Вибори до Верховної Ради України, що прогнозуються на березень 2006 року, вже зараз починають викликати суперечки і припущення у багатьох експертів – чи то у професійних політиків, чи у політологів, чи у пересічних громадян.
При цьому чимала кількість гіпотетичних подій розглядаються як доконаний факт і сприймаються на рівні аксіом. Спробуймо розглянути ці «аксіоми».
«Аксіома» 1. Виборча кампанія 2006 року буде логічним продовженням виборчої кампанії 2004 року (президентської).
Це твердження – скоріше теорема. Його ще потрібно довести. З одного боку, команда переможців розглядає парламентські вибори як засіб повного і цілковитого утвердження своєї влади – в даному випадку і в законодавчій сфері, а команда переможених прагне реваншу – через взяття під контроль законодавчої гілки влади. Проте варто зазначити, що насправді – попри спільні для влади і опозиції завдання – змінилися настрої в суспільстві. З'явилася чимала кількість людей, що, з одного боку, розчарувалися у новій владі, а з іншого – не бажають повернення старої. Тобто, вони однаково не сприймають ні Ющенка, ні Януковича. І якщо минулі вибори пройшли під знаком «двоподілу таборів» (як писав свого часу Олег Ольжич), то тепер одним із гасел повістки денної буде пошук «третьої сили». Цьому пошукові буде сприяти як некомпетентність нової влади, так і корумпованість старої. А основним рушієм пошуку стане та категорія «les miserables» української політики, яких нині відкинуто як «представників старої влади». А це – тисячі управлінців різного рівня, професіоналів, переважно людей авторитетних і впливових, здатних виступити у ролі «агентів впливу» у масах.
Більше того: якщо Помаранчева революція 2004 року була революцією буржуазно-демократичною за своїм характером, то деякі сили прагнуть перетворити парламентські вибори 2006 року в революцію соціалістичну за своїм характером – і цьому можуть сприяти деякі негативні тенденції в економіці. Таким чином, для частини політичних сил (насамперед – Соціалістичної партії та для прихильників Юлії Тимошенко) парламентські вибори – це не продовження революційних процесів, а переведення їх у якісно нове русло – з іншими рушійними силами та з іншими гаслами.
Саме тому зміст парламентських виборів полягатиме не в протистоянні старої і нової еліт, а в змаганні сил нової української буржуазії і лівацько-популістських сил. І не буде виглядати дивним. Якщо раптом Янукович і його команда у вирішальний момент опиниться у одному таборі з Тимошенко чи Морозом, а Литвин і частина колишніх «синьо-білих» опиняться у союзі з НСНУ.
«Аксіома» 2. Блок НСНУ – НП – «Батьківщини» обов'язково відбудеться, коаліція переможців має виступити єдиним фронтом і перемогти на виборах 2006 року.
Не факт. Скоріше за все, блок – це плід фантазії окремих осіб у оточенні Віктора Ющенка, які вже одного разу намагалися формувати одну «партію влади» і тепер намагаються перенести старі рецепти на новий ґрунт. По-перше, врахуйте амбіції лідерів. Скажімо, та ж Юлія Тимошенко може погодитися на блок лише за умови, якщо її ім'я буде стояти першим у списку (легенди Безсмертного про те, що першим номером списку піде Ющенко, можна всерйоз не розглядати). На це навряд чи погодяться інші гіпотетичні учасники коаліції – Порошенко, Зінченко, Литвин, той таки Безсмертний. Сама ж Юлія Володимирівна навряд чи погодиться на статус «pare inter pares» - «рівна серед рівних». Її влаштує лише статус «prima inter pares». Інакше вона просто не вміє – це не в її ментальності.
