На тлі корупційного скандалу довкола оборонної промисловості, а також нагнітаючи психоз напередодні виборів, влада продовжує з тупою впертістю проштовхувати законопроект № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що вже дістав назву проекту про тотальну українізацію. Попри балачки щодо підвищення статусу державної мови цей норматив провокує подальший розбрат у країні, бо спрямований насамперед на витискання із соціального життя російської мови, якій штучно нав’язують статус мови національної меншини, хоча вона такою не є. Такі дії щодо російської мови грубо порушують Конституцію України, де російській мові та тим, хто нею користується, надані широкі права. Мало того, вказаним законопроектом взагалі робиться спроба обмежити базові права та свободи громадян.
Застереження вже лунають з усіх боків. Рада Європи вимагає відкласти ухвалення закону щонайменше на після виборів, аби у передвиборній істерії не наробити вкрай небезпечних дурниць. У Європі вже навіть говорять про те, що такими мовними вправами Україна може закрити собі дорогу в ЄС. Державний департамент США вже гучно заявляє, що в Україні прогресує цензура за мовними ознаками. Це стосується передовсім російської мови, і йдеться саме про порушення прав людини. У ОБСЄ закликають до поваги у мовному питанні та до діалогу в мовній сфері.
І лише у Москві мовчать. Ба більше, схоже, там аплодують мовним вправам патріотів, що неминуче ведуть до розколу та ослаблення України!
Верховна Рада, повторімо, з тупою впертістю і у прискореному темпі розглядає 2000 поправок до другого читання вказаного законопроекту. На момент написання цього тексту їх було розглянуто близько 500, але жодної не прийнято.
Утім, річ не в тих поправках, аналізувати які наразі немає жодного сенсу, бо вони все одно відкидаються.
Мову слід вести про ті норми, які містяться в законопроекті, принаймні про деякі з них, що іноді межують ледве не з фашизмом!
Відтак, доведеться продовжити тему, розпочату у попередньому тексті «Не-єдина країна. Порошенко та націоналісти допомагають Путіну нищити Україну».
А продовжувати таки конче потрібно! Хоча б тому, що пропонується запровадити кримінальну відповідальність за заклики до двомовності з покаранням аж до 10 років!
От до чого договорилися наші «дерьмократи», котрі розпатякують щось там про Європу та всілякі там демократичні цінності! Спробували б щось подібне проголосити у тій-таки Європі – й купа судових позовів була б забезпечена, а якісь навіжені «феменки» повидряпували б привселюдно очі або й щось інше!
У Європі є ціла низка країн, де побутують навіть на офіційному рівні дві й більше мов, і поки що там якось живуть, принаймні краще за нас. Спробуйте запропонувати кримінальне покарання за двомовність у Бельгії, Швеції, Фінляндії, Ірландії, не кажучи вже про Швейцарію, Іспанію тощо. Ба навіть у одномовній Італії цілий Південний Тироль демонстративно розмовляє німецькою, а географічні об’єкти у цій області мають дві назви – італійську та німецьку... До речі, відомі біатлоністка та біатлоніст з німецькими іменами-прізвищами Доротея Вірер та Лукас Хофер є громадянами Італії і, хоч розмовляють більше німецькою, гідно представляють Італію у світовому спорті.
Повертаючись до російської мови в Україні, вкотре зазначимо, що ця мова, по-перше, не є «мовою меншини», бо нею розмовляє плюс-мінус половина населення, а по-друге, російська мова та культура створювалися також і в Україні та/або вихідцями з України, а відтак Україна має право на російську мову та культуру не менше, аніж Москва, а де в чому навіть і більше.
Окрім кримінальних «страшилок», текст законопроекту, що, пардон, «на срачку» проштовхується перед виборами, містить загрозу великих збитків для друкарського бізнесу, бо зобов’язує половину накладу друкувати українською мовою безвідносно до того, чи є попит на україномовні примірники. У Європі авторів такої норми, мабуть, швидко змусили б піти у відставку й жодних політичних перспектив після цього вони б уже не мали.
У законопроекті є ще чимало злочинних дурниць, але досить і того, що наведено.
Наразі цікаво подивитися, як на такі законодавчі вправи реагує та ж таки Європа, про просування до якої нещодавно навіть внесли відповідну норму до Конституції України.
В Європі добре розуміють, що нинішній «напад мовного нормотворення» є наслідком агонії нинішньої влади, яка намагається ціною есклації розбрату у країні втриматися біля годівниці ще на один термін. Тому в Європі пропонують відкласти розгляд та ухвалення нормативу на післявиборний час, коли пристрасті вгамуються, а влада зміниться, бажано на більш розумну та чесну, якщо останнє в Україні взагалі можливо. Приблизно так можна транслювати позицію євроспільноти. Пропозицію про відкладення законопроекту 13 березня озвучила комісар Ради Європи з прав людини Дуня Міятович.
