Теперь уже и.о. министра юстиции Роман Зварич утверждает, что Ющенко на Майдане не поддерживал, считает, что правительство «трудной» Тимошенко было очень популистским и не намерен сотрудничать с оппозицией.
Романе Михайловичу, що все таки стало причиною відставки Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко?
Це точно, не через те, що Кабінет Міністрів або ж інші органи погано працювали. Я не можу про це говорити зі стовідсотковою впевненістю. На це питання дати відповідь може лише Президент Віктор Ющенко. Але, як мені здається, Віктор Андрійович був максимально відвертий, максимально щирий, коли він в той четвер давав прес-конференцію. Він нічого не приховував. Те, що він думав, те й він говорив. Ви помітили, що він перед собою не мав жодних аркушів, жодних паперів. Це є дуже не характерним для нього. Зазвичай, коли він виходить до преси, у нього є підготовленим текст того, що він хотів би сказати. Тут він говорив дуже легкою мовою, говорив від душі, і говорив, доречі, з болем. Було дуже помітно, що всі ці події йому болять.
Причини – те, що він сказав. Команда не зігралась, не було команди. Були постійні тертя. Незважаючи на окремі успіхи, зокрема Уряду, Ющенко далі не міг дозволяти, щоб ситуація так різко погіршувалася. Ці постійні конфлікти - удар по іміджу, і по статусу самої держави.
В ефірі телеканалу „Інтер” Юлія Тимошенко заявила про те, що в Україні існувало два уряди – Кабінет Міністрів та РНБО. Чи відчували ви на Кабмін і на себе особисто якийсь тиск ззовні?
Згадайте, коли були спроби мене втягнути в якісь справи, я сказав: „Ні. Панове, я в ці ігри не граюсь.”. Тоді Роман Зварич і подав у відставку. І чомусь журналісти почали тлумачити мою відставку як таку, що я намагався вплинути на якісь рішення Кабміну. Зрештою, після того я думаю, що всі зрозуміли, що з Зваричем потрібно бути дуже обережним.
До речі, Ваша відставка була першою, потім була” відставка” віце-прем’єра Романа Безсмертного. А чи тоді відчували ви те, що команда не спрацюється?
Я про це також відверто говорив. Розумієте, тут була закладена певна закономірна проблема. Ми з цією проблемою не впоралися. В нормальних умовах, перед тим як формується уряд, мав би відбутися певний процес формування команди. Після цього цей колектив просто приступає до роботи. В цій передвиборчій боротьбі, війні, ми стільки зусиль доклали, щоб забезпечити перемогу... не Ющенка, а, насамперед, тих демократичних цінностей, які були сконцентровані на Майдані, що ми не мали ні можливості, ні часу, ні енергії для того, щоб будувати мости між собою для того, щоб дійсно можна було б говорити про те, що ми дійсно здійснилися як команда.
Зараз формується новий Кабінет Міністрів. Чи нині саме такий час - для формування команди однодумців?
До певної міри, і так, і ні. Є певні об’єктивні речі, які не дадуть можливості зробити це в повноцінному масштабі. Якби можна було б говорити про те, що одна політична сила може сподіватися на 226 голосів народних депутатів не тільки, щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а й щодо певних урядових ініціатив, тоді б можна було б говорити про повноцінну об’єднану сформовану команду. Цього зараз немає.
Тому доведеться вибрати певний алгоритм поведінки, в першу чергу, політичної поведінки. Цей алгоритм може бути один з двох. Це може бути алгоритм повноцінної коаліції, де окремі політичні сили знаходять вектори, навколо яких існуватиме спільна мова, і які стають основою урядових ініціатив, що у свою чергу забезпечуються відповідною підтримкою в парламенті. На мою думку, цей алгоритм є хибним. Інший алгоритм – визначається одна політична сила, яка формує скелет уряду, головні вектори державної політики. Ця політична сила формує навколо себе партнерські стосунки з іншими партіями. Мені здається, що другий шлях в даному політичному контексті був би більш вірним. Але це є питання Президента і Прем’єр-міністра.
