Ігор Єремеєв: Я, окрилений революцією, намагався допомагати Тимошенко

Ігор Єремеєв перебуває на старті своєї кар’єри. Йому 37 років, але уже сьогодні він є другою людиною у Народній партії Литвина, яка збирається взяти якнайбільше портфелів у владі після виборів 2006 року. При цьому сам Єремеєв обіцяє і в наступному парламенті залишиться депутатом. А під час кампанії він фактично очолюватиме передвиборчий штаб, коли формально цю посаду обійматиме Литвин. Водночас Єремеєва як політика знає дуже мало людей. Він є найбільшим акціонером одного з шести українських нафтопереробних заводів – дрогобицької "Галичини". До Верховної Ради він обрався за округом на Волині. І повністю уникав публічної політики, поки минулого року не став керівником фракції Литвина. Про своє знайомство з Литвином Єремеєв каже, що це сталося в 2002 році ще перед його обранням головою Верховної Ради. Вони тоді поскаржились один одному: Єремеєв зізнався Литвину, що не розуміє, що відбувається у парламенті. На що Литвин відповів: "Я багато чого знаю і розумію. Але повір мені – Верховна Рада для мене така ж таємниця, як і для тебе. І треба час, щоб зрозуміти це". Отримання високого результату на виборах Народним блоком Литвина ризикує вилитися у повернення до старих кабінетів забутих облич часів Кучми, які дедалі щільніше стають поруч зі спікером. Наприклад, у Єремеєва наступна зустріч після "Української правди" була з екс–віце–прем'єром, Володимиром Семиноженком, близьким до Людмили Кучми. Багато говорять, що Литвину допомагають зять другого президента Пінчук, перший помічник Кучми Льовочкін і екс–компаньйон родини гаранта по "Київстару" Ярославський. Однак в інтерв’ю "Українській правді" Єремеєв все спростовує, як і не хоче розповідати, які піарники створили для Литвина стиль "Ми". Натомість він розповідає чутливі історії про листи простих українських селян, які допомагають Литвину політтехнологічними кроками. Єремеєв справляє враження людини жорсткої, неемоційної, але амбіційної. Схоже, він ще залишається бізнесменом за складом розуму і тільки звикає до того, що під час інтерв’ю треба давати відповіді на питання, а не уникати їх. Втім, "Українській правді" все одно вдалося дізнатися багато цікавого. – Наступальна виборча кампанія Литвина уже почалася. Вона скрізь – на бігбордах, по телебаченню, на лайт–боксах, в газетах. І складається враження, що ключова нота реклами – це ностальгія за минулим. У когось за 1960–ми, і на рекламі зображені жіночки в хустинках, у когось – за 1980–ми: комсомольські збори, гітари... У когось ностальгія за нещодавнім минулим. Навіть музика така. У вас немає такого враження? – Я не згоден, що ми будуємо кампанію на ностальгії. Гасло "Ми" об'єднує народ у минулому, сьогоденні та в майбутньому. Ми не апелюємо до минувшини і ще зможемо переконливо показати, наскільки традиції можуть бути сучасними. Обіцяю, що "Народний блок" вас неодноразово приємно здивує… Ми не вигадуємо нічого нового! Народна партія – це як дзеркало для народу, і на біг–бордах ви бачите український народ. Щодо радянських часів... Мені 37 років, і я їх пам’ятаю. Ми не заперечуємо позитивних моментів, пов'язаних з СРСР, але й не ідеалізуємо комуністичний лад. Просто ми дуже добре знаємо свою історію – у всіх її барвах. Всі ми родом з того часу. Чергова революція знову показала, що ми мислимо категорією: для приходу нового все старе треба зруйнувати. І ми з цим не згідні. – У вас відчувається скепсис щодо революції... Ви самі якось її підтримували? – Зрозуміло! Я народився на Західній Україні. І підтримував революцію своєю позицією у Верховній Раді, своїм голосуванням. У мене були такі ж сподівання на революцію, як і у вас. На жаль, після кожної революції є завжди чимало розчарованих. Особливо це стосується Помаранчевої: проголошувані на Майдані принципи і реалії сьогодення надто різко розійшлися. – Але, крім того, ви дуже багата людина. Чи підтримували ви революції