Украина и Европа. Мысли в тему

Автор: Илона Пэтрык, Академия прямой демократии

05.03.07 20:30

62983

Те, що Україна прагне стати європейською державою, – факт загальновідомий. Ми підписуємо з ЄС угоди про партнерство, співробітництво, регіональну співпрацю. Ідея вступу України в Європу піариться найрізноманітнішими методами: заявами найвищих посадовців, відомих політиків, проведенням відповідних конференцій та круглих столів. Але всі ці дії – чистої води популізм. Наша держава не готова стати частиною об’єднаної Європи, і на це є багато об’єктивних причин. Саме на них мали б звернути свою увагу в першу чергу вельмишановні урядовці та політики. Проте зробити цього вони не можуть – їм заважають проєвропейські “рожеві окуляри”, мода на які не зникає з початку 90-х. Жорстока ж реальність вражає, проте чомусь частіше європейців, ніж нас. Економіка розвивається (?) не з найкращими показниками, нормальний стан для української політичної системи – кризова ситуація, за збільшення руйнівних для хиткої вітчизняної економіки витрат на соціальну сферу постійно ведеться бюджетна боротьба. Але ми впевненою ходою крок за крок “йдемо в Європу” – там нам допоможуть, мрії здійсняться, а робити для цього нічого не доведеться, такий собі “хепі енд”. Тільки от навіщо ми зі своїми проблемами їм потрібні? Дипломати ЄС абсолютно негативно відповісти на прагнення України стати європейською державою не можуть – не дозволяють правила етикету, тому і погоджуються на різноманітні форми співпраці з нами, навіть допомагають фінансово, надаючи кредити та відкриваючи фонди. Але про те, що думають європейці стосовно нашої держави, легко можна дізнатись, запитавши у них самих. Розкажу коротку історію з життя, яка дала нагоду дізнатися цю думку пересічного європейця про Україну. Їдучи потягом в Європу, в кінець знудившись вирішила знайти спільну мову з моїм супутником – польським хлопчиною років двадцяти. В Україні він буває часто, бо на життя заробляє контрабандою. Наші краї йому надзвичайно подобаються – якщо маєш гроші, то в Україні просто рай: за гроші можна купити не тільки все, але й усіх. Наочним прикладом цього став перетин державного кордону, не знаю точно, в чому була справа, але у мого співрозмовника виникли проблеми з документами. Та хлопець не розгубився (для нього це буденна справа на нашому кордоні) – вклав у паспорт 20 євро і без проблем перетнув кордон. Історія банальна, але яскраво ілюструє разюче відставання від стандартів ЄС, а головною перешкодою на шляху “туди” є “корупційне павутиння” , що обплело своїми нитками усі сфери українського суспільства. Держава декларативно намагається боротися з корупційною пошестю, розробляються різноманітні антикорупційні програми, впроваджуються служби, які мають займатись боротьбою з корупцією. Інша річ, що всі ці заходи очевидно не є дієвими, а на них витрачаються кошти з бюджету. До прикладу візьму одну з найбільш корумпованих сфер – освітню. Особливо актуальним питання хабарництва та корупції стає під час складання вступних іспитів до внз. Держава намагається протистояти цьому наступними методами: у кожному місті має працювати комісія з представників держави, громадськості та освітян, до якої можна звернутись, щоб поскаржитись на проблеми, що виникають під час вступу до навчального закладу. При Міністерстві освіти та науки працює навіть антикорупційна гаряча лінія! Тільки от номера телефону тієї лінії ніхто не знає, а про існування комісій здогадуються, мабуть, лише їхні члени. І ніхто не вірить, що людей, замішаних у хабарництві, хтось насправді покарає. Практичне втілення хорошої і такої потрібної для нашого суспільства ідеї зазнає поразки. Але офіційно програма існує, а тому посадовцям нема чого турбуватися – можна займатися іншими питаннями: ділити мандати, портфелі, не забувати про канікули, бо відпочинок – це святе при такій складній та напруженій роботі. Але коли громадськість приходить до влади зі своїми ініціативами вирішення проблеми корупції, посадовці, лукаво посміхаючись, задають питання: а навіщо воно вам потрібне, у нас вже є така-то програма, а щоб щось змінити, потрібно дотриматись надзвичайно складної процедури і займатись цим ніхто не буде. І громадськість питають: ви ж не будете займатись цим просто так, ви хочете щось взамін? Взамін ми хочемо чисте суспільство, не корумповану владу та якісні державні послуги на суму заплачених нами податків.