Свідомо не хотіла публічно реагувати на події 18 травня день у день, бо все, що відбулося під час цього «святкування», не є випадковим непривабливим епізодом, який вичерпав себе разом із завершенням цього свята. Виглядає так, що цей день став знаковим зрізом живих тканин нашої української реальності. Зрізом, який роблять, щоб детально, під мікроскопом, побачити цей взірець, ідентифікувати всі притаманні йому властивості та патології.

Фото: Макс Левин

В безсмертній праці Бертрана Рассела «Історія західної філософії» він писав, що коли зникають моральні обмеження, виникає тимчасова ейфорія звільнення від пут, яка призводить до збудження енергії, але анархія та зрада, які невідворотно слідують за падінням моралі, знесилюють націю, і вона потрапляє під панування інших, можливо менш цивілізованих націй, ніж вона сама, але не в такій трагічній формі позбавлених моралі. Мені здається, що за останні три роки ми стрімко ввійшли саме в таку якість історичного буття. Ми і є, на жаль, його творцями.

В святковий День Європи не персонально Янукович, а ми — українці — покірно, від страху, рабської покори або за гроші йшли на «антифашистські» мітинги по всій Україні. Це ми — українці — гордо перекривали ввечері після «антифашистського» мітингу траси, коли нам вчасно не заплатили обіцяні «тридцять срібників» за участь у продажних мітингах. Це ми — українці — били журналістів та один одного, і це знову ж таки ми байдуже спостерігали з краю за цим насиллям через скло шоломів «Беркуту» та «ОМОНу». Це не Янукович, не Захарченко, не Азаров, а ми 18 травня і всі інші дні годуємо своє суспільство фальшивою напівправдою через чисельні ЗМІ та замовні політичні ток-шоу, в яких намагаємося прикрасити мішурою та гучними салютами бруд, в якому ми живемо. Це ми — українці, патріоти та інтелектуали — публічно збиваємо ногами залишки знекровленої, напівживої політичної опозиції та з іронією, зверхньо, як на блаженних, дивимося на активістів громадянського суспільства, яких ми — українці — виховуємо міліцейськими кийками та травимо отрутними газами в автозаках.

І це всі ми, такі як ми є, дивуємося, що у нас нічого не змінюється на краще та голосно сумуємо з приводу диктатури «forever». Януковичі, Азарови, Захарченки та весь інший «іконостас» — це творіння нашої хворої свідомості. Вони — наше обличчя, а все, що відбувалося 18 травня на свято Дня Європи, — наша справжня сутність. Це наше колективне фото.

Ми всі сподіваємося, що європейські цінності нас врятують. А чи впевнені ми, що Об’єднана Європа на тлі своїх власних викликів все ще хоче мати справу з нами, такими, як ми є? Чомусь згадався голлівудський фільм «П’ятий елемент», де головна героїня, яка прийшла на Землю, щоб її врятувати, побачила в інтернеті криваві сюжети самознищення людства та передумала це робити.

Європа теж побачила під час святкування в Києві свого Дня всю трагічність нашої непривабливості. Нам — українцям — таки вдалося в цей святковий день показати все, на що ми здатні.

Антифашизм «по-українськи»

Фото: partyofregions.ua

Перше, що спало мені на думку, коли я побачила висвітлення «антифашистських» мітингів по каналах ТБ: все, що було до цього Дня Європи, ще не було «чорною смугою». «Чорна смуга» починається зараз, бо «антифашистські» мітинги — це не просто політична антитеза, інформаційна тактична протидія акції «Вставай, Україно!», це зовсім інше. Антифашизм «по-українськи» — це початок стратегічної політичної технології тривалого використання. На першому етапі — це дискредитація руху «Вставай, Україно!», на другому етапі — це поділ країни на «фашистів» та «антифашистів» під час обрання в 2015 році головного «антифашиста» на другий президентський термін, на третьому етапі — це стійке закріплення в свідомості українців асоціації, що патріотизм, українізм — це і є фашизм, й останній етап — це укорінення в душах українців ненависті до власної державності, її повне відторгнення. Я не вірю, що ця ідеологія народилася в примітивному мозку вітчизняних «антифашистів», вони самі не розуміють, яку біду впускають у власну оселю. При всій неповазі до правлячої партії, мені важко повірити, що вони готові примусити всю націю рити окопи холодної громадянської війни на святих могилах героїв, які загинули під час Другої Світової Війни та на полях бою за українську незалежність.

