Боец стрелкового батальона отдельной горно-штурмовой бригады «Эдельвейс» с позывным «Моджахед» рассказал о напряженных боях под Бахмутом, во время которых наши бойцы отразили многочисленные наступления российских оккупантов.
У серпні ти взяв участь у жорстоких боях під Бахмутом...
Так. У серпні ми отримали наказ увійти в посадку на східних околицях Бахмута і зайняти там позицію. Перед цим на цій точці стояла ТрО, яку звідти вибили, а після цього її зайняла одна з наших рот, яку теж вибили. Тобто там вже були обладнані бліндажі і нам потрібно було закріпитися в них, а також додатково окопатися. Однак до того, щоби почати окопуватися діло не дійшло.
Скільки вас пішло на позицію?
Нас було 13 бійців і один медик. Це були ті, хто сам визвався йти на таке непросте завдання, а також найкраще підготовлені бійці однієї з роти стрілецького батальйону ОГШБ.
Нам перед цим казали, що в тій посадці немає нікого. Проте, коли ми тільки но прийшли на позицію, то виявилося, що до крайнього спостережного пункту на цій позиції вже наближались бойовики РФ. Їх було близько 30. Ми не знали, що вони заходять на ці позиції, а вони так само не знали, що ми вже майже зайняли ці позиції. Зав’язався стрілковий бій. Він тривав близько п’яти годин. За цей час ми відстріляли майже весь боєкомплект. Згодом росіяни відступили, щоби перегрупуватися.
В цей момент командир росіян вийшов з нами на зв’язок і попросив, щоби вони забрали своїх двохсотих і трьохсотих.
Але на другу ніч після цього вони почали тихенько підповзати, щоби забрати своїх двохсотих. Ми це бачили і не відкривали вогонь — дозволили їм забрати своїх двохсотих. Загалом вони тоді за два дні винесли 36 своїх двохсотих.
Ви оглядали трупи росіян?
У одного з таких ми знайшли паспорт т. зв. «ЛНР». Це був двадцятирічний пацан. Відчувалося, що ніякої серйозної підготовки у тих, хто нас штурмував не було. Та й екіпірування у них було просто жахливе: залізні радянські шоломи і все. У них не було навіть броніків.
Але от чого у них дійсно дуже багато, так це боєкомплекту. Кожен ранок лише тим, хто нас штурмував підвозили цілий КРАЗ із боєкомплектом.
Скільки ти тоді відстріляв протягом бою?
Автомат клинить після того, як випускаєш три магазини поспіль. У мене в перший же день автомат клинив разів п’ять. На щастя, у мене також був кулемет МG-42, який у народі називають «пила Гітлера» і сто патронів до нього. Завдяки йому я зміг приглушити вогонь, поки хлопці перезаряджалися. За подальший тиждень ми використали 7 ящиків гранат, а також весь запас патронів, який було видано на цілу роту. В певний момент у нас почали закінчуватися патрони. І тоді нам допоміг наш побратим із позивним «Дід», який, не побоявся і під обстрілами приніс нам ящик патронів. Завдяки цьому ми витримали ці бої.
З п’ятої до восьмої вечора було нетривале затишшя. А після цього, вже в темряві, по нас продовжили працювати «Градами», мінометами, танками і штурмувати живою силою. Це тривало до самого ранку. Росіяни сильно хотіли захопити цю посадку, тому що вона відкриває шлях на висоту перед самим Бахмутом. Це стратегічно важлива точка.
В певний момент, коли закінчувалися набої, а росіяни продовжували свою навалу, то ми питали командування, чи можна відступити. Відповідь була: «Ні в якому разі». Тоді ми вирішили для себе, що будемо стояти до кінця.
Чи були у вас втрати під час цих боїв?
За перші дні, коли ми зайшли в посадку, у нас не було ні двохсотих, ні трьохсотих. Лишень у одного з наших була контузія від того, що ворожа пуля пробила йому шолом. Але куля летіла по дотичній траєкторії, вона тільки порізала йому шкіру на голові, побратим залишився живий, але з контузією. Тепер він носить цю кулю завжди з собою, як талісман. А особисто мені в бік прилетів уламок від міни. Він пробив бік броніка та куртку і лише застряг у шкірі.
Досвідчені артилеристи кажуть, що піхотинці по суті не беруть участі у безпосередньому знищенні ворога. Адже основні втрати спричинює саме артилерія, і тільки 10% піхотинців випадає побачити ворога в приціл. Не погоджуся з цим твердженням. Нині під Бахмутом — найгарячіша ділянка фронту. І тут піхота дуже активно бере участь у безпосередньому винищенні ворога. Тож, гадаю, що в наших умовах близько 70% піхотинців реально бачить ворога в приціл.
Наприклад, коли ми перестрілювалися в тій посадці під Бахмутом, то бліндаж з росіянами знаходився від нас на відстані в 30 метрів.
Що ти відчував під час цих боїв?
Спочатку було дуже страшно. Проте адреналіну в крові було настільки багато, що я перестав відчувати будь що. Просто все робив на автоматі і максимально концентрувався на боях.
