Кажуть, дружина Яценюка — сестра дружини Кириленка. Але ця обставина може не допомогти нинішньому міністру культури. Причиною може стати лист про ганебну історію з науковим плагіатом пані Кириленко, та ще й під крилом Поплавського, як обтяжуюча обставина.
«На початку квітня цього року в Київському національному університеті культури і мистецтв, скорочено КНУКіМ, почесним ректором якого є Михайло Поплавський, у приміщенні бібліотеки корпусу на Щорса, 36 відбулась презентація підручника «Культура і наука» (К.: ТОВ «Агентство «Україна», 2015), підготовленого к.ф.н., зав. каф. філософії цього закладу Катериною Кириленко, дружиною віце-прем’єра з гуманітарних питань і за сумісництвом — міністра культури України В’ячеслава Кириленка. На презентацію було зігнано працівників бібліотеки, студентів, викладачів кафедри культурології і кафедри філософії. Вів засідання проректор з наукової роботи Безклубенко С.Д., він же професор кафедри філософії, що перебуває під орудою пані Катерини.
Кар’єра Катерини Кириленко у цьому уславленому університеті стрімко пішла вгору, як тільки у березні 2014 року стало зрозуміло, що Майдан переміг. Не очікуючи завершення навчального року і достроково розірвавши контракт з проф. Безклубенком С.Д., який на той момент очолював кафедру філософії (контракт з професорсько-викладацьким складом у цьому університеті укладається терміном на 1 рік — до 31 серпня кожного року), на його місце Поплавський через в.о. ректора І.Бондаря терміново призначив К.Кириленко. Правди нема де діти: дружба Поплавського з чоловіком К. Кириленко розпочалася задовго до того, як в Україні змінилася влада. Не зважаючи на показну опозиційність, пан В’ячеслав стояв на сторожі інтересів роботодавця своєї дружини і за часів Януковича, а Поплавський не ображав його дружину, яка з конспекту читала лекції дрімаючим студентам. А її чоловік регулярно відвідував приватний салон Поплавського Palace, розташований у побудованому на землі державного Університету приватному житловому будинку, де за 400 гр. його обслуговували (відвідував пан міністр цей заклад і при зарплаті у 6 тис. грн., на яку, як сказав відомий діяч, депутатам і держслужбовцям прожити неможливо). — пишуть співробітники університету.
Тож, чому б не призначити чиюсь дружину зав. кафедри та не провести з помпою презентацію її книжки? А бува підручник такий, що не відірватись? Недаремно ж презентували його під гаслом: «Культура і наука» — шлях до інноваційно-освіченої особистості.
Ми не фахівці, тому аби оцінити науковий доробок, звернулися до спеціалістів. Як виявилось, недаремно.
Попри те, що Катерина Кириленко є дружиною начебто помаранчевого міністра, текст її книжки справляє враження, що писав його якийсь фанат «руського міра» і радянського минулого. З усіх українських авторів на згадку міністерської дружини заслужили чотири-п`ять філософів, які загубились на тлі цитувань Енгельса, Маркса та цілої когорти маловідомих радянсько-російських авторів середини минулого століття.
Але набагато цікавіше виявилось те, що текст підручника пані Катерини місцями повністю співпадає з текстом, розміщеним на одному з сайтів студентських рефератів. В якості прикладу процитуємо текст підручника К.Кириленко зі с. 89:
«У процесі розвитку індустріальної культури все глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, особливо марксисти, вже в ХІХ столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини-працівника.
В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов`язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства...». І так далі до кінця сторінки 89.
А ось вступ реферату, розміщеного на сайті http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/profesiina-kultura-zagalne-ponyattya-pro-kulturu-praci-kultura-virobnictva-profesiina-kultura-osnovni-aspekti-ponyat-kulturologiji-imidzheologiya-konfliktologiya
«В процесі розвитку індустріальної культури все більш глибше виявляється її внутрішнє протиріччя. Критики капіталізму, в особливості марксисти, вже в XIX столітті відкривають властиву для неї тенденцію перетворення працівника в мовчазний придаток машини. Відбувається відчуження робітника від процесу і наслідків своєї діяльності. Зростання культури праці обертається падінням зацікавленості у ній працюючої людини.
В епоху постіндустріального суспільства культуру праці на виробництві починають пов’язувати з автоматизацією, звільненням працівника від виконання як одноманітної фізичної, так і рутинної розумової праці. Одночасно напрямком вдосконалення культури праці стає вимога її гуманізації. Це зумовлено як загальними тенденціями розвитку культури в епоху постіндустріального суспільства, так і недостатньою ефективністю методів зовнішнього примушування і контролю в умовах автоматизації виробництва. Сучасна культура праці вимагає від працівників внутрішньої відповідальності за свою роботу і самоконтролю.
Продовження реферату співпадає з текстом на с.87-88 «підручника» К.Кириленко:
«На сьогодні зв’язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами. (Тут пані Катерина випустила одне речення, яке є в рефераті: „Прикладної культурології як такої поки що не існує“. Випущено невипадково, воно свідчить, що сплагіачений К.Кириленко текст був написаний давно, бо прикладна культурологія вже існує). Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є ніщо інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає — низьку».