«Обговорюючи будь-який новий закон або реформування політики з використання мов, держави — члени Ради Європи повинні ретельно збалансувати легітимну мету підтримки державної мови та обов’язок захищати й підтримувати використання мов національних меншин та зберігати культурну різноманітність», – підкреслила Дуня Міятович.
Навіть не цілком погоджуючись із постановкою питання щодо російської як мови національної меншини, про що сказано вище, слід цілком погодитися з необхідністю зберегти культурну різноманітність, що складалася в Україні століттями, бо це є надбанням країни.
Дуня Міятович зазначила, що різні мовні спільноти треба залучати до процесу опрацювання таких законів і політики, а їхня думка має бути врахована.
Але, як бачимо, влада та провладні депутати за підтримки багатьох так званих опозиціонерів, виходячи з політичної кон’юнктури, проштовхують закон, який порушує базові громадянські права навіть не меншини, а значної частини населення, заграючи з незначною частиною нетерпимо налаштованого електорату. Принаймні російськомовні громадяни в підготовці та ухваленні нормативу не беруть жодної участі, їхні інтереси враховувати ніхто не збирається, а їхньої думки взагалі ніхто не питає.
Утім, так само не враховуються інтереси інших мовних спільнот (які, на відміну від російськомовних, справді є меншинами), наприклад угорців.
Резюмуючи свою заяву, комісар Ради Європи Дуня Міятович цілком слушно наполягає на тому, аби ухвалення нормативу було перенесено на післявиборний час.
У свою чергу, Генеральний секретар ОБСЄ Томас Гремінгер, також реагуючи на скороспілий та вочевидь провокативний розгляд мовного закону, наполегливо рекомендував вітчизняній владі вести діалог з усіма мовними спільнотами.
Європа наполягає, аби законопроект «Про забезпечення функціонування української мови як державної» відповідав міжнародним нормам та зобов’язанням України, конвенціям Ради Європи, учасником яких є Україна. Євросоюз ще у жовтні 2018 року після першого читання нормативу закликав Україну передати його на експертизу до Європейської комісії за демократію через право, яка більше відома як Венеціанська комісія.
«Україна повинна продовжувати виконання своїх міжнародних зобов’язань, у тому числі у рамках Європейської хартії регіональних мов та мов меншин, а також Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», – наголошується в офіційній заяві ЄС, у якому наполягають, що під час опрацювання пропозицій до другого читання парламент мав провести консультації із зацікавленими сторонами, зокрема з представниками мовних спільнот.
Утім, нічого в цьому сенсі Україною зроблено не було, а Венеціанська комісія проекту нормативу для екпертизи не дочекалася. Що й не дивно, бо норматив був би стовідсотково забракований.
Замість висновків «Венеційки» в ЗМІ з’явилося крутійство нардепа від Блоку Порошенка Миколи Княжицького, персонажа, м’яко кажучи, неоднозначного. На засіданні комітету парламенту він без жодних докорів сумління повідомив, що начебто хтось із кимось у Європі провів дипломатичні бесіди на тему демократичності одіозного нормативу та начебто переконав у цьому «європеоїдів». Такі заяви Княжицького дуже нагадують відоме: одна баба сказала! Надто якщо зважити, що не надходило жодних заяв від європейців про те, що вони увіровали в демократичність тієї, перепрошую, «маляви», яку терміново проштовхують перед виборами.
Але якщо в Європі висловлюються більш-менш толерантно, то у звіті Бюро з демократії, прав людини та праці Державного департаменту США щодо дотримання прав людини країнами світу у 2018 році (https://www.state.gov/j/drl/rls/hrrpt/humanrightsreport/index.htm#wrapper) прямо вказується на наявність в Україні цензури за мовною ознакою. У звіті зазначено, що 18 вересня 2018 року Львівська обласна рада заборонила всі російськомовні книжки, фільми та пісні, а згодом те саме зробили Житомирська та Тернопільська обласні ради.
Від себе додамо, що законні підстави для таких рішень геть відсутні, а вказані облради не мають для таких рішень жодних прав і повноважень. Та й узагалі це така сама дурниця, як заборонити схід сонця чи закон Ома. Львівщині взагалі краще було б розв‘язувати проблеми своїх смітників, а не розвозити сміття по всій країні й продукувати дебільнуваті заборони на російську мову.
Наостанок ще раз підкреслимо вельми показовий факт: тоді як Європа та США обурюються антидемократичністю мовних вправ вітчизняних патріотів, у Москві підозріло мовчать. Пояснення цього факту є простим, як смердючий львівський смітник.
По-перше, Москві вигідно, аби в Україні силами вітчизняних патріотів продукувалися дедалі нові розколи, які послаблюють та знесилюють країну.
По-друге, вказуючи на кричущі факти утисків невід’ємних громадянських прав у мовній царині, Москва отримує додаткові дуже сильні аргументи, аби послабити підтримку України Заходом і ті економічні санкції, які Захід запровадив стосовно Росії у відповідь на агресію Москви проти України.
Утім, нічого нового тут немає. Здавна в Україні, на жаль, було так, що з нашими патріотами нам і ворогів не треба!..
