2019 рік для України — рік змін і потрясінь, абсолютна зміна влади, а за цим і підходів та методів управління державою. Нова команда прагне, принаймні так заявляють, викорінити корупцію, впорядкувати соціальну сферу, провести медичну реформу, покращити забезпечення армії та багато іншого. На все це потрібні кошти, і колосальні.
Що було раніше
Є державний бюджет. Його здебільшого наповнюють податками. Але історично так склалося, що витрат більше ніж доходів. Тому із року в рік, із десятиліття в десятиліття, маємо хронічне недофінансування, що тягне за собою погіршення якості послуг, відсутність технологічного розвитку, розбиті дороги, аварійні будинки, зношені інфраструктурні мережі, дотаційні держпідприємства та інше.
Так звані бюджетні «діри» закривали в основному за рахунок позик. Брали багатоі під великі відсотки. Щоб повертати старі кредити, брали нові, продавали державне майно, «висмикували» кошти з бюджету. Процес сумнівний та безперспективний, особливо якщо брати до уваги, що нові позики дорожчали, майно нерідко продавали за заниженими цінами, а бюджет і так «дірявий».
Що обіцяють
Обіцяють більше не проїдати гроші. У своїй промові на зустрічі з представниками ділових кіл США у Нью-Йорку Президент України Володимир Зеленський дав сигнал міжнародному бізнесу не боятися вкладати кошти в Україну.
Він запевнив, що влада в Україні прагне вирішити проблеми західних компаній — від проблем на митницях та у податковій до захисту прав інвесторів і захисту прав інтелектуальної власності.
«У нас для цього сьогодні є все: політична воля президента, більшість у Верховній Раді, налаштований працювати уряд і прем’єр-міністр. У нас нині бракує тільки одного — часу. Суспільство не чекатиме декілька років, поки щось запрацює в Україні. Ми проводимо структурні перетворення, і я щиро запрошую вас усіх стати частиною цього важливого процесу — трансформації України у справді європейську розвинену країну, вільну від корупції та сповнену бізнес-можливостями», — сказав глава держави.
Ще одним важливим меседжем для інвесторівє заявлена чесна велика приватизація державних підприємств. І тих, які раніше були під забороною. Адже раніше їх притримували штучно щоби вимивати кошти, розвалювати їх, а потім скуповувати за безцінь.
«Кабмін повинен до 1 грудня 2019 року передати не менше 500 підприємств до Фонду державного майна України для малої приватизації через аукціонну систему „ProZorro.Продажі“; до 1 грудня 2019 року — розпочати підготовку великих держкомпаній до приватизації із залученням інвестиційних радників; не пізніше 1 квітня 2020 року — провести перший конкурс з приватизації», — заявив нещодавно Володимир Зеленський.
Що роблять
Президента почули. І вже 2 жовтня народні депутати скасували перелік, який містить понад тисячу підприємств заборонених раніше до приватизації та зобов’язали Кабмін оновити список стратегічних об’єктів, які не будуть випускати із державного контролю.
А вже за тиждень міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства УкраїниТимофій Милованов у себе в Фейсбуці написав, що передав до Фонду держмайна на приватизацію два підприємства — «Електроважмаш» і «Об’єднану гірничо-хімічну компанію».
«Схеми закінчуються. Передав до Фонду держмайна на приватизацію два підприємства — „Електроважмаш“ і „Об’єднану гірничо-хімічну компанію“. Вони рік чи більше були в списку на приватизацію. Перше притримували від передачі штучно, щоб продовжити „дерибанити“ активи. Друге -— улюблений клієнт НАБУ. Там схеми були не тільки від попередньої влади, а й від темних персонажів за владою», — написав міністр.
Раніше він обіцяв ще розблокувати приватизацію Одеського припортового заводу, вугільної компанії «Краснолиманська» та заводу «Індар».
Що з цифрами
Велика приватизація — не ноу-хау нової влади. Про амбітні плани реалізувати державне майно на мільярди гривень заявляли чи не всі «попередники». Лише за останні роки тези про необхідність і початок великого розпродажу звучали десятки разів від чиновників різного штибу.
Наприклад, у 2014 році влада амбітнозаявляла, що очікує продати державне майно на 17 млрд грн. Але змогли продати лише на 2,7% від плану.
Наступного року тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк анонсував велику приватизацію і суму від неї теж 17 млрд грн. Взяли трохи менше 1% відсотка від запланованого.
Така ж тенденція була і в наступні роки, 2016 — 188,9 млн грн, 2017 — 3,376 млрд. замість запланованих 17 млрд грн. У 2018 хотіли понад 21 млрд грн, а отримали півмільярда.
У 2019 році влада планувала заробити від приватизації ті ж 17,1 млрд грн. Станом на липень місяць надходження від продажу майна становили лише 0,4 млрд грн, (що становить 2,1% від річного плану).
На 2020 рік у держбюджеті закладено надходження від малої приватизації державного майна у сумі 5 млрд грн, що менше ніж у 2019 майже у три з половиною рази.
