Ми маємо досить цікаву ситуацію, коли Президент заявляє такі речі, про які вже прийняті кінцеві рішення. Вже, навіть, планується сценарій відзначення цього свята. До речі, наскільки мені відомо, День помаранчевої революції збираються відзначити з неймовірно більшою помпою, ніж відзначався День незалежності. Мені здається, що внутрішня причина, а я колись займався трішки психологією, криється і в політичних, і в психологічних нюансах. Для Ющенка День незалежності країни не є святом, це не подія, бо він до неї нічим не спричинився, як і більшість людей його команди. Більш того, вони тоді були обурені тим, що зірвалася для них можливість створення кар’єр на рівні комсомолу, партійних структур чи тому подібне.
Останній День незалежності став дуже показовим, він став прелюдією до того свята, яке вони планують відмічати. Абсолютне уневаження того, що щось було в історії України до днів „помаранчевої революції”. Ви десь бачили на екранах масові покази внесення синьо-жовтого прапора до Верховної Ради, події 1991 року, голодування студентів на граніті, нічого цього немає, все абсолютно відкинуто. Всі плакати та бігборди з помаранчевої символікою, так ніби Україна не має державного прапора. Мені здається, що тут йде мова про демонстративне нехтування історією України, а в психологічному моменті, відкидається все те, де є щось, що може бути певним німим докором тим, хто сьогодні керує державою.
Люди, які вищі за своїм моральним, політичним, культурним та інтелектуальним рівнем від сьогоднішнього керівництва держави, вони відкидаються з усім пластом історії. От ви подивіться, після Трипільської культури, яка не персоніфікована зі зрозумілих причин – не було письменності, українська історія ніби випадає, ніхто про неї не хоче згадувати. Навіть Козаччина, де є визначні постаті, ні князівський період, ні новий період, ніби ніхто цієї незалежності не готував. Тому таке ставлення до цього дня говорить про те, що люди просто визначили, що це єдиний день, єдиний період, який для них значимий. Цей період допоміг їм дорватися до кінцевої повної влади. Таке споживацьке ставлення до своєї історії є диким. Мені це нагадує дрібненькі латиноамериканські режими. Там теж відзначають день державного перевороту та прихід диктатора до влади, як державне свято. Звичайно, що доти, доки цього диктатора не скинуть, і не прийде наступний.