І далі до кінця абзацу слово в слово текст на вказаних сторінках підручника повторює текст реферату. Ось він: «На сьогодні зв’язок між проблемами організації праці і культурологією поки що недостатньо усвідомлюється і враховується як спеціалістами з організації праці, так і культурологами. „Прикладної культурології“ як такої поки що не існує. Проте фактично форми і способи організації праці в будь-якій галузі є не що інше, як культурні сценарії трудової діяльності. Якщо організація праці відповідає кращим зразкам світової практики, то це означає її високу культуру, а якщо не відповідає — низьку. Віднайти які-небудь загальні критерії культури праці, не враховуючи різних її особливостей, які залежать від історичних умов, від соціокультурних особливостей суспільства, від специфіки різних видів трудової діяльності тощо, напевно взагалі неможливо. Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались».
Іще один абзац книжки К.Кириленко на с.88: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т.Котабринський. (!!!!! К.Кириленко не звернула увагу на те, що прізвище написано з помилкою, правильно: Котарбинський. З такою помилкою прізвище наведене у рефераті, який виявили в Інтернеті, що знов доводить: цей текст кандидат філософських наук Катерина Кириленко списала у якогось студента). У 40-50-х роках ХХ століття він розробив „загальну теорію ефективної організації діяльності“. названу ним „праксеологією“ (від грецького „праксис“ — справа, дія, „логос“ — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуючи окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація,координація, концентрація, стандартизація. централізація тощо). Проте теоретичний зміст праксеології в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до цього часу не отримала і статусу загальноприйнятої теорії не набула».
А тепер цитуємо реферат: «Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т.Котабринський. В 40-50-х роках XX століття він розробив „загальну теорію ефективної організації діяльності“, названу ним „праксеологією“ (від грецької „праксіс“ — справа, дія, „логос“ — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструмен-талізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте, теоретичний зміст праксеології, в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула».
Усього ж перші п’ять сторінок реферату (в рефераті вони названі «Вступ» і «Загальне поняття про культуру праці») повністю (!) сплагіачено на с. 88-92 книжки К.Кириленко.
А бува, це автор реферату списав з книжки К.Кириленко? Ні, список літератури, доданий до нього, свідчить, що її книжки там і близько немає, бо вона вийшла щонайменше десятьма роками пізніше, за ті, які вказані.
Але ж рекомендувала до друку цей підручник Вчена рада КНУКіМ, протокол № 6 від 3. 10. 2014, рецензентів було аж чотири, усі з науковими ступенями. І тут на нас чекала приємна несподіванка: компанію рецензентам-співробітникам КНУКіМ склав д.філос.н., доц.каф. української філософії і культури Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка Руденко С.В. Це той самий Сергій Валерійович Руденко, який у 2012 році позивався до свого ж Університету з вимогою скасувати присудження наукового ступеню кандидату політичних наук Соні Кошкіной (Ксенії Василенко) і навіть виграв суд першої інстанції у відомому Шевченківському суді м. Києва. Причина позову: нібито виявлений особисто С.В.Руденко плагіат в її кандидатській дисертації. Як стверджувала сама Соня, 29-річний С.Руденко просто погодився виконати замовлення Д. Табачника, А.Портнова та його партнера В. Олійника, трансльоване через заст. міністра освіти Є.Сулиму. До речі А. Портнов, а також Олійник Володимир Володимирович, є власниками квартир у приватному будинку, отгроханому Поплавським (як кажуть, на пару зі старшим сином Януковича) на поцупленій у державного університету землі за адресою Щорса 36в.
То ж, не дивно, що високодостойний борець з плагіатом С.В.Руденко не помітив його в книзі К.Кириленко. Авторка ж підручнику не якась там проста журналістка, а дружина самого віце-прем’єра з гуманітарних питань, того, що так боровся з посіпаками Януковича, яким, зі слів Соні, прислужував С.В.Руденко, і до якого тепер по рецензію звернулась пані Катерина. Може тому він однаково затребуваний тими, хто владу має, що зарекомендував себе як безвідмовний у прислужуванні їй, якого б кольору — синьобілого чи помаранчевого — вона не була.
Через це в нас до С.В.Руденка питань немає, а ось до влади є.
До Міністерства освіти і науки (підручник видано під «шапкою» МОН): чи контролює Міністерство діяльність вчених рад Вищих навчальних закладів на предмет їх відповідальності за необґрунтовані рекомендації рукописів? Які заходи вживатиме Міністерство з приводу виявленого плагіату у підручнику, адресованому студентам, яким пропонується навчатися за вкраденими текстами? Які заходи будуть вжиті до Вченої ради КНУКіМ?
Особисто до пана міністра культури і, за сумісництвом, чоловіка своєї високонауково освіченої дружини: за чий рахунок видавався (між іншим, під «шапкою» Мінкульту) цей плагіат накладом 400 примірників ? Судячи з того, що, як нам сказали студенти, з вересня 2014 р. до навчальних планів КНУКіМ було введено нормативний предмет «Культура і наука», це було зроблено за рахунок державного Університету. І головне запитання: чи не буде пан Міністр зобов’язаний віддячити шефові своєї дружини М.Поплавському, приміром, виділенням його університетові великого державного замовлення із відповідним асигнуванням з бюджету ? Нагадаємо, що саме міністр культури В. Кириленко, у чиєму підпорядкуванні знаходиться КНУКіМ, в якому працює його дружина, вирішує питання розподілу бюджетних місць (державних коштів) між галузевими вищими навчальними закладами.
Останнє запитання — це запитання до Президента України і Генерального прокурора: тільки ми вбачаємо у діях віце-прем’єра і міністра культури України В’ячеслав Кириленка ознаки корупції ?
