Виконувач обов’язків голови Комітету ВРУ з європейської інтеграції у ексклюзивному інтерв’ю інформаційно-аналітичному порталу «Депутат» розповів про результати роботи комітету у ВРУ IV скликання.
- Олегу Олександровичу, наскільки вдалою була робота комітету у плані наближення України до європейського співтовариства?
- Я був би не зовсім об’єктивним, якби казав, що нам все вдалося зробити. Водночас європейський комітет постав вперше в історії українського парламентаризму – це великий крок на шляху реалізації, якщо хочете, нашого цивілізованого вибору – вибору бути європейцями не тільки географічно, історично, культурологічно, не тільки значною мірою ментально, але й політично, економічно, демократично, соціально і так далі.
Що я маю на увазі? 2002 року вперше був утворений Комітет з питань європейської інтеграції. У минулих скликаннях, тим більше під час радянської доби в парламенті українсько–радянської соціалістичної республіки, такої формації, зрозуміло, не було. Тому сам факт появи цього комітету – це серйозний факт. Комітет довелося створювати, що називається, зі скріпки. Ви розумієте, що таке – не було структури. Займався цим Борис Іванович Тарасюк. Він був головою комітету, а я першим його заступником протягом двох з половиною років. Відтоді як він став Міністром закордонних справ України після президентських виборів, я очолив цей комітет.
Що нам вдалося зробити? Ми сформували цілий напрямок у роботі українського парламенту, який стосується адаптації нашого законодавства до законодавства Європейського союзу. Це пріоритетне завдання нашого комітету.
- Якщо вдатися до цифр, то наскільки наше законодавство уже адаптоване до європейського законодавства?
- З початку діяльності комітету підготовлено 574 довідки та висновки про відповідність законодавчих актів нормам і принципам Європейського союзу та зобов’язанням України перед Радою Європи.
Усі законопроекти, які подаються на розгляд Верховної Ради (при чому, незалежно від того, хто є суб’єктом законодавчої ініціативи) проходили через фільтр нашого комітету. Більшість працівників нашого секретаріату мають юридичну освіту, фахівці з міжнародного права. Секретаріат Комітету із євроінтеграції - один з найкращих у Верховній Раді.
Ми аналізуємо ініціативи як щодо міжнародних проблем, так і відносно не міжнародних (що навіть частіше). Це стосується проблем ЗМІ, соціальних гарантій, свободи пересування в Україні тощо. Тобто весь спектр законодавчих ініціатив зіставляється з чинним європейським правом, а це 80 000 сторінок.
Ми діємо на підставі Закону України, який називається «Загальнонаціональна програма адаптації українського законодавтства до законодавтства Європейського Союзу». Адаптація та гармонізація вітчизняного законодавства до найбільш відшліфованого і на сьогодні розвинутого законодавства в світі, яким є законодавство Європейського союзу, - це стратегічне завдання держави.
- У цьому плані наскільки потужною лобістською структурою був комітет?
- Скажу відверто, що ця робота вдається нам важко. Ми все робимо для того, щоб на наші висновки зважали. Не було жодного випадку, щоб ми зробили щось невчасно. Ми виступаємо на засіданнях Верховної Ради, намагаємося переконати, що та чи інша норма має бути поправлена або вилучена із законопроекту. Якщо ж бачимо, що певний законодавчий проект не відповідає європейському законодавству, ми рекомендуємо його відхилити. Але Верховна Рада на сьогодні є віддзеркаленням усіх тих процесів, що є в Україні. Парламент – це інститут, де рішення приймаються 226 голосами. Я не можу сказати, що не було випадків, коли, навіть незважаючи на наші заперечення щодо якихось пунктів, наше непогодження в плані гармонії з європейським законодавством, законодавством ЄС, приймалися ті чи інші рішення.
- Олегу Олександровичу, назвіть ключові закони, що були прийняті з ініціативи комітету?