Я так зрозумів, що цим” хребтом” майбутнього уряду має стати НСНУ?
Так, звичайно.
Тоді інше запитання, багато хто каже, що НСНУ узурпувала владу. Здебільшого такі заяви роблять представники опозиції.
Узурпація можлива лише тоді, коли посадові особи при владі роблять щось незаконне.
Я маю на увазі заяви про те, що Наша Україна не допускає інші політичні сили до державного управління. Наприклад, зараз взагалі поза будь-якими політичними процесами залишилися комуністи та СДПУ(о).
Звичайно. Ми не збираємося з ними співробітничати. Тобто, зрозумійте мене, якщо ми йдемо першим алгоритмом, який я вам змалював, тоді б звичайно потрібно було б шукати спільну мову з якомога ширшим спектром політичних сил. Але, небезпека полягає в тому, що ми будемо мати різношерсту команду. Насправді, це не буде команда. На певний час буде перемир’я, а згодом ситуація поетапно, поступово буде загострюватися. Насправді, так ми закладаємо підвалини нової політичної кризи. Це все, раніше чи пізніше вилізе нам боком.
Тому, другий алгоритм більш вдалий. Одна політична сила бере на себе відповідальність за те, що відбувається в державі. Ми визначаємо, з ким хочемо мати партнерські стосунки, для того, щоб насамперед, забезпечити підтримку нашого бачення державної політики. Я вам одразу скажу, якщо ми обираємо другий шлях - тоді нам не по дорозі ні з комуністами, ні з соціал-демократами. Для них це означає одне: вони мають формуватися як повноцінна парламентська опозиція. Наше завдання - дати їм можливість в повному обсязі працювати як сформована парламентська опозиція.
Що думаєте про Законопроект „Про опозицію”?
Це наша ініціатива, щоб був прийнятий відповідний закон, який забезпечує права опозиції. Ми в цьому зацікавлені в першу чергу. Якщо ми не будемо мати чітко регламентованого процесу формування опозиції, чітко врегульованих повноважень тієї опозиції, їхніх прав та обов’язків, то зажди будуть спекуляції на тому, що влада якимось чином обмежує права опозиції.
Яким буде цей закон?
Подивіться на той законопроект, який я вніс, будучи непримиренним опозиційним народним депутатом. Мої колеги по опозиції критикували мене за те, що я замало прав даю опозиції. Для прикладу, я передбачив, що від більшості має бути обраний голова Верховної Ради, більшість формує керівний склад всіх комітетів Верховної Ради. Але я передбачив інститут першого заступника голови комітету, який обов’язково залишається за опозицією. Але, це при умові, що опозиція сформована.
А як щодо того, щоб за опозицією були закріплені бюджетний комітет, та комітет захисту свободи слова?
На 95 відсотків я б погодився з тією тезою, що окремі комітети Верховної Ради мали б належати опозиції. Я готовий на цей крок піти. Тобто, зараз, будучи при владі, всупереч своїм поглядам, коли ще я був в опозиції, я хочу ще більше розширити права опозиції. Тільки питання щодо законодавчого врегулювання діяльності опозиції стає врегульованим - відпадають будь-які можливості спекулювати над питанням порушенням владою прав опозиції.
Ви сказали про неможливість співпраці з комуністами і СДПУ(о), але нічого не сказали про „Партію Регіонів”. Ви вважаєте, що „регіонали” можуть стати партнерами нової влади?
Якщо йти по другому алгоритму розвитку політичної системи, то така співпраця не виключається. Визначальним не є посада, визначальним є вектор державної політики, який визначається тією силою, яка бере на себе відповідальність за те, що відбувається в державі.
Після прес-конференції Олександра Зінченка НСНУ виступила із заявою про те, що співпраця політичних сил з Зінченком унеможливлює співпрацю цих сил з НСНУ. Зінченко назвав такі дії 37-м роком. Ваша думка?