матеріально? Наприклад, Ігор Тарасюк якось зізнався, що половина керівництва його фірми "Наша Ряба" стояло на Майдані та смажило курей... – Я можу точно сказати, що менеджмент компаній, які я очолював до обрання депутатом, приїздив на Майдан. Мені так само подобалося там бути і відчувати цей дух! Я привозив свого сина, бо, думаю, вдруге в житті таке може не повторитися – це історія. – Скоро річниця Майдану. Народна партія буде брати в цьому участь? – Очевидно. Але ми ще не вирішили, у який спосіб. Ми з народом. Якщо народ буде на Майдані, то і Народна партія буде там. – Дивно, чому ж тоді Литвин не прийшов на Майдан під час революції? – Він не міг цього зробити. Бо мала бути людина, яка могла дивитися на проблему незаангажованим оком. У нього була інша місія та інші завдання. Але його сім'я – як відомо – була на Майдані і надавала допомогу учасникам революції. – Але тепер у вас немає кадрів у передвиборчий ролик "Литвин на Майдані". Адже для багатьох це сигнал! – Думаю, для багатьох сигналом є те, що на Майдані не було пролито жодної краплі крові. Литвин взяв на себе найважчу і найневдячнішу – в плані піару – роль. Він забезпечив процес мирної передачі влади від старої команди новій, він зробив усе, щоби стара влада не вдалася до силових методів, він створив підгрунтя для врегулювання у стінах Верховної Ради. – Чому ж за цей рік все відбулося не так, як всім уявлялося? – Розчарування в учасників революції підтверджує: не можна жити за принципом "шапкозакидательства". Не можна все руйнувати і нічого не запропонувати нового. Не можна революцію продовжувати вічно! Не можна діяти за принципами Шарікова – "все у всіх відібрати і між усіма розділити". Новою владою не було зроблено висновки з попередніх 10 років! – Що в першу чергу? – В жодному випадку професіоналізм не можна замінити патріотизмом. Я наведу приклад: Майя Плесецька – чудова балерина. Але це не означає, що вона добрий тракторист. Керівниками адміністрацій або губернаторами призначають кіномеханіка клубу або медсестру – це реальні факти! Друге. На всі ключові посади в державі були призначені люди, які мають власні політичні амбіції. Хоча було очевидно: отримавши виконавчу владу, вони матимуть спокусу використати її для власного іміджу, для розвитку власних політичних сил. Навіть приносячи в жертву економіку. Я бачився з Тимошенко не частіше ніж раз на тиждень – Але ви були радником людини, якій найчастіше закидають ці претензії. Мова іде про Юлію Тимошенко. – Я ніколи не був радником Юлії Тимошенко. Якщо Роман Зварич назвав мене радником, то я тоді просто промовчав. Я, окрилений революцією і надіями, вважав, що у нас є великі перспективи, і тому просто як депутат був готовий підказати прем’єру, надати їй посильну допомогу... Дійсно, коли пропонували введення акцизів чи змінити податкову систему, з якою боролися 10 років – а потім змінили! – до державного бюджету прийшли 10 мільярдів гривень. А що далі? Як вони використані? Не вирішено питання забезпечення держрезерву дизпаливом, не вирішено питання роботи НПЗ! А куди поділися гроші? – Кажуть, вони пішли на соціальні виплати... – Але проблеми залишилися! І знову буде весна 2006, і знову буде посівна, і знову буде дефіцит дизпалива! Дуже часто складається ситуація, коли люди не бачать далі власного носа! Я кажу не про колишню прем’єрку – я говорю в тому числі про багатьох, хто і зараз при владі. А власні амбіції настільки великі, що не можуть почути людей, які стоять поруч і, можливо, розуміються більше. Хоча це не соромно – прислухатися. – Ви часто тоді бачилися з Тимошенко? – Не частіше як раз на тиждень. – Коли ви зрозуміли, що Тимошенко не сприймає ваші поради? – Коли почув її слова, що зростання цін на нафтопродукти є результатом змови. А я переконаний, що це є результатом ухвалення змін до бюджету–2005, коли акциз став 20% від обороту. – Але Тимошенко навіть дякувала вам під час однієї з нарад за те, що ваш нафтопереробний