По-друге, згадайте Віктора Суворова і його теорію початку війни: якщо ближче до кордону звозяться чоботи у великих розмірах – значить, хтось затіває війну. А тепер погляньте на масово поширювані рейтинги Юлії Тимошенко, що свідчать про зростання її популярності серед населення. Якщо рейтинги публікуються і масово поширюються – значить, хтось готується до кампанії. І не обов'язково ця кампанія має на меті залякування соратників по політичній коаліції (цей прийом вже було відпрацьовано командою Тимошенко рік тому – пам'ятаєте, як у пресі з'являлися дані про рейтинг Юлії Володимирівни у 18% і вище?). Скоріш за все – це а) іміджевий хід; б) заявка на власну гру; в) блеф у боротьбі з політичними конкурентами. Якщо Юлія Тимошенко дійсно хоче йти у одному блоці з Ющенком та Литвином – вона мала би демонструвати, а не декларувати бажання зближення. Наразі ж є бажання демонструвати свій рейтинг - але не більше.
По-третє, об'єднати в одному блоці сили Ющенка, Тимошенко і Литвина не так просто, якщо не сказати - неможливо. Юлія Володимирівна – прихильник лівацько-популістського напрямку в політиці, Ющенко – ліберального, Литвин – позитивного консерватизму. Можливі лише два варіанти блоку: НСНУ + Тимошенко і НСНУ + Народна Партія Володимира Литвина. У першому випадку домінуватиме лівацька риторика та заклики до продовження негативних тенденцій, які ми спостерігаємо протягом цього року (реприватизація, броунівський рух, хаотичні і безсистемні спроби «латання дір» і пошуку винних). У другому – стабілізація та спроба підписання громадянського миру між старими і новими елітами (гарантом чого може виступити саме Литвин).
По-четверте, запропонована нині формула блоку, згідно з якою 25% місць у списку отримує НСНУ, 25% - Тимошенко, 25% - Народна Партія і 25% йде на квоту самого Президента – неприйнятна з багатьох причин. Перша і головна з них: такий блок – нерівноправний. Президент і повністю підконтрольний йому НСНУ в сумі отримують 50% голосів у списку. Формула, запропонована Президентові: 30 + 30 + 30 + 10 президентських – не прийнятна для Віктора Андрійовича: він хоче контролювати процес. Другий момент: у цьому розкладі політичних сил немає місця для партії «Наша Україна» на чолі з Віктором Пинзеником, для УНП Юрія Костенка, не кажучи вже про Соцпартію Олександра Мороза. Набагато природніше виглядав би блок у вигляді НСНУ – ПНУ – УНП. Такий блок міг би претендувати мінімум на 25% голосів виборців. Третій момент: маючи третину чи навіть чверть місць у єдиному списку, та ж Юлія Тимошенко може провести у парламент 50 – 60 депутатів, ідучи окремо і набираючи 15% вона може претендувати на 75 і більше депутатів – при цьому маючи розв'язаними руки для подальшої самостійної політичної діяльності.
По-п'яте, спільний блок може взяти не більше 30% голосів виборців. Якщо ж НСНУ, Народна Партія та «Батьківщина» йтимуть окремо, то за найпесимістичніших розкладів вони можуть набрати відповідно 25, 10 і 15% - тобто, отримати більшість в парламенті. Додайте сюди потенційні можливості партії «Наша Україна» та УНП (яка може виступити під час виборів як «Блок Плюща») – навіть якщо обидві партії ледве-ледве переповзуть 3-відсотковий бар'єр.
«Аксіома» 3. Основним призом парламентської кампанії має стати пост прем'єр-міністра.
Аксіома є спірною навіть тоді, коли врахуємо фактор політичної реформи. Припустимо, що реформа дійсно вступить в силу. Але й за таких умов потрібно з'ясувати кілька моментів. Перше: прем'єр-міністр буде висуватися парламентською більшістю. А якщо більшість розпадеться чи переформатується – він повинен негайно втрачати свої повноваження? І скільки разів на рік потрібно міняти уряд у разі, якщо більшість переформатовуватиметься ледве не щотижня? Друге: чи збережеться норма недоторканності прем'єра у випадку затвердження парламентом програми дій уряду терміном на рік? Третє: якщо так, то як узгоджуватиметься «недоторканний» протягом року прем'єр з переформатованою більшістю? Яким має бути механізм взаємодії? Здається, ми опинилися на порозі доволі хаотичної ситуації.
