Шановні Пані, Шановні Панове,
Я — польський письменник. Пишу зокрема книжки про складні та проблематичні справи у польсько-українських відносинах. Перекладаю також польською мовою творчість українських поетів. На мою думку, письменникам слід брати участь у дискусії про важливі соціальні та політичні справи, що стосуються обох наших держав і народів. Тому я звертаюся до Вас, Пані і Панове — саме Ви творите українську культуру.
Наближаються 70 роковини різні, вчиненої Організацією Українських націоналістів та Українською Повстанською Армією стосовно поляків, які проживали на території Волині та Східної Малопольщі Другої Речі Посполитої.
Ця різня відбувалася тоді, коли польські громадяни не були вже під захистом польської держави, на яку напали і яку підступно поділили дві інші ворожі країні та режими — німецький і радянський. Саме тоді Організація Українських націоналістів та Українська Повстанська Армія скоїли злочини, що дотепер викликають жах. В результаті цих злочинів було жорстоко вбито близько 200 тисяч поляків. За міжнародним законодавством ці злочини називаються геноцидом. Світова історія знає багато прикладів конфліктів та геноциду, з якими народи повинні були впоратися, а проаналізувавши їх — увійти на стежину примирення та співпраці. У цю хвилину поляки і українці повинні розмовляти та аналізувати трагічні події. Ми, поляки, дуже занепокоєні теперішніми політичними процесами, що відбуваються в Україні, внаслідок чого злочинці, винні у жорстоких вбивствах, стають Героями України. Цим людям ставлять пам’ятники та проголошують їхню славу. Йдеться про таких злочинців як Степан Бандера, Роман Шухевич, Дмитри (Роман) Клячківський та дивізія СС «Галичина». Відбувається незрозуміле у цивілізованому суспільстві затирання цінностей, зміна сенсів. Зло названо добром. Кати стають героями. З інтелектуальної та моральної точки зору цей факт є неприпустимим. Нажаль, серед українських письменників я не чую голосів, що висловлювали б обурення цими фактами. Я не чую слів засудження злочинів і злочинців. Мовчання можна вважати дозволом чинити подальші акти геноциду.
А факти та історичні документи однозначно стверджують, що на Волині та у Східній Малопольщі відбувся геноцид. У червні 1943 року Дмитро Клячківський, провідник УПА-Північ заявив: «Нам необхідно провести велику акцію ліквідації польського елементу. Коли відступлять німецькі війська, слід використати цей зручний момент для винищення усього [польського] населення чоловічої статі у віці від 16 до 60 років... Села, що є у лісах, а також села поблизу лісових масивів повинні зникнути з лиця землі». А Роман Шухевич, командир Української Повстанської Армії, наказав: «(...) поляків з нашої землі необхідно усувати... висилати боївки, які ліквідуватимуть чоловіків, а хати та маєток спалюватимуть».
Після таких акцій виникала польська протидія чи дія на випередження. Звісно, наслідком були українські жертви, про які нам також не слід забувати. Однак йдеться перед усім про те, щоб наші народи знали, хто підбурював до геноциду, хто викликав трагедію та хто несе відповідальність за неї. Напевно не несе відповідальності увесь український народ — і ніхто при здоровому глузді не оскаржує Вашого народу. Серед польських громадян українського походження було багато шляхетних та мужніх людей, які не попливли за течію терору та рятували польські жертви від смерті. Мене також врятувала українка — і я вдячний їй за те. Декілька років тому я приїхав на її могилу, запалив свічку та помолився за упокій її душі. Були тисячі мужніх українок і українців — це їм, а не злочинцям слід ставити пам’ятники.
Нажаль, сьогодні на наших очах мордують правду, фальшують та перебріхують пам’ять. Письменники не можуть байдужо спостерігати за тим, що відбувається. Звертаюся до Вас, до Ваших сумлінь та вашої вразливості і прошу — станьте на бік правди! Засуджуйте акти геноциду! Не мовчіть!
Дехто з українських письменників та поетів вже мав відвагу глянути у вічі історії. Дмитро Павличко — один з найкращих поетів України, знаний головно старшому поколінню поляків, так писав:
«Будеш, Україно,
Довго памятати
Виколені очі...»
Олесь Гончар доповнював: «Націоналістичні дітовбивці, кати, які у своїй жорстокості, в садизмі йшли щоразу дальше, які остаточно втрачали людське обличчя і не зупинялися ні перед чим, не визнаючи жодної моралі... Людської крові змити не можна».
Нажаль, це винятки. Їхні голоси не пробиваються у свідомість загалу. Це блокування пробують побороти також іноземні історики, в тім — українського походження, але й їхні голоси ми чуємо ледь-ледь. Ось прізвища деяких з них. Джон-Пол Химка з Канади: «(...) хто компрометує Україну — масові вбивці поляків, євреїв та інших чи то пак ті, хто засуджує вбивць та їхні вчинки? Чи нам не слід перестати захищати те, чого не можна захистити?». Тарас Курило: «Культ УПА на Західній Україні та серед національно свідомої інтелігенції спричиняє поважну шкоду іншій Україні...» Марко Царинник — історик та письменник з Торонто: «Українці повинні знати усю правду про тих, котрих держава хоче вчинити героями або засуджувати. Це звичайна практика у розвинених демократичних країнах Заходу». Тімоті Снайдер, американський історик з Єльського університету, у статті «Фашистський герой (Бандера) у демократичному Києві» зокрема пише: «Зрештою, члени самої УПА вбили чи не стільки ж українців, як і поляків, бо всіх неприхильних до власного штибу націоналізму вважали зрадниками»*. Пер Андерс Рудлінг, шведський історик, який працює у Німеччині: «(...) не слід порівнювати українського народу з ОУН-Б, оскільки українського народу не можна притягнути до відповідальності за вчинки малої групи ультра-націоналістичних екстремістів, подібної до секти. Тому Ющенко, героїзуючи ОУН-УПА, вчинив Україні велику кривду, перекидаючи тягар злочинів на народ та державу, це держава узяла на себе моральну відповідальність за злочини бандерівців».
Українські письменники!
Я звертаюся до Вас: засудіть злочини геноциду!
У Вас є на те право, тому що Ви — сумління нації.
Я звертаюся до Вашої уяви та вразливості, щоб Ви, використавши Правду, визволили сумління України від зла, терору та злочинів. Скажіть правду, від якої боляче, а навіть страшно, але правда заради добра визволить наше життя від ненависті і відчинить двері пробаченню та єднанню.
Без правди та ретельної оцінки трагедії геноциду ми не будемо спроможні будувати сміле та відважне майбутнє. Якщо Україна прагне стати європейською державою, вона повинна випрацювати ретельний та чесний підхід до історії. Такий підхід допоможе українцям вшанувати пам’ять не тільки польських, але також єврейських, вірменських, чеських, українських... жертв ОУН і УПА.
Настав час, щоб між нашими інтелектуальними середовищами, народами та країнами почали панувати згода, зрозуміння та взаємоповага.
Увільнімося від демонів зла, від гнітючого тягаря історії. Література та письменники можуть великою мірою долучитися до цієї справи.
З висловами пошани до Вас
Вроцлав 14.05.2013
_________
* Снайдер Тімоті. «Фашистський герой у демократичному Києві».