- Специфіка нашого комітету полягає в тому, що він обслуговує всю Верховну Раду, всі профільні комітети. Наше завдання – не продукування законопроектів, а їх перевірка на предмет відповідності до права Європейського союзу, нормам і правилам, СОТ і нашим зобов’язанням перед Радою Європи. Тому обсяг роботи нашого комітету на порядок вищий, ніж у всіх інших комітетів. Мова йде про сотні законопроектів.
Серед найважливіших питомо комітетських законів слід відзначити «Загальнодержавну програму адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу». Другий важливий законопроект, який вийшов зі стін нашого комітету, – це Закон «Про транскордонне співробітництво» України. До речі, я думаю, що ми «попали в яблучко», бо він дав змогу працювати цілому ряду єврорегіонів, тобто дав можливість дуже багато зробити в розвитку транскордонного співробітництва. Причому це стосується як західних, так і східних кордонів України.
Депутати - представники нашого комітету - загалом були достатньо активні. У нашому комітеті активно працював екс-міністр юстиції Роман Зварич. Зараз активно працюють Сергій Шевчук, Михайло Ратушний, Михайло Поживанов. Сергій Касьянов піклується темою Світової організації торгівлі. Як суб’єкти законодавчої ініціативи вони внесли цілий ряд важливих законопроектів. У мене понад сто різних проектів. Один з найважливіших – це Закон «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання людей в Україні», який де–факто скасував прописку.
- Чи були у Верховній Раді цього скликання прийняті такі рішення, які йшли врозріз концепції діяльності комітету і їх, скажімо, можна назвати поразкою комітету?
- Поразкою комітету це назвати не можна, адже у нас немає імперативного права забороняти приймати ті чи інші закони. Проте можу назвати не законопроекти, а напрями, які йшли врозріз нашій меті. Це, насамперед, в плані фінансово–банківської сфери в розрізі двох комітетів: Комітету промислової політики і підприємництва і Комітету з питань економіки, економічних стосунків. Я абсолютно не звинувачую голів цих комітетів. Я говорю про те, що йшло врозріз. Зрозуміло чому. Тому що це стосується грошей, пільг, преференцій в економічній сфері тощо.
- Рішення Верховної Ради підтримати вступ до Єдиного економічного простору йде в плані європейської інтеграції?
- Я не голосував за це рішення, хоча тоді перебував у фракції НДП, яка вимагала від мене позитивного голосування. У мене є своя позиція – я не голосував за це. Наш комітет виступив з висновком, який в дуже багатьох позиціях показав, що це рішення не відповідає проголошеній меті та стратегії входження до європейської спільноти в форматі Європейського союзу. Там були зазначені конституційні та законодавчі моменти, заяви, декларації і таке інше. Думка комітету була абсолютно чіткою і визначеною, незважаючи на те, що у нас в комітеті є представники тих фракцій, які питання євроінтеграції не сприймають як першочергове.
У нашому комітеті немає представників тільки Комуністичної партії України. Ще 2002 року вони не висунули свого представника до складу нашого комітету. У нас є представники різних фракцій: і «регіонали», і соціалісти, і народники, і «бютівці».
- Вступ у СОТ є одним із першочергових завдань комітету? І як Ви проаналізуєте позицію Ради щодо цього питання загалом?
- Моя відповідь буде жорстка: не треба говорити про позицію Верховної Ради, «трясти повітря», ні уряду, ні Президенту не треба когось ганьбити. Не можна і не слід вимагати від комуністів підтримання СОТівських законопроектів. А от від кого треба – так це від проурядових фракцій.
