Фокусы и Луценко

Автор: Владимир Швец, политолог (Львов)

23.03.07 09:35

23771

Хто шукає – той знайде. Правда, що шукали цього разу у квартирі Луценка, залишається цікавою загадкою: знищення дрібного політичного опонента чи, можливо, тут спробували знайти нового потужного політичного лідера і штучно пришпилити йому харизму? Загадкою, яка за собою ховає красивий фокус. Останні події, пов’язані із обшуком у квартирі Юрія Луценка, змушують задуматись над питанням: «Невже дійсно у країні, яка пройшла через Помаранчеву революцію і стала нібито на шлях демократичний, до сьогодні може бути авторитарний режим? Невже і сьогодні за вказівкою Великого Брата з Донецька, можуть так просто провести обшук о 6 ранку з такими значними правопорушеннями? До речі, всі ці порушення – це просто помилка замовників обшуку чи може це все спланована помилка?». Ні для кого не секрет, що всі революції не виникали просто так, за секунду, за день, а гарячі серця і голови, які їх робили, зовсім не були такими гарячими. Тут швидше простежується холодний, точний розрахунок, в якому з математичною точністю прораховані виходи зі всіх ситуацій, що можуть виникнути. Не є сьогодні таємницею, що сама Помаранчева революція не відбулась тільки тому, що так захотілось багатьом прибічникам Ющенка, адже нібито вже говорили про фінансових донорів революції, говорили про технології, які застосовувались для того, щоб «заохотити» людей приїхати на Майдан. Про все це всім відомо, але чомусь усі стараються про це не говорити, може, комусь це і вигідно, а може, просто забули. Автор добре знає тільки одне – якщо фокусник показує якийсь складний фокус, незрозумілий для натовпу, то він ніколи не розкаже, як його зробив, він буде повторювати його перед новими захопленими глядачами і зривати раз за разом зал оплесками. І сам «фокус» є цікавим до тих пір, поки він залишаться магією для глядачів. Можливо, автор є занадто великим прагматиком, але він вважає, що перед нашими людьми все показують і показують старі фокуси, та, на жаль, їм навіть не цікаво дізнатись, як він робиться, що стоїть за чорним полотном мага і його чарівною паличкою. Більше того, їм до вподоби дивитись один і той самий фокус у нових інтерпретаціях. Смачно проковтнули «Україну без Кучми», ту ж Помаранчеву революцію. Думаю, «похід справедливості» на Київ – також виявиться ласим шматком для наших довірливих виборців. Зовсім не хочеться розвіювати міфи, та і права в автора як такого нема, але чомусь завжди при згадці всіх цих красивих проявів Демократії згадується образ в окулярах і гнівне, сповнене ентузіазму обличчя одного із організаторів акції «Україна без Кучми», польового енергійного командира Майдану, чиє обличчя асоціюється із походом на столицю – називати, думаю, не треба. А тепер ближче до суті. На президентських виборах 2004 року по всій Україні і на Західній зокрема, було встановлено тисячі біг-бордів з рекламою «Тому що» Віктора Януковича. Належного результату команді Віктора Федоровича в західних областях так і не вдалось отримати, і не тому, що сама реклама була не креативною і не впливала на свідомість виборців, а тому, що львівяни, тернопіляни і мешканці інших західноукраїнських областей просто не сприймали кандидатуру рекламованого продукту. Як результат – середній рейтинг по Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Рівненській, Волинській та Закарпатській областях близько 9,52% (і це завдяки порівняно високому рейтингу Віктора Федоровича у Закарпатській та Рівненській областях) і величезна поразка у згаданих областях Віктора Януковича. На виборах до парламенту вчинили по-іншому – зовнішньої реклами як такої у Західній Україні не було взагалі. Відповідно, результати голосування також не вельми оптимістичні по згаданих областях, сумарний рейтинг – 6,225%, що порівняно з рейтингом на президентських виборах практично є тотожним. Автор просить вибачення за порівняння рейтингу згадуваної нами одіозної політичної фігури на президентських і її політичної сили на парламентських виборах, оскільки сама політологія як наука забороняє порівнювати такі речі, проте робиться це для того, аби читач зміг провести для себе аналогію і зрозуміти стійкість і непохитність у своїх уподобаннях помаранчевого електорату. Таким чином, ні наявність політичної реклами, ні її повна відсутність практично не позначилась на голосуванні виборців із Західної України, а тому не дивно, що у технологів Партії регіонів виникло логічне питання: «Як вплинути на західноукраїнський електорат, як переманити його на свою сторону?». Адже високий рейтинг помаранчевих і хронічне несприйняття і антипатія до синьо-голубих на Заході позбавляє останніх суттєвого електорального сегменту. Тому можливо доцільніше зробити свою технічну політичну