Я звертаюся до владної команди, опозиції, громадянського суспільства, істориків, інтелектуалів, патріотів з проханням зупинити розгортання холодної громадянської війни, не доводити справжність свого патріотизму, щирість свого українолюбства, вскриваючи рани складної української історії. Політики, припиніть рвати електорат на свої приватні шматки, розпалюючи ідеологічний розбрат минулого, влаштовуючи війни пам’ятників, мов та орденів. Це жорстоко та самовбивчо. Якщо для всіх вас Україна чогось варта, якщо вона є для вас чимось більшим за інструмент легкої політичної або матеріальної наживи, публічно визнайте, що Україна різна — багатомовна, патріотична, націоналістична, ліберальна та соціалістична, проєвропейська, проукраїнська та проросійська. І якщо ви хочете для неї добра, ви зобов’язані її прийняти, зрозуміти та полюбити такою, якою вона є, припинити нарощування ворожнечі між самими собою, почати жити нашим європейським майбутнім.

Я ще раз прошу політиків всіх таборів заради наших дітей, заради збереження нашої нації зібрати всеукраїнський круглий стіл та прийняти декларацію про мораторій на використання мовних та історичних антагонізмів в політичних та виборчих технологіях, про мораторій на публічну грубу агресію в міжпартійних та міжособистісних стосунках. Заявіть про вашу принципову незгоду з брудними політичними ток-шоу, які девальвують українську державність, остаточно дискредитують всіх, підкреслюю, всіх українських політиків та посадовців. Я закликаю в цій декларації заявити про взаємне припинення акції «Вставай, Україно!» та так званого «антифашистського» руху і визначити спільний план дій щодо інтеграції України до Європейського Союзу. Всім політикам та суспільству в цілому треба негайно відійти від межі самознищення, вийти з сектора смертельної громадянської турбулентності. Не допустити того, щоб звичайні українці виплеснули один на одного агресію, породжену соціальною та правовою несправедливістю. Хіба не для того їх планують озброїти дозволеною пневматичною зброєю?! Замість того, щоб спокійно та мирно усунути від управління країною профнепридатну групу, «антифашизмом» людей налаштовують ненавидіти та вбивати один одного. Я ще раз прошу всіх — і опозицію, і владу — публічно ініціювати круглий стіл порозуміння та зупинити цей небезпечний сценарій.

Фото: Макс Левин

Ода дурості

У свідомості кожної людини і в серці кожного суспільства існує таємнича алхімія, яка непередбачувано змішує всі інгредієнти: любов і агресію, справедливість і насилля, віру і обман. Якщо людина поступово вбиває голос своєї совісті, глибина її морального падіння іноді буває бездонною. В такому стані людина легко виправдовує будь-яку свою мерзотність.

Представники українського провладного «олімпу» в День Європи пред’явили світу свою ампутовану совість. Крім поділу народу України на «фашистів» і «антифашистів» вони в сотні голосів пояснили через свої канали телебачення та маріонеточні ток-шоу, що опозиція та журналісти що хочуть — те й витворяють. З їх слів виявляється, що Олександр Турчинов «нахабно» їде на мітинг на воєнному БТРі, за водія в нього цілий підполковник міліції, певно, заручник. А сили правопорядку не те що зупинити цю наругу не можуть, а навпаки — їдуть за ним безпорадно з мигалками та віддають йому честь. Країна почула від сумнівних представників влади цілком серйозно, що для захисту свого мітингу «зухвала» опозиція найняла відвертих бойовиків (в просторіччі гопників), підступно одягла на них бейджі Партії регіонів, а потім їх же й побила. Принагідно звалила на землю журналістку «5 каналу» й фотографа газети «Комерсант», хотіла їх лінчувати, однак, слава Богу, гопники не дали цього зробити та захистили Ольгу Сніцарчук та Влада Соделя. Ще б трохи, і ці три тисячі опозиціонерів по-звірячому розігнали б мирну стотисячну ходу «антифашистів», але вони самі встигли втекти та ховалися цілий день по парках та скверах Києва під захистом зашуганого опозицією «Беркута».

