Давайте отрицать Голодомор

Автор: Елена Белозерская, журналист и политолог

25.11.06 16:42

86404

Раніше я обурювалася, коли чула про богообраність єврейського народу. Чому вони, а не ми? Пізніше зрозуміла, що Бог обрав євреїв, щоб на їхньому прикладі показувати нам, як не треба робити. 2000 років тому на території сучасного Ізраїлю з’явився Месія. Як відомо, Царем Іудейським його не визнали. Від Нього постійно вимагали чудес, а потім зрадили і розіп’яли. Занадто Він був м’який, закликав до єдності й ненасильницьких дій. Та й Римська імперія добра на незалежність не давала. Але мова про події значно меншої давнини. Про Голокост і Голодомор. * * * Після ІІ Світової євреї розказали цілому світові, як їх винищували. На перший погляд, це дало результати: Німеччина платить компенсації, антисемітизм засуджено на віки вічні. Але тільки на перший погляд. Розповіддю про свої страждання можна розчулити чи засоромити тільки інтелігентну людину. А інтелігенція, як відомо, – ну дуже тонкий прошарок будь-якого суспільства. Хами ж і дикуни (переважна більшість, особливо у певних народів) роблять тільки один висновок: ці люди слабкі, ги-ги-ги, їх можна бити. Сучасні ізраїльтяни, онуки євреїв, що пережили Голокост, зараз розхльобують помилку своїх дідів по повній. * * * Москва чомусь не визнає Голодомор геноцидом української нації. Мовляв, вбивали не за національною ознакою. Це правда: винищували людей, які жили в українських селах і займалися хліборобською працею. Хто знає, може, там жили китайці? Логічніше було б, якби московські ЗМІ трубили на весь світ: ви нам не корилися, а ми вас примусили, найкращих виморили голодом, чим майже знищили ваш генофонд, а решту загнали в колгоспи і відбили у них потяг до праці. Ми забрали у вас все збіжжя й худобу, і ви жерли одне одного. Дивіться, щоб знову так не сталося. А ми тоді казали б: ні, це брехня! Голод справді був, але у ваших містах, бо це ми вам хліба не давали. Ви до нас продзагони присилали, а ми їм животи різали і пшениченькою набивали. Люди! Про це ж треба на весь світ кричати, у мегафони на мітингах, у газетах і журналах, з телеекранів і веб-сторінок: не було в нас Голодомору! Не було, бо ми його не визнаємо! Ми сильні і хоробрі, нас не можна морити голодом (чи холодом). Принаймні, безкарно. Ми ж робимо навпаки. Ось і думають воріженьки, що зголодніємо (чи замерзнемо взимку) і до них приліземо. Самі ж їх, недолугих, провокуємо, ще й обурюємось потім. * * * Мабуть, ми єдина нація в світі, що відзначає свої поразки. Всі ці Голодомори, Берестечка, Базари і Крути. Таке враження, що й перемог у нас не було. Між тим навіть звичайна логіка підказує, що якщо нема перемог, а тільки поразки, то противник за лічені дні займає територію і війна закінчується. А якщо були затяжні війни, то були й перемоги. Їх і треба святкувати. От, приміром, попалили наші селяни маєток чужинського пана, винищили продзагін – святкуймо! А якщо через тиждень прийшли карателі і спалили ціле село – про це треба мовчати. Всі інші тільки так і роблять. Великий попередник московських правителів – Чінгісхан – обожнював слухати жалісні плачі жінок з підкорених ним племен, яких збирали спеціально для цього. А ми самі збираємося. І розповідаємо, як ми їли один одного. Сплюндрована, уярмлена, збезчещена, знедолена, зневолена, зрабована, спаплюжена, зацькована, зганьблена, збагнітована, обікрадена, понівечена, принижена, занехаяна, оманкуртчена (список можна продовжити) –епітети, якими наші „патріоти” нагороджують свою Батьківщину. Навіть „Ще не вмерла...” – типовий гімн поневоленої нації, яка тільки сподівається („Запануєм і ми, браття...”) стати господарем у власному домі. Це той самий чингісханівський плач, приємний для вуха ворога. Яке нове покоління можна виховати на таких плачах? Я вже не кажу, що для того, щоб Москва (по аналогії з Німеччиною) платила нам компенсацію за Голодомор, треба виконати як мінімум 2 умови: оголосити їй війну і перемогти. На даний момент реально тільки перше. То що ж ми ганьбимось даремно? * * * Роздивіться на фото і документальних зйомках обличчя учасників „України без Кучми”: напруга, ненависть і відчай. Згадайте майданівські обличчя – сміх і веселе знущання з влади. Порівняйте неофіційні гімни двох революцій – „Треба встати і вийти” Морозова і „Разом нас багато” „Гринджолів”. Перші програли, другі виграли. Ми виграємо тоді, коли починаємо висміювати ворогів. „Людство, сміючись, розлучається зі своїм минулим”. Це не Бандера сказав, це Карл Маркс. Годі плакатись, бо таких б’ють!