Це була моя пропозиція. Вона обґрунтована тим, що я б не хотів, щоб хтось спекулював навколо питання нашої партії і навколо нашого бачення майбутніх процесів. Є певна межа, за яку людина не повинна переходити. Не тому, що це етична межа, вона є політичною. Поки політична сила не визначила для себе і для інших таку межу, то завжди існує можливість таких спекуляцій. Наприклад, Зінченко там щось сказав, а ми будемо проявляти таку великодушність, і будемо такі речі вибачати?
Я вважаю, що в даному випадку нам було потрібно жорстко виставити цю межу, і це стало сигналом і для інших. Будь ласка, панове. Ви хочете виходити з такими заявами проти провідних членів нашої партії? Але. Ви повинні і розуміти, якими можуть бути наслідки.
Пане Романе, ваше ставлення до Юлії Тимошенко? І ваші прогнози щодо її політичної кар’єри?
По-перше, я дуже пишаюся тим, що я був міністром в її уряді. Це був етап в моєму житті, звичайно важкий, протягом якого я проходив різні випробування. Цей етап залишиться для мене помітною згадкою.
Ми мали дуже складні відносини з Юлією Тимошенко, коли сформувався новий уряд. Я їй відверто говорив, що я їй не довіряю. Я їй відверто говорив, що не підтримую її кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра. Я, до речі, розумів, що у неї також не було підстав і мені довіряти. Говорив, що вона для себе може зробити відповідні висновки, але я буду робити все для того, щоб ми спрацювали як команда. На початку нашої роботи цього не відбулося. Ми тоді взяли тайм-аут, подивилися один одному в вічі, спитали себе: „Що ми робимо? Давай почнемо з чистого листка паперу”. Це була моя пропозиція. Вона її прийняла. Заради справедливості, слід відмітити, що Тимошенко зробила все для того, щоб ми спрацювалися. Я думаю, що протягом останніх двох-трьох місяців ми дійсно зігралися.
Про політичну перспективу. Я абсолютно переконаний в тому, що вона буде відігравати дуже помітну роль. Я жалкую, що вона для себе обрала роль опозиціонера.
Ви вважаєте, що Тимошенко піде в опозицію?
Звичайно.
А як щодо заяв про те, що в 2006 році Тимошенко переможе на парламентських виборах, а 2009 – на президентських?
Така можливість, звичайно, існує. Я не думаю, що воно так станеться. Але, це виклик нам як президентській команді. Я думаю, що Тимошенко буде гідний і важкий суперник. Я припускаю, як вона може і мислити і діяти. Ми будемо постійно насторожі.
Ви з таким азартом про це говорите. Не бачите гідних суперників в таборі нинішньої опозиції?
Суперники є, але не такого калібру.
Чи будете ви з пані Тимошенко і в подальшому дружити?
Особисто? Так. Я хотів би з нею мати дружні стосунки. Нині я товаришую з помітними політичними фігурами, які зараз перебувають в опозиції до Президента. Я не знаю, чи це для когось секрет, але я пишась дружбою з тим же самим Шуфричем. Але це ні мені, ні йому не заважає вести політичні баталії. Я б хотів, щоб український політикум виходив на більш цивілізований рівень стосунків.
Останнє запитання – уряд Єханурова, яким він буде, що можна очікувати?
На відміну від надмірної популістської політики уряду Тимошенко, я думаю, що уряд Єханурова, враховуючи те, що він є, так би мовити, передвиборчим, буде урядом прагматиків, не обов’язково ідеологічних однодумців. Але це буде уряд, який буде чітко усвідомлювати, що треба зробити, і як це треба зробити.
Моє враження від засідань під керівництвом Юрія Єханурова? Дуже жорсткий, прагматичний стиль ведення засідань кабінету міністрів.
Звичайно шкода, що цей романтизм першого „помаранчевого” уряду залишився зараз за бортом. Уряд Тимошенко був красивим урядом, урядом романтиків. Але і уряд, який також зробив багато помилок. В уряді Тимошенко багато уваги було присвячено необхідності здобути підтримку народу.
Уряд Єханурова відійде від популістських принципів роботи, і буде більш жорстко проводити свою політику.
