Вадим Карасев

По-перше, очевидно, основна мета – це створити умови для стабільних комунікацій і самого формування постійно діючих і продуктивних механізмів українсько-російських відносин. Тому що зараз між Україною і Росією відносин, як таких немає. Є окремі акції, є окремі піар-наїзди, є спроби формування окремих кризових точок, як з однієї, так і з другої сторони. Приклади – газосховища, база Чорноморського флоту і таке інше. Але відносин міждержавних, як таких, що базуються на загальнодержавних інтересах, на класичній дипломатії, на класичних механізмах міжелітних стосунків, – немає. Старі механізми, старі матриці українсько-російських відносин, які формувалися за часів Кучми, розпалися – їх вже немає, а нових інститутів і дипломатичних та міждержавних практик українсько-російських відносин в пост-революційну епоху в Україні ще немає. Ми бачили протягом останнього півріччя, що були спроби створити такі стабільні комунікації з боку і Юлії Тимошенко, і Петра Порошенка, нещодавно був і візит Зінченко. Але поки що це локальні і більш персональні намагання, аніж продумана міждержавна стратегія по створенню нових і адекватних нинішньому часу міждержавних відносин. Ось у цьому сенсі візит Литвина може бути доречним – це не тільки формування міжпарламентських стосунків, які важливі для українсько-російських відносин, але можливо це і більш широкі завдання по налагодженню більш конструктивних стосунків між двома державами, в тому числі і на рівні президентів. В цьому сенсі я б поостерігся говорити, що Литвин проводить якусь свою дипломатію. Я б не виключав, що ця спікерська дипломатія на російському напрямку узгоджена з президентом.