В таких умовах різко зростають дві посади, які можуть виглядати як справжні бонуси у парламентській кампанії: по-перше, посада спікера парламенту (як свідчить досвід минулих років, справжній спікер може вправно маніпулювати сесійною залою і проштовхувати потрібні рішення або ж провалювати невигідні), по-друге, посада координатора парламентської більшості. Від сконсолідованої позиції цих двох посад залежатиме і сила парламенту як єдиного цілого. В тому числі це даватиме можливість парламентського контролю над діями прем'єр-міністра. І навпаки: посилення прем'єр-міністра як самостійної фігури можливе тільки завдяки грі, спрямованій на поглиблення конфліктів між спікером та координатором більшості.
Виходячи з усього вищесказаного, для політиків більш важливою буде спікеріада, а вже потім – прем'єріада. У першому випадку це буде «битва титанів», у другому – цілком можливо – на роль «виконавців» будуть висуватися другорядні особи, підконтрольні «титанам», або ж компромісні фігури. Не факт, що пост спікера обов'язково дістанеться представникові найпотужнішої фракції: може існувати ситуація, коли жодна партія чи коаліція не зможе сформувати більшості, і тоді вона буде змушена звертатися до мало чисельної фракції за порятунком – і тоді саме ця малочисельна фракція, розігравши принцип «золотої акції», може здобути спікерське крісло. Але це вже – віртуозна і витончена гра, яку наперед загадувати не варто.
Можемо говорити про ще чималу кількість аксіом, що заповнили останнім часом інформаційний простір. Але хотілося б поговорити і про теореми – те, що потрібно довести, над чим потрібно поміркувати, що потрібно було би пам'ятати напередодні кампанії.
Теорема перша: НСНУ та пропрезидентські сили спробують загальмувати і навіть ліквідувати політичну реформу, залишивши систему у тому вигляді, в якому вона дісталася нинішньому Президенту у грудні минулого року.
Теорема друга. Восени провладна коаліція розпадеться на два ворогуючих табори, при цьому опозиція суттєво зміцнить свою платформу за рахунок притоку свіжих сил – із середовища влади.
Теорема третя. Осінь і зима 2005 року загрожують новими соціальними та економічними кризами, які навряд чи сприятимуть зміцненню авторитету нинішньої влади. Накладений на ці кризові явища «синдром завищених очікувань» (трансформований у синдром розчарування) може призвести до стрімкого падіння рейтингу Ющенка і його команди та у зростання рейтингів Тимошенко, Януковича і Литвина. Перша може отримати шалену підтримку у соціальних низів та протестного електорату західних і центральних областей України, другий – традиційну підтримку на Сході України, третій – у середнього прошарку населення, інтелігенції, представників інформаційної сфери, студентів, малих і середніх підприємців, сільського нобілітету.
Теорема четверта. Вагому роль у виборчій кампанії буде відігравати адміністративний ресурс, який нова влада мобілізуватиме з не меншим завзяттям і цинізмом, ніж стара. Фінансовий фактор відіграватиме далеко не першорядну роль. Проте на перші позиції вибиватиметься фактор політичних технологій – при цьому домінуватимуть саме розробки вітчизняних технологів, а не запрошених з Росії чи Польщі «варягів».
Теорема п'ята. Наступні вибори будуть найбруднішими за всю історію України. Зрештою, це вже ми чули рік тому – з вуст Леоніда Кучми. Щодо президентських виборів 2004 року. Але – немає меж досконалості. І ми в цьому переконаємося у 2006-му році. Просто і при владі, і в опозиції перебувають люди, що звикли діяти на межі крайнього цинізму, бавлячись з емоціями та почуттями мільйонів виборців і ставлячись до людей не як до громадян, а як до електорату. А бруд – це похідна від подібного роду підходу до виборчих кампаній.
Отже, час спростовувати аксіоми і доводити теореми. Тобто, час виборів.
