Микола Гоголь і роздвоєння душ наших бідних

Автор: Іван Сіверко

23.06.08 15:09

31546

Микола Гоголь і роздвоєння душ наших бідних

Писати про Миколу Гоголя як потужного сатирика і водночас ніжного лірика є надзвичайно тяжко з точки зору критика, але й надзвичайно легко, якщо ти звичайний читач та ще й безтямно залюблений у літературу. І тут байдуже в яку — українську, російську чи якусь там іншу. Справжня література не має національних кордонів! А от глибоко національне забарвлення є, мабуть, у кожному творі того чи іншого письменника. Принаймні я виразно і надзвичайно яскраво бачу його в творчості Миколи Гоголя. Може я й помиляюся, натомість маю право, бо я тут висловлююся, як звичайнісінький або, як кажуть у нас нині, пересічний читач. Бо, на моє тверде переконання, таке бачення врівноважує шальки терезів, де заклякли бовванами запеклі винуватці давньої безглуздої суперечки. Весною наступного року ми будемо святкувати знаменну дату — кожен по-своєму. Нашого класика вшановуватимуть у всьому світі з його 200-літтям із дня народження. Отож так і кортить надати слово щодо цієї знаменної події іншому корифею красного письменства й тому, хто так близько знав нашого знаменитого земляка — І. Аксакову: «...життя Гоголя згоріло від постійної душевної муки, від безперервних духовних подвигів, від марних зусиль — розшукати обіцяний ним світлий бік, від безмежності творчої діяльності...» — і тут же рішуче заперечити шановному сучасникові Гоголя, бо він, на нашу думку, глибоко помилився, адже розглядав творчість свого товариша, як критик і літератор. А слід було подивитися на творчість Гоголя, як читач, що й зробив безсмертний Пушкін. Прочитавши «Вечера на хуторе близ Диканьки» він сказав: «Вони вразили мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності... Все це так незвичайно в нашій сучасній літературі, що я досі не опам'ятався». Ось так — ні додати, ні відняти... Ви мені можете закинути, мовляв, так то ж не пересічний читач, а сам Пушкін! Охоче з вами, любі читачі, погоджуюсь! Цілком справедливий закид. Але ж ми з вами також чудово знаємо, що бувають різні читачі. Одні, гадаю, читають майже геть усе (до таких і себе, грішного, зараховую), що під руку попаде, інші — тільки бульварну літературу, а ще інші — тільки фантастику чи пригодницьку літературу, або тільки газети та ілюстровані глянцеві журнали у метро чи в будь-якому громадському транспорті, чи, скажімо, десь там у парках, сквериках — будь-де інде! — переважно від нудьги. А ще є люди (і таких таки в нас на світі, на превеликий жаль, ще багатенько!), котрі взагалі не читають. Так їх привчили вдома недалекоглядні батьки, а в школі, як правило, байдужі вчителі. І всі вони трапляються розумні й не дуже, або й зовсім невігласи. Отож усе йде від правильного чи хибного виховання майбутнього потенційного читача. Та повернімось до нашої головної теми — образу самого Гоголя і розглянемо, що відбувається навкруги його. Останнім часом навколо його імені точаться з новою силою запеклі дискусії як в Україні, так і на теренах нашого північного сусіда — в Росії, якій ми повинні завдячувати (не забуваймо цього!) з’яві великого генія світової літератури й нашого земляка, адже це саме там Микола Гоголь, у далекому Петербурзі — столиці наймогутнішої тоді Російської імперії, народився й сформувався як письменник і громадянин. Безплідна, а головне, вкрай безглузда і почасти небезпечна, дискусія ця зводиться до одного знаменника: чий як письменник Микола Гоголь — український чи російський? «А тут і гадати, не слід! За своєю ментальністю й незнищенною глибиною козацької душі, звичайно, він наш, український!» — стверджуватимуть і емоційно-затято стверджують у нас занадто політизовані наші землячки. - «Ничєго подобного! Николай Васильевич Гоголь — гениальный русский пісатель. Ведь он писал исключительно на великом и могучем русском языке. Это ему мы по гроб объязаны в дальнейшем существовании нашей сугубо национальной литературы, ведь именно он дал мощнейший толчок после Пушкина, вдохнув доселе небывалую силу во все последующее развитие великой русской литературы. Поэтому он исконно наш!» — не менш затято волатимуть і вже волають з усіх усюд також аж занадто заполітизовані й войовничо та по-шовіністськи налаштовані до нас деякі росіяни. Смішно й сумно чути подібні голоси, які не додають нам здорового глузду для обох, багато в чому споріднених народів. Перепрошую, але якби раптом з’явився серед нас Великий Гоголь і почув ті полярні голоси, він би, мабуть, звично покрутивши пальцем навколо скроні, негайно повернувся би до своєї домовини й перед тим, як знов закритись у домовині, спересердя лунко ляснув би віком з думкою, що в нас не все гаразд у головах, тож його геніальні твори були марними для цих людців, які так і не стали справжніми людьми... А відтак про самого Великого Гоголя і його беззаперечний вплив на наше з вами земне життя, щоб там нам не говорили, адже він залишив по собі незабутній слід у світовій літературі, як і його великі попередники, сучасники та послідовники, такі як Свіфт, Шекспір, Сервантес, Пушкін, Шевченко, Франко, Достоєвський, Толстой, Гюго, Гончар, Чорногуз та багато інших корифеїв красного письменства. Тож не буду тут багато вигадувати від себе та зайве навантажувати вас, любі читачі, а наведу слова П. Ніколаєва — сучасного російського критика й знавця творчості письменника Миколи Гоголя, хоча й покритими густим шаром великодержавницького шовінізму — та це, мабуть, у крові майже кожного російського критика, тому я свідомо відкидаю ті вкрай неприйнятні й глибоко суб’єктивні судження: «У всьому світі зараз надзвичайно широка увага до творчості Гоголя... В чім головна причина цього? Можна згадати те, як обґрунтовував Бєлінський право письменника на всесвітнє значення: він повинен з максимальною повнотою і художньою потужністю відобразити національні властивості життя свого народу. Творчість Гоголя має таке право...» Отже, слід кінчати з нашими одвічними чварами й суперечками щодо приналежності Гоголя, а уважно читати його й зайнятися роздумами, що ж такого розумного хотів втовкмачити нам у голови наш великий земляк, щоб ми стали врешті-решт Людьми з великої літери, про яких мріяв наш Всевишній, а разом з ним і письменник, створюючи свої безсмертні твори, такі як «Вечера», «Мертвые души», «Ревизор», «Вий» тощо. Насамкінець зазначу, що невдовзі вийде чергова книжечка талановитого українського літератора Валерія Кунова, де репрезентовано потаємні і навіть небезпечні думки від самого Гоголя. Останнє для непідготовленого читача слід перечитувати доти, доки не дійде думка нашого мислителя, перш ніж сприймати їх, як йому заманеться. Це вкрай важлива справа, яка примушує, на мій погляд, звернути увагу на пророче Слово, яке зазвичай лікує і водночас почасти травмує наші душі. Слово ж безсмертного Гоголя безперечно має лікувальні властивості. А втім, самі переконайтесь...