силу, яка буде мати підтримку серед помаранчевого електорату. Технічні партії в Україні – не новина, вони часто створювались і так часто зникали, виконавши свою функцію із часів епічного періоду в політичному житті України, який носить назву «кучмізм». Проте цього разу, на думку автора, комбінація дещо ускладнена. А зараз увага – здогади автора. Регіонали створюють нову політичну силу, яка нібито ніколи не стане політичною партією, під назвою «Народна Самооборона». Якщо на пошуковому сервері ввести ці два слова, то першим посиланням буде те, де вказано таке: «Народна Самооборона – це не партія. Це об'єднання вільних громадян для боротьби за свої права, для протесту проти свавілля влади». Автор схильний вважати, що не потрібно бути великим прогнозистом, щоб передбачити, що ця політична сила в недалекому майбутньому перетвориться на те, що сама заперечує, – на звичайну політичну партію. Ті ж регіонали роблять максимально багато помилок, щоб цим показати безневинність лідера так званого «об’єднання» Юрія Луценка. Він сьогодні – в прайм-таймі усіх випусків новин, сьогодні він – людина, яка піддалась тиску зі сторони авторитарної машини, а завтра – Юрій Луценко герой. Не виключено, що в найближчому майбутньому Юрій Луценко проведе кілька важких ночей у vip-номері однієї із елітних тюрем України. У такому випадку він буде Героєм, який підніме або принаймні спробує підняти широкі верстви населення на похід у Київ заради справедливості, щоб покарати злочинну владу. В якості пісенної оди для нашого героя буде його зростаючий рейтинг, причому цей рейтинг буде активно зростати далеко від Донецька та Дніпропетровська. Там не люблять помаранчевого активіста, бурхливого життя. Там для людей важливий їх спокій і стабільність. Рейтинг Юрія Луценка і тоді вже політичної партії «Народна Самооборона» буде зростати на Заході. Там, де революційні ідеї завжди вирують у гарячих «електоральних головах». А рейтинг – це як вода у відрі, якщо її переливаєш в іншу посудину, то у відрі її, відповідно, меншає. От і зменшиться ще більше рейтинг у НУ та БЮТ і звичайно у останньої він буде високим, не дивлячись на рейтинг Луценка, все ж ми уже не раз пересвідчувались, що інколи при прийнятті важливих політичних рішень не вистачає декількох голосів або ж, якщо хочете, відсотків рейтингу. І вигідним це буде насамперед синьо-білим. Звичайно, не віриться, навіть не хочеться вірити, що люди, які фінансували Помаранчеву революцію, так легко можуть перейти на ворожу сторону. Можна повірити тому, що Самооборона – це запасний човник помаранчевих, але аж ніяк не синьо-білих. На жаль, суть політики визначають не ідеї, а гроші. Тому, якщо порівняти політику із шахівницею, то тут грають не білі проти чорних – тут часто королі і ферзі грають пліч-опліч, а для того, щоб у глядачів складалось враження запеклої гри, - використовують баталії нікому непотрібних пішок і інколи у бій кидають коней. Давид Жванія багато зробив для Помаранчевої революції, та чи стільки ж багато зробила вона для нього? Можливо, доцільніше зробити декілька ставок, розіграти декілька комбінацій? І не потрібно тут говорити про якусь «зраду», просто гроші не передбачають цього поняття, в політиці не зраджують, тут роблять комбінації. Приємним у всій цій комбінації є лише те, що зроблена вона не на нашвидкуруч, а на досить-таки високому професійному, науковому рівні. Нічого нового тут нема, якщо відкрити книгу Гюстава Лєбона «Епоха натовпу» або ж Ортеги-і-Гассета «Бунт мас», то стає очевидним, що всі наші революції і те, що відбувається сьогодні, йде сторінка в сторінку, параграф за параграфом цих двох відомих книг. Авторами вже давно написано, як керувати масами, як змусити периферію приєднатись до ядра і все це сьогодні вдало використовується технологами. Суть цих книг зводиться до простої тези: «Люди – це вівці, і чим їх більше, тим легше ними керувати, бо йдуть вони вже в дружній отарі і не тікають з неї. Ідуть вони, не розуміючи, чому і куди, вони просто йдуть, тому що їх веде пастух, якому вони «довіряють». Тому, якщо у когось і виникне думка написати новий бестселер під назвою «Як зробити революцію у твоїй країні?», то автор не впевнений, що у ньому буде якась наукова новизна. Проте, за його актуальність, автор готовий поручитись. На завершення хочеться лише написати, що якщо усі події – це не більше, ніж вдала комбінація технологів регіоналів, спланована для того, щоб відібрати голоси помаранчевих, а в кращому випадку і долучити в майбутньому голоси самооборонівців, то автор буде аплодувати «фокусникам» стоячи. Адже зробити фокус так, щоб ніхто не помітив його технології, – це майстерність. І навіть, якщо ти знаєш, яким чином зробили цей фокус, – високий рівень виконання просто вимагає оплесків.