Впродовж 15 років українське суспільство та експертне середовище жило ілюзіями, применшуючи радикалізм та масштаб антиукраїнських настроїв у Польщі.
Їхній перший великий сплеск припав на 2003-й, на час чергової річниці Волинських подій 1943 року. Тоді в Україні вважалося, що це справа виключно окремих радикальних політичних кіл, маргінальних політиків Польщі, які таким чином хотіли підвищити власну впізнаваність та авторитет серед собі подібних.
Сьогодні ж йде мова про заяви польського Міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського, президента Анджея Дуди (заявив, що на дуже важливих посадах в Україні є люди, які мають антипольські погляди. — Ред.) і десятків депутатів польського парламенту.
Якщо переглянути польську публіцистику, пресу, інтернет та блогосферу, а також звернути увагу на настрої звичайних громадян Польщі, то стає зрозуміло, що великодержавний польський націоналізм з сильним ядром шовінізму та антиукраїнства сьогодні є нормальним явищем.
З 2015 року подібні настрої в Польщі переважають у владі. Явище антиукраїнства є загальнопольським, масштабним і, мабуть, не треба концентруватися окремо на міністрові Ващиковському. У нього можуть бути персональні політичні мотиви. Він може всього лише пробувати підсилити свою позицію та впізнаваність. Але в цілому це вкрай небезпечне явище, бо в Польщі воно дуже поширене.
Що стосується вислову віце-консула стосовно Львова, то за такої логіки можна привітати поляків із 1 вересня 1939 року. Тоді розпочалося воз’єднання історично німецьких земель з «Великою Німеччиною».
Подібне трактування подій Другої світової війни буде абсолютно паралельним до антиукраїнського трактування подій 1918 року. Тоді сьогоднішньої Польщі теж не існувало. У той час в Європі півтора десятка держав або наново утворювались, або вперше в історії створювались на руїнах імперій.
Після Першої світової було зруйновано Російську імперію, Австро-Угорську монархію. Утворилися нові етнічні національні держави на Балканському півострові, у Центральній Європі та в Балтії. І це був нормальний процес нацутворення та державотворення. Тільки, чомусь, польські дипломати (якщо їх так можна назвати. Вони, скоріше, шовіністи з рангами) займаються фальсифікацією історії, особливим приниженням українства.
Ми маємо ознаки кримінального злочину за статтею 161 КК України Порушення рівноправності громадян залежно від їхньої національної приналежності та статтею 110 КК України Посягання та територіальну цілісність і недоторканість України.
Що може означати ця ситуація? Сценарій нагадує події у Криму 2000-х і на сході України упродовж останніх 25 років — до 2014-го. Українські спецслужби та правоохоронні органи спершу закривали очі на те, що відбувалося. Потім стали фактично співучасниками сепаратистських процесів. А коли дійшло до критичного моменту у 2014 році, то фактично зрадили Україну.
Зараз ми спостерігаємо м’яку фазу гібридної війни Польщі проти України. Вона інформаційна. Але не забуваємо, що йде підготовка до іншої фази — роздачі карток поляка, польських паспортів, вербальна активність польських спецслужб, агентурне проникнення в органи української влади (перш за все західних областей України) і створення агентурних позицій для нової фази гібридної війни.
Подібні заяви пана Ващиковського ведуть до реституції. Реституція церковної власності передує реституції приватної та державної власності. Фактично після того схожі претензії озвучать правонаступники польських громадян, які мешкали на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині, Рівненщині та Волині до 1939 року.
Може йти мова про сотні тисяч гектарів земель, сотні тисяч квадратних кілометрів приміщень, які у той час були польськими, оскільки Польща окупувала західну Україну з 1918 по 1939 рік.
Але будь-які вимоги безпідставні, бо припинила існування й тодішня Польська держава в 1939 році. Правова підстава є абсолютно нульовою.
Йде підготовка претензій спочатку в духовній сфері. Аналогічно можна висунути претензії на більше 500 українських церков, які були захоплені в Польщі упродовж 1945-1947 років в період підготовки та реалізації операції Вісла. У нас є підстави висунути не менші претензії до польської влади.
Проте МЗС займає вкрай слабку позицію. Ми не чуємо позиції посла України у Варшаві. Його каденція, як не дивно, співпала з небувалим піднесенням антиукраїнських настроїв у Польщі. Ми чуємо постійні вибачення і заяви абсолютно імпотентного спрямування.
Польща не приховує свої неоднозначні наміри стосовно західної України. Спочатку створити позиції впливу, потім сформувати територіальні претензії. Сьогодні претензії стосуються тільки польських костьолів у Львові, а вже завтра це може стосуватися Львова в цілому. Це однозначне порушення суверенітету і ставлення під сумнів територіальної цілісності України. Польща визнала нашу державу у 1991 році, однак зараз відбувається відкат до ситуації статус «кво», невизначеної на 1939 рік.
Чому не реагує ЄС? Польща є складовою частиною ширшого конфлікту в Євросоюзі. Вона користується підтримкою США. В Європі групує навколо себе держави Центральної Європи, протиставляючи їх Франції та Німеччині. Тож практично всі ми є свідками формування одного з нових ядер впливу в ЄС.
Європейський Союз є структурою досить аморфною і фактично може стати частиною процесу дезінтеграції, до того ж, він демонструє відсутність послідовності та власної стратегічної політики у цьому регіоні. Він просто закриває очі.
Якщо анексія Криму стала фактором збурення міжнародних відносин і більшість провідних держав зайняли чітку позицію, то факт конфлікту з Польщею, яка досить агресивно налаштована, буде залишений без коментарів. Наразі комплекс заходів, який спрямований проти нас, ніхто не озвучує.
Брюссель, Берлін, Париж та Страсбург — всі мовчать. Це означає, що цей конфлікт для нас є більш небезпечним, ніж конфлікт з Росією. Оскільки він не викличе, в разі початку, жодної реакції з боку провідних західних держав.
