Глава партии "Братство" Дмитрий Корчинский считает свою организацию благотворительной, уверен, что Украина только начала просыпаться ото сна и что ей еще предстоит постичь европейские традиции бунта. Об этом он рассказал в интервью «Фразе».
- Перш за все, будь ласка, проясніть останній скандал із студентами, яким не заплатили за якісь страйки. При цьому згадували "Братство". Яке ви мали відношення до цих подій?
Ми не маємо до цього відношення. Наша політика, переважно, конфронтаційна, а наймані студенти погано себе проявляють в бійці чи в реальному протистоянні міліції. У нас немає можливості користуватися найнятими студентами. Найняті студенти, це, як правило, для політичної симуляції – ними широко користуються, дійсно, практично всі політичні сили і громадські організації, але в нас це не виходить.
- Вам вистачає своїх людей? Яка зараз кількість членів "Братства"?
Людей завжди мало, людей завжди категорично не вистачає. Тобто кадровий дефіцит – це проблема наша і всіх наших попередників. "Братство" – це дуже малочисельна організація. Вона нараховує по всій Україні реально кількасот чоловік.
- Чи є в Україні схожого типу організації, з якими ви зараз товаришуєте, співпрацюєте?
Ми товаришуємо з окремими релігійними громадами, з деякими православними братствами, з деякими невеличкими профспілками такого роду.
- Ви вірите, що методи, які ви використовуєте у своїй діяльності можуть реально допомогти досягти якихось результатів?
Якщо чогось і можна добитися, то тільки такими методами. Тому що все, що ми спостерігаємо – це симуляція політики. Вона задовольняє більшу частину народу тому що симуляція життя, симуляція навчання, симуляція кохання, симуляція віри – це те, чим співвітчизник займається постійно. Тому він з легкістю приймає політичні симуляції, симуляцію політичної боротьби в Верховній Раді, симуляцію революції на помаранчевому Майдані і так далі.
Ми намагаємося експериментувати в галузі реальності. Не скажу, що це дуже добре вдається, але в Україні ми – перші на цьому шляху. Тому ми всі робимо помилки. Просто більше ніхто в цій галузі якось не працює.
- Ви можете назвати якісь конкретні результати діяльності "Братства", сказати: "Ось це зробили саме ми"?
Таких от успіхів на ґрунті комунально-виробничої боротьби у нас, я думаю, сотні. Це, насамперед, десятки зупинених будівництв в Києві. Я думаю, що ми "опустили" будівельні фірми десь, по мінімуму, на мільйонів 80 доларів за останні два роки. Це серйозні такі були удари. Я, навіть, іноді переживав, що "будет какая-то ответка". Слава Богу, що все минулося.
Ми пристойно опустили київську бюрократію. Ми в свій час виграли боротьбу, були в авангарді цієї боротьби проти підвищення тарифів на комунальний транспорт. Це були серйозні конфлікти, але тоді нам вдалося цього не допустити. Тобто дуже багато киян заощадило конкретні кошти за це діло. Ми добилися того, що мешканці відомчих гуртожитків одержали можливість приватизувати свої помешкання. Вони були ніхто в Києві десятками років, а тепер вони – власники нерухомості в Києві. Це – конкретний підйом на конкретні бабки. Дуже багато іншого.
Мушу сказати, що ця робота, з нашого боку - чисто альтруїстична. Зробити з цього серйозної пропаганди нам не вдалося і не вдалося одержати вдячність. Практично, ми, таким чином допомагаючи людям, в предметно-конкретному вираженні, так би мовити, не стикалися з такою штукою як вдячність. Ніхто не зібрався за нас ні голосувати, ні підтримувати нас політично. Але нас тут більше цікавила методологія.
- Якщо вам ніхто не віддячує, на які кошти ви функціонуєте, чим живите?
По-християнські: жебрацтвом і грабунком. Зараз більше жебрацтвом ніж грабунком.
- "Братство" можна назвати радикальною організацією?