Після такої доповіді у Верховній Раді Міністра внутрішніх справ Захарченка Україну треба негайно, до наступного понеділка прийняти до ЄС, Шенгенської зони, НАТО і до всіх інших світових демократичних об’єднань, бо за звітами режиму демократія у нас перемогла остаточно і переконливо. Там, де опозиція має такі права та привілеї, ніякий авторитаризм із тоталітаризмом немислимі. Одне слово — відчиняй, Європо, двері...

А серйозно кажучи, звіт Міністра внутрішніх справ про події 18 травня — це найпринизливіший та найсмішніший виступ державного чиновника за всі 22 роки незалежності України. Це була справжня похвала дурості, гімн абсурду, апогей аморальності.

Фото: Макс Левин

Стало очевидним, що силовики Януковича та «гопники» — це одне й те саме. Вони просто міняються мундирами та спортивними костюмами «Adidas» між собою. На свята силовики вдягають спортивні костюми та беруть у руки кастети, а в будні гопники вдягають мундири. Прибирати їх можливо лише гуртом та під тиском народу.

Зрештою, кожна влада має власний ліміт дурниць. Ця ж влада перевищила його на кілька десятиліть уперед. Я раджу опозиції не вимагати відставки Уряду Азарова, міністра Захарченка або інших політичних паяців. Не гайте час, кращих у Януковича немає, а їх наївна публічна дурість — вірний шлях до безслав’я та небуття. Я прошу опозицію зосередитися на постійних зустрічах з людьми по всім містам та селам. Ваш зв’язок із народом України — це єдиний рецепт змін, це єдине, на що варто зараз витрачати безцінний час.

Але категорично не можна залишити без притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто вчинив насилля над журналістами. Опозиція не має права залишити це питання без щоденного тиску та контролю. Якщо опозиція та громадянське суспільство не захистять журналістів й цього разу, то ми ризикуємо додатково до влади з ампутованою совістю отримати таке саме безсовісне суспільство без адекватних журналістів.

Уболівання за опозицію

Я маю на увазі не своє вболівання. Я за українську опозицію не вболіваю, я в неї вірю. Але 18 травня я почула стрункий хор уболівальників за опозицію від влади. «Не висунули єдиного кандидата в Президенти! Не висунули єдиного кандидата в мери Києва! Шкода! Підсумкова акція провалилася! Все пропало!» Альо, заспокойтеся... Не треба так «вболівати» за опозицію — це не команда «Шахтар». Але те, що так наполегливо заштовхують опозицію до «наїждженої колії» єдиного кандидата в Президенти в 2015 році, заслуговує на увагу.

Я хочу чітко заявити, що я проти висунення від опозиції єдиного кандидата в Президенти,якщо вибори будуть відбуватися в два тури. Вважаю, що висунення єдиного кандидата від опозиції на Президентські вибори не тільки не потрібно, але й вкрай шкідливо для перемоги. Для цього є три аргументи і, на мій погляд, вони вагомі.

По-перше, і це можливо головне — ніхто нікому не давав права в кулуарах замість всенародного голосування обирати Президента країни на основі якихось незрозумілих непрозорих тіньових домовленостей. Якщо опозиція вважає себе демократичною, то залишайтеся демократами в усьому, а не лише коли вигідно. Ми вже один раз обирали єдиного кандидата, внесли його на руках в кабінет Президента України, і що з цього вийшло?! Всі в курсі... У нас є сильні достойні кандидати від опозиції, і кожен з них зобов’язаний пройти народний праймеріз в першому турі Президентських виборів. Хай українці оберуть найдостойнішого кандидата та візьмуть на себе відповідальність за свій вибір. У нас немає, як під час Президентських виборів у 1999 році, загрози виходу в другий тур кандидата від комуністів разом з представником влади. В другий тур обов’язково вийде один з представників демократичної опозиції, а якщо все буде так, як зараз, то, можливо, в другому турі опиняться два опозиціонера. Обидва варіанти — позитивні, тому не позбавляйте народ права вибору шляхом тіньових домовленостей.