завод "Галичина" тримав ціни на бензин. – Так! Тому що я всією душею хочу, щоб моя дитина жила в демократичній країні, і менеджмент "Галичини" робив все, щоб підтримати нову владу. Але після змін до бюджету "Галичина" шість місяців не працює! Змінене законодавство зробило пріоритети для імпортерів. Це така політична та економічна близорукість! Всьому світу зрозуміло, що повинні працювати власні потужності, але наш уряд зробив все, щоб домінував імпорт. – Тимошенко казала, що іде, щоб повернутися на посаду прем’єра у 2006 році. Безсмертний обіцяє, що "Наша Україна" підтримає будь–які умови Тимошенко, тільки щоб вона не ставала прем’єром. Ви маєте досвід спілкування з нею. Ваша позиція – вона може знову стати головою уряду чи категорично ні? – (Довго думає.) Кожна людина має шанс... – На яку посаду претендує Народна партія у новій конфігурації влади? Литвин – це швидше прем’єр чи швидше спікер? – Взявши владу в свої руки, ми несемо повну відповідальність за представників у виконавчій владі. Якщо запитати, чи є серед членів Народної партії люди, які достойні посади прем’єра – однозначно так! Це зважені, помірковані люди, що розуміють, як розвивати економіку. Які, ставши прем’єром, на другий день не почнуть думати про президентські вибори 2009 року. – Добре, поставлю запитання інакше: Литвин знає, як розвивати економіку? – Переконаний, що знає! Я впевнений, що коли є питання, в яких він некомпетентний, він може покликати спеціалістів і прийняти правильне рішення. – Але ж він не економіст, а історик! – Світ знав велику кількість істориків на високих державних посадах – в тому числі на президентських і прем'єрських. Історики отримують різнобічну і універсальну освіту. До того ж Литвин – як би то сказати... він "легконавчаємий". Пам'ятаєте, як його критикували у 2002 році, коли він прийшов на посаду спікера? Пройшло кілька років – і тепер всі одностайні: Литвин став одним з найяскравіших та найрезультативніших спікерів в історії України. – Президент Ющенко навесні запропонував створити блок, який міг би набрати голосів для контрольного пакету в новій Верховній Раді – БЮТ, Народна партія і "Народний Союз Наша Україна". Але цього не сталося... – Тривалий час ми з вами думали, що побратими Майдану будують країну. Але виявилося, що побратими Майдану шукають компромат один на іншого! Нам був запропонований формат, у якому Віктор Ющенко та "Народний Союз Наша Україна" мали би 50% місць, а Народна партія та "Батьківщина" – по 25%. З політичної точки зору на це було важко погодитися! Крім того, дуже важко було зібрати до блоку різнополярні сили – суперечності між прихильниками Тимошенко та Ющенка були на той час більш ніж очевидними. Я не відчуваю допомоги з боку Пінчука – Водночас партнером Народної партії на наступних виборах буде партія "Справедливість", лідер якої Іван Чиж викликає багато запитань. Його звинувачують у тому, що він був ідеологом темників за часів Кучми, що він з цим ніяк не боровся. І ця фігура очевидно буде тягнути вниз блок Литвина. – Чим швидше ми лишимо термінологію "кучміст", тим легше нам буде рухатися в майбутнє. Чому ви вважаєте, що коли Віктор Андрійович чи Юлія Володимирівна працювали в уряді часів Кучми – то вони не були "посібниками Кучми"? А що стосується Чижа – давайте не кривити душею: він не був ні ідеологом, ні автором темників. Темники писалися у абсолютно інших кабінетах. – Але всі журналісти знають, якою тоді була роль Чижа! Він був реальним інструментом цензури. – Кожна людина має право на те, щоб жити по–іншому і ми зобов’язані їй дати такий шанс. Він був на посаді, і приєднувати штампи легше, ніж розібратися в проблемі. Можливо, Чиж знав, що якщо він піде, то на його місце прийде нелюд, який буде цинічно всіх ламати через коліно?! Цензурні фільтри Чижа були не такими вже й жорсткими, і це багато хто з журналістів визнає. Може, він десь ішов на компроміс зі своєю совістю... Але його позиція була