Ні, "Братсво" не можна вважати радикальною організацією, позаяк ми за весь час нашої діяльності не підірвали жодної автобусної зупинки, не вбили жодної невинної людини. Ми взагалі не практикуємо насильство як політичний засіб. За європейськими мірками, "Братство" – це благодійна організація.
- Що, на вашу думку, можна назвати радикалізмом?
Терор. Дуже багато сил в Україні схиляються до того, що інакше цих падлюк не проймеш, інакше ніж терором... Але ми, як організація християнська, вважаємо, що спочатку треба використати всі можливі засоби легального громадського тиску, перед тим, як перейти до терору. Перейти до терору буде інтелектуально нечесно в цій ситуації.
- І скільки у вас ще цих мирних засобів залишилося?
Ще багато, тому що ми - тільки в першому класі школи європейського протесту. Тобто, насправді, жодного нормального страйку в країні ще не було. В країні не було організовано ще жодної акції, пов‘язаної з блокуванням соцструктури, що періодично трапляється в Великій Британії чи там в Бельгії.
Також ще по-серйозному не було акцій у нас в антиглобалістському дусі, в дусі європейських профспілок. Все це треба пройти, весь цей арсенал потрібно опонувати і ми намагаємося цим займатись.
- "Майдан" можна назвати справжньою глобальною акцією?
Ні. "Майдан" – це дуже красива і дуже технологічно витончена акція. Я сам аплодував організаторам. Але безумовно, що це – фестиваль все-таки. Основний секрет "Майдану" – це те, що "майдани" і кольорові революції вдаються тоді, коли влада не чинить опору.
Якщо ви бачили – влада панічно боялася торкнутися будь якої протидії, проявляти будь-яку волю до самозбереження. Це уже не справа майдану, це – справа американської адміністрації і євробюрократії. Їхня задача – дати політичну страховку і не допустити будь-якого насильства з боку влади.
"Помаранчеву революцію" було зроблено, безумовно, в кабінеті у Кучми і в конторах у Ахметова і так далі, зусиллями американського посольства, а не на "Майдані". Майдан – це, так би мовити, тло для революції.
- Ви погоджуєтеся з твердженням про те, що якби під час минулорічних подій пролилася кров, то влада була б зовсім іншою.
Так, безумовно. Якби це була справжня революція... але справжня революція ніколи б не винесла на поверхню таких людей як Ющенко, Тимошенко і так далі. Вони були б м‘ясом для революції. А, позаяк, це не була революція, це була технологія, то вони і опинилися на горі.
- Як далеко ви готові зайти у своїх діях, наскільки радикальними ви можете бути?
Думаю, що якщо ми могли би зайти дійсно дуже далеко, то ми б вже зайшли дуже далекою. А зараз ми цілком усвідомлюємо власні слабкості, ми являємося всього лише збіговиськом грішників, які, тим не менше, прагнуть спасіння.
- Що ви можете відповісти тим, хто каже, що "Братство" – бутафорська організація, яка лобіює інтереси певних політичних груп, організовуючи "іграшкові" страйки?
Зараз величезна кількість народу спеціалізується на іграшкових страйках і різного роду політичних симуляціях. Я думаю, що в галузі симуляцій ми не витримуємо ніякої конкуренції.
Якщо ми чимось і беремо, якщо в нас і є якийсь капітал, унікальна пропозиція до суспільства, то це – наша здатність хоч до якоїсь самопожертви. Наші люди, безумовно, не готові ще вмирати, але 15 діб сидіти готові за свої політичні переконання. По теперішніх часах це – рідкість.
- Назвіть, будь ласка, професіоналів симуляцій, з якими, ви, за вашими ж словами, зрівнятися не можете.
Ймовірно, це – ті люди, які організували Громадянський актив Києва, це - "Пора", це – Безсмертний, це – Томенко і ще дуже багато всіляких таких людей. Фактично, все що ми бачимо в Києві – професійна симуляція. Тобто всі ці люди ніби борються, а потім п’ють горілку в одних і тих самих кабаках і часто володіють однією і тією ж самою нерухомістю. Вони – співвласники, які з‘ясовують між собою стосунки і іноді їм корисно представити це як політичну боротьбу.