Що не так
Основну частину коштів від приватизації у скарбничку приносила так звана «мала приватизація». Це продаж об’єкту, вартість якого не перевищує 250 млн грн.
Підприємства-гіганти типу Центренерго, Одеського припортового заводу, «Сумихімпром», Аграрний фонд, Державна продовольча зернова корпорація України та інші не вдавалося реалізувати через низку об’єктивних та суб’єктивних причин.
Наприклад, у 2016 році на участь в аукціоні з приватизації Одеського припортового заводу зі стартовою ціною 5,16 млрд грн не подав заявку жоден інвестор. У 2018 не продали Центренерго. Офіційна версія — через невідповідність документації учасників. Покупець на «Сумихімпром» теж так і не знайшовся.
Усі ці приватизаційні «невдачі» викликали чимало запитань у суспільства та експертного середовища. Хоча, і перші і другі розуміли, що продажі не відбуваються через кулуарні домовленості та політичні маніпуляції людей у високих кабінетах.
Що варто зробити
Ліквідувати схеми, корупцію та тиск — головні чинники, які сьогодні заважають чесно і прозоро провести «велику приватизацію». Якщо Президенту та команді це вдасться зробити, буде «прорив» не лише у економічному плані. Це автоматично підвищить рейтинг інвестиційної привабливості та оздоровить бізнес-клімат в державі.
Доказом цього є приклад успішного продажу «Криворіжсталі» та «Укртелекому». Ці кейси показали, що реальна приватизація за ринковими цінами в Україні можлива.
«В Україні фактично було три великі приватизації: перша — Криворіжсталь, друга — Укртелеком і обленерго, і 2017 рік 3,2 млрд грн за продаж енергетичних компаній. Все інше несуттєві продажі», — заявив свого часу колишній голова фонду держмайна України Віталій Трубаров.
«Криворіжсталь» тоді продали за 24,2 млрд., а Укртелекомза 10,575 млрд грн. Це були найвигідніші та найуспішніші торги в історії новітньої України. Більше того, лише продаж «Криворіжсталі» станом на 2005 рік, це на 38% більше від усіх приватизаційних надходжень за роки незалежності. А приватизація «Укртелекому» принесла в державну скарбницю 16,37% від коштів, що надійшли від приватизації державного майна за 1997-2016 роки. Вражає, так?
Повертаючись до успішних «першопроходців», не можна випустити факт того, що після переходу в приватну власність до найбільшої у світі металургійної компанії ArcelorMittal, у розвиток «Криворіжсталі» станом на 2016 рік було інвестовано $867,6 млн, що майже на $370 млн більше, ніж планувалося договором купівлі-продажу ($500 млн). Окрім того, новий менеджмент взявся за модернізацію потужностей, технічне переоснащення виробництва та реконструкцію печей. Окремою статтею видатків прописали виконання зобов’язань природоохоронної діяльності. Суми обчислювалися мільярдами гривень. Відповідно зросли зарплати та соціальні виплати працівникам, а з ними і відрахування до бюджету. Підприємство успішно функціонує чого не було в часи держвласності.
Доречно тут згадати і приклад «Укртелекому». Його в 2011 році придбала ЕСУ — українська дочірня компанія австрійського фонду ЕРІС за 10,5 млрд грн. Це майже вдвічі більше ніж пропонували конкуренти на торгах. Та вдруге в історії України, коли план уряду з надходження коштів від приватизації був виконаний.
Знаково те, що будучи державним, «Укртелеком» був збитковим, що автоматично лягало тягарем на державну скарбницю, відповідно і на платників податків. Отримавши нового власника та команду управлінців, вже у 2014-2016 роках (з урахуванням втрати активів у Криму та на Донбасі), компанія вперше отримує прибуток у понад 2 млрд грн. Це автоматично означає зростання відрахувань у завжди недофінансований бюджет України.
Тож дивним чином виглядають спроби Фонду державного майна України, який останні два роки, не облишає незрозумілих намірів повернути «Укртелеком» в державну власність, повністю знівелювавши досягнення успішної приватизації. В чому сенс повертати в державну власність актив, який зараз навряд чи вдасться перепродати так само успішно або й взагалі продати, при цьому ще й повернувши попередньому власнику 11 млрд грн, не зрозуміло нікому, окрім попереднього керівництва ФДМУ.
Підсумовуючи, хочеться зазначити, що сьогодні абсолютно не секрет ні для кого, що українські активи наразі коштують недорого. Збиткові, морально та технологічні застарілі гіганти, а часом і взагалі розвалені заводи та компаніїпродати вигідно буде вкрай важко або й взагалі неможливо.
Проте є надія, що якщо задекларовані принципи прозорої та чесної приватизації, які виголосила з високої трибуни нова українська влада будуть дотримані, то є шанс все-таки отримати покупців, які готові будуть купувати, можливо навіть дорожче ринкової ціни з перспективами розвитку та гарантій безпеки для їх грошей. Як приклад, чиновникам варто взяти успішний досвід приватизації «Криворіжсталі» та «Укртелекому».
