Завершуємо огляд муніципальних виборів 31 жовтня 2010 року, які були останніми виборами до місцевого самоврядування мирної доби. У фінальній статті поговоримо про Харківську, Луганську і Донецьку області. Метою нашої статті є нагадування про електоральні помилки, які призвели до територіальних втрат у зв’язку з вторгненням російських військ у 2014 році.
Харківська область в 2010 році очікувано підтримала «Партію регіонів», давши можливість 95 депутатам сформувати більшість в обласній раді. 39 списочників дали 34,59 відсотків підтримки, а 46 мажоритарників допомогли їм сумарно отримати 68 відсотків підтримки. У самому Харкові ситуація виглядала дещо інакше. Тодішній секретар Геннадій Кернес, який після Помаранчевої Революції залишив лави «Нашої України», у 2006 році, перейшовши до «ПР» в 2010 з мінімальним відривом переміг свого головного опонента, колишнього губернатора області в 2005-2010 роках, і міністра внутрішніх справ в 2014-2021 роках Арсена Авакова. Останній після поразки Віктора Ющенка в першому турі президентських виборів 17 січня 2010 року підтримав Юлію Тимошенко, використавши бренд ВО «Батьківщина» для балотування в мери Харкова. Розрив між ними склав менше відсотка, а саме 30,09 відсотка у Г. Кернеса і 29,46 у А. Авакова, який обійшов комуністку Аллу Александровську з 18,38 відсотками, і Євгена Гутка з «Сильної України», який отримав всього 3,64 відсотка.
Тут можна припустити, що мізерний розрив між Кернесом і Аваковим є результатом адміністративного ресурсу. Натомість Г. Кернес отримав міцну регіональну першість з 68 депутатів, і 68 відсотків відповідно. 140 042 голоси харків’ян допомогли її створити, склавши суттєву різницю між Батьківщиною, яка отримало срібло з 67 688 голосами, які конвертувалися в 14 мандатів і 14 відсотків підтримки. 17 грудня 2020 року Геннадій Кернес помер у німецькій клініці Шаріте, де лікувався від ускладнень COVID-19, попередньо втретє вигравши мерські перегони 25 жовтня 2025 року з результатом 195 044 голоси, або 60,34 відсотка.
Луганська і Донецька області чітко підтвердили слова Віктора Януковича, що «Донбас порожняк не гонит». Так в обласні й міські ради обласних центрів Донбасу пройшли лише «Партія регіонів», «КПУ» і «Сильна Україна». Луганщина дала «ПР» 106 мандатів в обласній раді, а мером Луганська став «регіонал» Сергій Кравченко, який за інформацією «Радіо Свобода» отримав 48 138 голосів, обійшовши тодішнього нардепа, комуніста Спиридона Кілінкарова, який отримав 48 117 голосів. Комуністи намагалися оскаржити результати результати виборів мера Луганська, спираючись на різницю в 21 голос, але Луганська ТВК всі скарги відхилила. Донецька обласна рада отримала 168 депутатів, які отримали монобільшість. Така ж ситуація склалася і в Донецькій міській раді, де «ПР» отримала 94,44 відсотка підтримки і 85 депутатів, а багаторічний наступник Володимира Рибака, Олександр Лук’янченко отримав 72,8 відсотка підтримки. Це було закономірно у зв’язку з перемогою Віктора Януковича, як вихідця з Донбасу.
Тут ми переносимось до буремних подій березня-квітня 2014 року. 13 березня 2014 року в центрі Донецька відбувся контрмітинг прихильників «Єдиної України», в орієнтовній кількості 1500 осіб. Вони вийшли наперекір багатосячному проросійському мітингу. Між обома сторонами відбулася сутичка, в якій загинув 22-річний активіст, керівник прес-служби місцевого і обласного осередків ВО «Свобода», магістрант Львівського національного університету Дмитро Чернявський, який отримав смертельне ножове поранення. Депутат Горлівської міської ради і керівник міської організації ВО «Батьківщина» Володимир Рибак 17 квітня 2014 року намагався зняти з будівлі міської адміністрації прапор самопроголошеної ДНР, а також звернутися до горлівчан з трибуни міської ради. Окупанти завадили йому це зробити і викрали його. 19 квітня 2014 року тіло Володимира Рибака (Героя України – посмертно) знайшли в річці Казенний Торець біля селища Райгородок Донецької області. Він був закатований. Ці двоє осіб з проукраїнського політичного табору розвіють міф про цілковиту проросійську електоральну спрямованість мешканців Донецького економічного регіону.
Резюмуючи, мусимо, черговий раз наголосити, що політичні права не є іграшкою в руках громадянина, чия держава має кордони з сусідньою країною, яка зухвало порушує територіальну цілісність. Наші виборчі вчинки переслідуватимуть нас, незалежно від того, чи ми прості виборці, або партійці тієї чи іншої політичної сили. Цей цикл статей нагадав нам про минулі помилки, з яких кожен з нас має зробити висновки. Голосуючи за «Партію регіонів», яка відкрито пропагувала регіоналізм і зближення з Російською Федерацією, українці отримали загальнонаціональну політичну кризу, якою скористався Кремль на чолі з Владіміром Путіним. Ми завжди маємо пам’ятати про це, йдучи на виборчі дільниці, бо уникнути електоральної помилки ще можна в день виборів, в кабінці для голосування. Саме цей момент визначає наше майбутнє і існування нашої держави на політичній мапі світу.