- Вам не здається, що після президентських виборів "Братство" залишилося "не при делах"?
Ми ніколи не були "при делах". І мене ці всі їхні "дела" не сильно цікавлять. Мене на повному серйозі цікавить спробувати експеримент, великий соціальний експеримент: зробити спільноту, яка б могла почувати себе незалежною по відношенню до бюрократичних форм, могла б конкурувати з державним апаратом за вплив на суспільство. Такий собі меджліс православного народу. Для мене таким взірцем є кримсько-татарський меджліс. Ніким не визнана організація, ніде не зареєстрована організація з якою, тим не менше, вимушені рахуватися всі, починаючи від Ялтинської адміністрації до ОБСЄ, ООН і так далі. Хотілося б зробити приблизно таке саме для православних.
- У вас є якісь плани, якась стратегія, якісь цілі на парламентські вибори-2006?
Абсолютно нема. Ми цілком розуміємо, що максимум наших можливостей – це впихнути пару депутатів в Верховну Раду. Це аж нічого не вирішить. Мені, безумовно, хотілося б бути депутатом Верховної Ради. Користі це для організації і для політики це б ніякої не принесло, але мені було б приємно. Велика пенсія, депутатська недоторканість. Більше ніяких можливостей це не відкрило б. Я, наприклад, не став би більш відомою особистістю. Це є можливість зробити і без депутатського мандату. Можливості прикривати діяльність організації це також мені б не дало.
- Який ваш прогноз щодо того як зміниться лад в Україні після вборів?
Лад в Україні змінюється весь час. Головне, що буде змінюватися не лад, а суспільна психологія. Все-таки нація прокидається. Спросоння вона робить дуже багато дурниць, але, тим не менше, якісь перспективи має та нація, яка бодрствує, а не яка спить.
Я думаю, що термін життя нової Верховної Ради буде недовгим. Я сподіваюся прислужитися тому, що ті реальні сили, які піднімуться з вулиці, зметуть цю Верховну Раду і цього Президента якомога швидше.
- Що змусило прокинутися націю?
Як завжди – Бог. Тобто нація досипала, догулювала "застой", а тепер от вона взяла і прокинулася. Це – ірраціональна причина.
- Відколи вона прокинулась?
Зараз – саме момент пробудження. І те, що публіка так зреагувала на американські технології, неочікувано навіть для американців – всі очікували меншої віддачи, є свідченням прокидання. Позитив помаранчевого майдану в тому, що зараз всі українці побачили, що бунтувати – це весело, почесно, корисно і що цим треба займтись.
- Якими, на вашу думку, мають бути стосунки України з Росією?
Я думаю, що нам треба збиватися в зграю. Безумовно, ми завжди будемо конкурувати на пострадянському просторі, але в обличчі тих сил, які нам протистоять... то слов‘яни якщо і здатні вижити хоч якось, то здатні вижити тільки в тісній співпраці.
- Як тоді бути з тим, що Росія завжди намагається взяти верх у внутрішніх відносинах з Україною?
Росія нічого не прагне. Росія має жалюгідну зовнішню політику. Росія постійно поступається американцям в пострадянському просторі. Росія не має реальних інструментів здійснення власної політики на пострадянському просторі. Насправді, Росія надзвичайно слабка, надзвичайно невпевнена. Це відкриває великі можливості для співпраці.
- Вас знають як учасника багатьох збройних конфліктів в різних країнах. Але в Україні ви поводитеся дуже "тихо". Не хочете "смітити" у власному помешканні?
Безумовно. Ніхто не може мені пред‘явити, що в Україні ми зробили що-небудь криваве, чи намагалися зробити щось криваве. Я знаю, на відміну від більшості своїх політичних опонентів, що таке війна на власному досвіді. Дуже не хотілося б мати це на Хрещатику.