Наш комітет усім без винятку СОТівським законопроектам давав «зелене світло» Ми не просто не затримали, а, як ракету, пропустили через наш комітет законодавчі акти по СОТ і подали їх до сесійної зали. Опісля ставалися достатньо дивні речі. Вони полягали в такому: вступ до СОТ є стратегією і пріоритетом Президента Ющенка. Це було ключовою стратегічною лінією і Прем’єра Тимошенко, і Прем’єра Єханурова. Зараз у нас є дві владні партії (тобто ті, що мають свої представництва в уряді, а не в парламенті. Саме у ВРУ, бо вона представляє різні верстви населення, в тому числі і ті сегменти, які не мають більшості і, відповідно, від їх рішення не все залежить. А от представництво в уряді є показником того, що партія владна): НСНУ, яка голосувала майже за всі СОТівські законопроекти майже завжди, і СПУ, яка ніколи не голосувала за них. Тому я би порадив Ющенку, Єханурову менше говорити, а вжити відповідних заходів: якщо політична партія, яка має величезне представництво у владі у вигляді трьох ключових міністерств, Фонду держмайна, двох губернаторів, сотень глав районних адміністрацій тощо, не реалізує лінію, яку Президент України назвав ключовою, то в такому випадку або їх відставити, або нехай самі йдуть у відставку і починають критикувати Президента, уряд. Це європейська практика. Зрозуміло, що вона для порядних людей і порядних політиків.
Якщо партія знаходиться в опозиції – то вона може критикувати СОТівські закони, вступ в СОТ і таке інше. Я хочу наголосити: якби СПУ голосувала за урядові законопроекти і президентську лінію щодо вступу України до СОТ, то завжди було б 226 голосів. А так було 206, 205, 198 – тобто якраз не вистачало оцієї фракції. Тому повну вину Президент, якщо він є послідовний і чесний, має покладати на урядову силу, яка не виконує ключові стратегічні його вимоги. І не треба чіпати «регіоналів», комуністів – потрібно забезпечити голосування владних партій.
- Нинішня влада дуже активно говорить, що колишня влада в кінці своєї діяльності гальмувала євроінтеграційні, євроатлантичні перспективи України, а теперішня виконавча влада всіляко цьому сприяє. Чи так це насправді? Коли краще просувалася робота, зокрема і Вашого комітету, під час діяльності минулої влади чи ново? Відчутні зміни були?
- Ні! Відчутних змін не було. Для мене є реальні показники. Це виконання планів дій як щодо європейської інтеграції – це план дій «Україна – ЄС», стосовно євроатлантичної інтеграції, вступу до НАТО – це виконання дій «Україна – НАТО», так і цільових планів, які розраховані на кожен рік. Я заявляю, що в 2005 році процент виконання заходів плану дій менший, ніж у 2003 та 2004 роках. Це факт, який доведений та підтверджений. Відносно плану дій «Україна – ЄС», то певні продвижки є і вважаю, що вони непогані. Втім, говорити, що все гаразд при трошки більше, ніж 50% виконаного плану дій, розрахованого на 2005 рік, – це не дуже серйозний показник.
- У виконанні цих процентів хто завинив - виконавча влада, парламент, Президент?
- Щонайперше ті, хто є відповідальними за виконання. План дій і «Україна – ЄС», і «Україна – НАТО» був підписаний і домовленості щодо нього були на рівні виконавчої влади. Тобто Верховна Рада не тільки не долучалася - на її думку ніхто не зважав, коли це підписувалося. Хоча третина позицій пов’язана з чинним законодавством і його зміною. Це показник того, як хотіли, щоб Верховна Рада допомагала. Ще один дуже важливий момент. Суб’єктом законодавчої ініціативи є не тільки народні депутати України, а й уряд і Президент. У разі невиконання плану в розрізі подачі та проведення через Верховну Раду певних законопроектів, всі суб’єкти законодавчої ініціативи мають брати на себе відповідальність. Оскільки план дій не погоджувався з Верховною Радою, з профільними комітетами, то, очевидно, навіть за законодавчу частину, за законодавчий сегмент насамперед мають відповідати такі суб’єкти законодавчої ініціативи, як Президент і уряд.
- Як складалися відносини комітету з комітетом закордонних справ? Чи однаково ви бачили перспективи України у зовнішній політиці? Наскільки були гармонійними ваші відносини?
- У нас були добрі сусідські відносини.
