // Чи зможуть стати в рівень з часом // В пекельнім горні боротьби?»... Ще досі на державному рівні ми не визнали й власну Українську Повстанську Армію, яка народилася на Волині 14 жовтня 1942 року, саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, щоб захистити нас від свавілля гітлерівських окупантів, і 65-ту річницю якої будемо відзначати в цьому році. Так, на Волині вона була створена, а не в Галичині, як торочать нам безперестану різномасті невігласи! Навіть у популярній пісні співається: «Гей, на півночі, на Волині // Зродилась армія УПА, // Щоби воскресла Україна // І засіяла свобода...» Була ця армія інтернаціональна, де пліч-опліч з українцями боролися татари, грузини, узбеки, азербайджанці, євреї... До 20% вояків УПА були не українцями! І понад 50% української армії складали позапартійні, хоча формально вона керувалася ОУН. Так, за твердженнями гітлерівської розвідки Українська Повстанська Армія налічувала до 300 тис. вояків. Колишній Президент Франції генерал Шарль де Голь після війни захоплено стверджував: «Якби я мав таку армію, як УПА, Німеччина ніколи б не захопила Францію». Є, зрештою, обгрунтовані наукові висновки, складені створеною робочою групою при Інституті історії України НАНУ, де чітко і ясно зазначено: «українські націоналісти вели війну за реальну незалежність України». Тож що іще треба для визнання УПА силою, яка боролася проти різномастих окупантів? Лише воля нашого Президента — і більше нічого! Бо вже дійшло до того, що навіть тепер дехто розпатякує, нібито УПА була засуджена на Нюрнберзькому процесі. Яка наруга над нашими справжніми борцями за незалежність і свободу та нечувана брехня з боку комуно-фашистської швалі!.. Мені ніхто ніколи не зможе заперечити, що в Україні досі шанують «колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів», відомих серед народу як «стрибки», а також карателів з «винищувальних» загонів НКВД, і навіть тюремних наглядачів ГУЛАГу, які мають статус ветеранів ВВВ. Усі ці особини — давно шановані люди, хоча людьми їх важко називати. Але в незалежній українській державі нема місця серед ветеранів тільки героям-воякам УПА. Вони у нас досі ізгої. «Прикладом людяності у розв’язанні аналогічної ситуації на державному рівні може служити досвід багатьох європейських країн, зокрема Іспанії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії. У нас же питання визнання боротьби УПА національно-визвольною боротьбою за відновлення незалежної Української держави вирішене ухвалами органів місцевого самоврядування поки що тільки у восьми областях», — з сумом констатує Михайло Косів. Отож, останнє слово на користь остаточного вирішення цього доленосного й болючого питання — за нашим Президентом Віктором Ющенком, як єдиним Ґарантом прав і свобод українських громадян...