Фото: frontzmin.ua

По-друге, немає ніяких сумнівів, що правляча партія активно організовує варіант «канівської четвірки». Вже очевидно, що на інформаційному просторі активно нав’язується тема «єдиного кандидата» для того, щоб граючи на амбіціях опозиційних лідерів та включаючи вбивчі суми фінансових ресурсів, Клюєви, Льовочкіни, Фірташи та інші «веселі чемоданчики» за декілька днів до початку виборів провалили нову «канівську четвірку» та пояснили народу всю безпорадність, нікчемність, дурість всіх опозиціонерів. Хто виступить гарантом, що це не відбудеться? Навіщо такі провальні ризики? Ми просто не маємо права так ризикувати, якщо ми відповідальні люди. Тому я письмово просила перед 18 травня зняти опозицію з політтехнологічного гачка єдиного кандидата в Президенти України. Я дякую всім лідерам опозиції за те, що вони дослухалися до моєї поради та виправили цю стратегічну помилку. Публічний галас спікерів від влади із критикою відходу опозиції від висунення єдиного кандидата в Президенти підтверджує, що їх плани руйнуються і вони це сприймають істерично.

Але є ще й третя причина, чому шкідливо висувати в першому турі єдиного кандидата в Президенти. Бо всім нам потрібно добитися максимальної мобілізації українців проти правлячої Сім’ї в першому турі Президентської виборчої кампанії. Таку мобілізацію набагато краще проведуть декілька потужних команд справжніх кандидатів у Президенти України від опозиції, ніж одна така команда. І хай ніхто з доброзичливців не переживає відносно концентрації фінансових та організаційних ресурсів опозиції на Президентські вибори. Кращої мотивації у кожного кандидата від опозиції, ніж вийти в другий тур і перемогти на виборах, не існує. Кожен з них і гроші збере, і команду для самовідданої роботи організує. Якщо висунути єдиного кандидата в першому турі, інші будуть працювати на одну соту частину своєї сили. А це вже провал і в першому турі, і в другому турі, бо вирішувати долю виборів буде кожен відсоток голосів.

Але принципово важливо, щоб усі лідери опозиційних сил вже сьогодні підписали публічну угоду про непоборювання між собою в першому турі та про одностайну підтримку опозиціонера у другому турі. Саме відсутність такої єдності опозиції в другому турі Президентських виборів 2010 року і призвела до влади сьогоднішню біду. Я вдячна всім лідерам опозиційних партій, що вони саме таку угоду про непоборювання між собою в першому турі та про єдиний фронт в другому турі підписали 18 травня в День Європи. Це і є, на мій погляд, стратегічно вірне і переможне рішення. Тепер його треба детально донести до людей в інформаційному просторі.

А якщо Януковичу прийде в голову зламати демократичні вибори Президента України, влаштувати чергову гру в наперстки та провести наступні вибори в один тур, від опозиції буде єдиний кандидат, і він уже визначений.

Але що б не робила правляча Сім’я, як би не викручувалася, скільки б не маніпулювала фактами, виборами, Конституцією, інформаційним простором, фальшивими кримінальними справами, вони не враховують одного. ЇМ БІЛЬШЕ НЕ ВІРЯТЬ. Ніхто не вірить — ні свої, ні чужі. Світ змінився, діють соціальні мережі, які не дають приховувати правду. Не змінилися тільки ВОНИ. Утримуватися при владі за допомогою дешевих маніпуляцій та картонних декорацій більше не можна.

Я не знаю точно, як закінчить своє життя режим. Але я точно знаю, що відлік часу вже пішов. З 18 травня. Бо цього дня стало очевидним, що вони втрачають свій останній інстинкт, який до цього часу їм не зраджував, — інстинкт самозбереження. Це стало очевидним у День Європи.

Юлія Тимошенко

27.05.2013 р.

Харків, Качанівська колонія

Первая страница рукописи текста Юлии Тимошенко