- А в наступному парламенті ці комітети можуть бути об’єднані?
- Не може не бути Комітету з європейської інтеграції, бо він вже є частиною українського законодавства. В загальнонаціональній програмі адаптації українського законодавства до законодавства ЄС визначені функції спеціального Комітету з питань європейської інтеграції українського парламенту. Для цього треба, навіть в формальному плані, усунути цю програму. Я думаю, на це не зважиться ніхто, хто б не став прем’єром. Адже є речі, які не можна ліквідувати. Це був би надзвичайно негативний сигнал для світу.
- Були такі моменти, коли ви займали різко антагоністичні позиції із Комітетом закордонних справ?
- Я не вважаю, що ми споріднені комітети. Це все одно, що аналізувати, а чи збігаються позиції нашого комітету з комітетом науки і освіти. Це достатньо химерна спорідненість. У них є свої сфери. Вони займаються стосунками з усіма іншими країнами, «двосторонкою», діяльністю «груп дружби» України і інших країн. В них є багато своїх питань. Наші сфери не перетинаються.
Я можу говорити, що наш комітет є достатньо динамічний, креативний – і це дійсно так. Ми не можемо бути іншими, бо ми – новий комітет. Ми придумуємо щось нове. У нас є сайт в комітеті. До речі, один з небагатьох. Ми вийшли з ініціативою створення Європейського центру або Центру європейської інформації (Європейський центр – так ми його називаємо) при парламенті. Володимир Михайлович Литвин вже дав згоду. Зараз вивчаємо досвід країн Балтики. Ми – креативний комітет, не застарілий, стереотипів ще у нас не може бути, бо ми самі думаємо, що робити.
- Якими Ви бачите перспективи діяльності Вашого комітету з огляду на результат парламентської кампанії?
- Діяльність комітету оптимізується за будь–яких умов. Тому що ми вже маємо чотирирічний досвід. В той час коли інші комітети існують вже десятиліття, а може й більше, для нашого комітету ці 4 роки – це роки становлення, формування. Сьогодні в нас як годинниковий механізм працює комітет, секретаріат, при комітеті є експертна рада, на засідання комітету ми запрошуємо громадські організації.
Зараз ми вже зрілий комітет. В наступній каденції ми будемо працювати більш чітко, більш творчо. Це абсолютно не залежить від того, хто пройде до парламенту. Бо законодавство повинно бути завжди, незалежно від того, які політичні сили були репрезентовані в Верховній Раді. Ніхто не може сьогодні заперечити, що європейське законодавство – найкраще в світі. Російська Федерація, між іншим, дуже багато робить для того, щоб адаптувати своє законодавство до норм європейської практики юридичної, Європейського Союзу. Як це не парадоксально, але те, чим ми займаємось, – найменш політично. Це аналіз всіх законодавчих ініціатив на предмет їх відповідності найкращим традиціям, і не тільки традиціям, а й найкращим зразкам найкращого законодавства в світі. Це ж абсолютно аполітично. Тому в нас на засіданнях комітету дуже мало дискусій політичного характеру. Ми професіонально підходимо до роботи.
- Як професіонал, Ви можете назвати дату, коли Україна вступить, наприклад, у НАТО?
- Як професіонал я називати не буду. Я вважаю, що Україна вступить в НАТО тоді, коли виконає план дій «Україна – НАТО». План конкретний, він непоганий, тільки треба виконувати, а не базікати. Там є абсолютно конкретні речі. Відсотків 20–25 стосується мілітарної сфери, все інше - демократії, економіки, досягнення соціальних стандартів. Вступ до НАТО – це новий щабель, якісний рівень внутрішнього розвитку України, а не тільки «загравання» з її політичними партнерами. Я так розглядаю нашу євроатлантичну інтеграцію. Хто оголошує такі дати – ті, очевидно, хочуть сказати, що вони ефективні на своїх посадах. Але думаю, що ефективність визначається не заявами, а реальними діями. А реальні дії невтішні.
