Бывший главный редактор ликвидированного «Президентского вестника» Владимир Шаров, по сути, уличил главу Государственного управления делами во лжи, заявил, что газету закрыли незаконно и вывел своих людей на пикет на Банковую.
Пане Володимире, чому свої претензії ви висловлюєте саме тут, під стінами Секретаріату Президента?
На мій погляд, вина за те, що люди свого часу не отримали заробітну платню лягає на засновника цього видання, на Державне управління справами. З першого січня цього року редакція газети „Президентський вісник” була позбавлена бюджетного фінансування. Дізналися про це співробітники редакції лише 14 лютого, завдяки листу за підписом заступника керівника ДУСу пана Панька. Там він чітко сказав, що бюджетного фінансування цього року вже точно не буде. Але нічого про долю газети сказано не було.
За статутом ми могли б повністю перейти на госпрозрахунок. Я прийшов до редакції, чітко знаючи, що бюджетного фінансування не буде, я погодився саме на госпрозрахунок. Я сказав: „Мені не потрібні ваші гроші, ми самі можемо їх заробляти”.
Але, 9 квітня, через тиждень, як я приступив до виконання своїх обов’язків головного редактора, Державне управління справами, без жодних попереджень, раптово, за підписом пана Тарасюка, видало розпорядження про припинення виходу газети.
Чи мав Тарасюк на це право?
Ні, не мав. Бо в законі є тільки дві підстави для закриття газети – це рішення про ліквідацію засновника, і судове рішення. Тобто, припинення виходу газети – незаконне. Нас позбавили можливості заробляти гроші.
У нас були передплатники, ми отримували 80 тисяч гривень щомісяця. Ця сума перекривала вся видатки на заробітну платню.
Чи спробували ви звернутися суду?
Я в судові інстанції не звертався, але зверталися працівники редакції на редакцію газети, і як відповідач я вже кілька судових процесів пройшов. Ці процеси закінчилися перемогою позивачів, наших співробітників, які виборювали свою заробітну платню. Але ж грошей немає все рівно.
А зараз взагалі спостерігається соціальна несправедливість. Люди зареєструвалися в центрі зайнятості, але і там не можуть отримати гроші, бо свого часу, ми не маючи грошей в редакційному бюджеті не сплачували в соціальні фонди. Виходить замкнуте коло. І ніхто про це не думав спочатку.
Пан Тарасюк, на жаль, м’яко кажучи, 8 липня на своїй прес-конференції розповсюдив неправдиву інформацію, заявивши, що працівники редакції отримали повний розрахунок, це не правда.
А чи взагалі після ліквідації газети ви зустрічалися за паном Тарасюком?
З паном Тарасюком мені жодного разу зустрітися не довелося, бо він був постійно зайнятий. Я свого часу всі питання вирішував на рівні його колишнього першого заступника Валентина Крупова. В канцелярії ДУС накопичилася досить велика папка нашого з ним листування. Там все видно, від початку і до сьогоднішнього дня.
Люди мали отримати остаточний розрахунок 8 серпня. Вони були звільнені цього дня, але цих грошей не отримали. За законом працівники редакції можуть розраховувати на компенсацію. Зараз ця компенсація складає приблизно 100-120 тисяч гривень. Де їх брати нікому не відомо.
А взагалі, чи було вам пояснено, чому саме ліквідовують „Президентський вісник”?
Свого часу я зустрічався з паном Маркіяном Лубківським, і поставив йому це запитання. Воно звучало приблизно так: „Навіщо було мене призначати головним редактором газети, якщо ви знали, що вона готується на заклання, тобто буде ліквідована? Ще 23 березня ви казали, що Президент хоче цю газету ліквідувати. Навіщо було мене призначати головним редактором?”. Він відповів мені дуже гарно: „Вас кинули”. Так він мені і відповів.
А взагалі, який вихід ви бачите з цієї складної ситуації?
Газета під назвою „Президентський вісник” – вже навряд чи буде. Це рішення остаточне, і воно відбулося як факт. Зараз ми вимагаємо одного – розрахунку з людьми. 12 квітня ми написали відкритого листа Президенту, за законом він мав протягом місяця нам відповісти на нього. Відповіді ми так і не дочекалися.
На вашу думку, чи є шанс, що вам повернуть гроші?
Думаю, що є. Я не можу сказати, що Державне управління справами взагалі нічого не робить. Я намагаюся їх зрозуміти...
Але мені і досі здається, що ліва рука в ДУСі не знає, що робить права. Чому? Бо ми і досі отримуємо за підписом керівників ДУСу різноманітні циркуляри, які вимагають від нас здійснення певних організаційних заходів по діяльності підприємства. Складається враження, що вони не знають, що газета вже ліквідована.
