Відео, на якому знятий просто неба під стінами обласної протитуберкульозної лікарні Олександр Сиротюк, облетіло вітчизняні інтернет ресурси і потрапило у випуски новин провідних телеканалів країни , а також закордонні змі. Здавалося б, всі бачили завідуючу відділенням Ольгу Іванівну, яка на вигук «У вас у дворі помирає хворий!» зухвало відповідає: «І що?» Після цієї красномовної фрази з двох слів, які показують її не тільки як медика, а й як людину, вона, по суті, вже мінімум як тиждень не повинна була б працювати в лікарні. Та через два тижні після цих жахливих подій нічия «шапка» ще не злетіла — правоохоронці все ще з’ясовують, чи винні лікарі...
Саша був моїм земляком. Він із Зеленого гаю, а я з Веселівки. Наші села поруч. Я його випадково побачила в тубдиспансері, і спочатку навіть не впізнала. Він каже: «Надюха, це ти?» Я відповідаю: «Я. А ви хто?» І коли він зняв маску, бачу — Сашенька! Він мені розповів, що приїхав сюди з кременчуцької тюрьми на електричці, ледве дійшов. Розмовляв з Ольгою Іванівною, і його не прийняли, тому що немає направлення. У нього зовсім не було сил, і він доповз до кущів напроти лікарні й ліг там. Я йому покривало своє дала, курточку винесла. І годувала. Я не доїдала сама, зі столовки йому їжу носила... і дивилася, як він помирає в кущах. Він лежав і думав про смерть, і все повторював: «Надюха, ти мене і поховаєш», — з комом у горлі розповідає пацієнтка лікарні Надія і вже не може стримати сліз.
Каже, Олександра бачили всі, але з лікарів ніхто навіть не підійшов, нікому не було діла. Він лежав на землі три доби, поки про це не дізналася благодійна організація «Відкрите серце». Коли приїхали волонтери, медики зробили вигляд, що вперше бачать хворого.
Почали на мене кричати, робити винуватою, мовляв, чому ж ти не сказала, що він там лежить? А самі ж вигнали його з відділення! Саша до них так просився, а вони його не прийняли: без направлення не візьмемо і все. А як він може поїхати і взяти його, якщо повністю знесилений? — дивується Надія. — Коли волонтери домоглися, щоб Сашу поклали у відділення, його в палату на візку везли, такий він був слабенький. Зовсім не міг ходити, навіть не сідав лежав тоді на землі і не рухався. Такий худющий — одні кістки та шкіра. Я вкривала його своєю курточкою, щоб вночі не мерз, бідненький...
Як відомо, після госпіталізації Олександр прожив ще два дні. Надія докоряє собі за те, що не зайшла до нього того ранку і не побачилася з земляком востаннє, не потримала за руку...
Я йду на укол, а мені кажуть: «Сашко твій вже помер. Його вже виносити будуть». Не встигла я ..., - пригадує жінка.
Надія розповідає про Олександра Сиротюка як про добру людину. Говорить, хоч і сидів у в’язниці, за вдачею хорошим був, не заслужив провести останні дні свого життя під парканом.
Прізвище у нього Сиротюк, як і сам він — справжня сирота. Дружина від нього відмовилася і вигнала. А це ось зараз приїхав він із в’язниці, зайшов до тітки, а вона навіть води йому не дала, сказала: «Ти — заразний, йди!» Як можна відмовити живій людині в пляшці води? Як можна було не пустити його в лікарню? У в’язниці його лікували, навіть препарати з собою дали, коли відпускали на волю. Але як він міг зробити ці уколи, якщо знесилений лежав на землі? — плаче жінка.
За таке «вільнодумство» та спілкування з волонтерами пацієнтку вже хотіли вигнати з лікарні. Вона і зараз боїться, що після розмови з журналістами заввідділенням Ольга Іванівна буде кричати і випише її достроково. А от сама лікар, мабуть, нічого не боїться, якщо дозволяла собі навіть публічно, на камеру, ігнорувати вмираючого і погрожувати хворим...
Ця історія, можливо, і не надто типова для вітчизняної медицини. Принаймні, у це хочеться вірити. Та й досі без відповіді залишається одне-єдине питання — чи змінять щось ці жахливі події? Адже мова йде вже не про порятунок життя людини, воно втрачене. Йдеться про «втрачених» людей у білих халатах і життя їхніх наступних пацієнтів, у яких, як і у Олександра Сиротюка, теж може не знайтися направлення або медичної картки...