зваженою, коли він, ризикуючи своєю посадою, робив поступки, щоб журналісти могли сказати своє слово. Особливо під час Помаранчевої революції. Чому ви не хочете подивитися на проблему під таким кутом зору?! – Що партія Чижа додає до блоку Литвина? – Місяць тому ми оголосили про створення Народного блоку Литвина. Всі політичні сили, яким зрозуміла наша позиція про об'єднання суспільства і заборону політичних переслідувань, ми запросили до блокування. Партія Чижа була однією з перших, яка пішла на переговори з нами. І зараз у нас тривають переговори з різними силами. Кінцева конфігурація блоку ще не вималювалася – ми маємо лише перший обрис. Для нас не стільки важливо, якого напрямку політична сила. Важливо, наскільки розуміння ситуації і проблем співпадає з нашим баченням. – Крім того, Чиж має ресурс – впливати на керівників обласних телерадіокомпаній. І можна не сумніватися, що Литвин буде присутній у телепросторі в регіонах. – Це ваші слова. Ви самі собі придумали історію і самі озвучили – так само як ви придумали, що Чиж був якимсь "поліцаєм". Подивіться під іншим кутом – на ті сили, які з нами об'єдналися! Українська селянська демократична партія – одна з найстаріших в Україні, створена на заході країни. Ядро "Справедливості" – це колишня частина Соціалістичної партії. До того ж ви чудово розумієте: більшість населення черпає інформацію з центральних телеканалів, а не з регіональних та ще й державних. І я би не став переоцінювати деякі ресурси. – Як допомагає Народній партії Віктор Пінчук? – Не розумію суті запитання, адже Віктор Пінчук не є членом партії. І якщо б він допомагав – то я, будучи першим заступником голови партії, знав би про це. Я відповідально кажу – я не відчуваю допомоги з боку Віктора Пінчука. – Чи може Пінчук бути в передвиборчому списку Народного блоку Литвина? – Я не готовий говорити на цю тему. Але я точно знаю, що не–член партій–учасниць блоку не може балотуватися за нашим списком. А Пінчук перебуває поза партіями. – Якщо подивитися на активну рекламну кампанію Литвина – у цьому експерти вбачають талант піарників Пінчука. Логотип "Ми", музика, НЛП–програмування... – Мені точно таке не відомо – а це значить, що такого немає. Представники Народної партії не соромляться проводити консультації з людьми, які дійсно можуть нам щось підказати. Я вчора читав лист одного чоловіка з села, який запропонував взяти за символ виборчого блоку Литвина хліб з сіллю, бо це об’єднуючий елемент. Він описав у кольорах – чому, наприклад, не можна брати помаранчевий колір. – Але прізвища політтехнологів, які розробляють кампанію для Литвина, ви можете назвати? – Скажу, що з Народною партією працюють тільки українці. Ми принципово не запрошуємо іноземних технологів. Вважаємо, що українські вибори – це цілком українська справа. І коли у нас відбувається виборча кампанія, то, як писав поет, "Хай мовчать Америки й Росії". – Які поради Литвину і вашій політичній силі дає Сергій Льовочкін – перший помічник президента Кучми? – Сергій Льовочкін не є членом Народної партії, але він є радником Володимира Михайловича у Верховній Раді. Які він дає поради – я при цьому не присутній. Знаю лише, що Сергій Володимирович – розумна і ерудована людина. – А ви б особисто прийняли в Народну партію Леоніда Даниловича Кучму, щоб він пішов на вибори у вашому списку? – Перш за все, не я приймаю рішення – це обов’язки партійної організації. (Пауза.) Леонід Данилович не звертався в жодну низову партійну організацію – наскільки я поінформований. І навряд чи звернеться. Ідеологічно ми перебуваємо у різних нішах. Хоча що стосується постаті Леоніда Кучми як колишнього президента, я можу сказати: має пройти якийсь період часу, і ми на багато речей подивимося під іншим кутом. До багатьох речей ми підходимо надто емоційно і суб'єктивно. Ярославський не купує місце в нашому списку – Яка роль у Народному блоці Олександра Ярославського? – Він є членом фракції Народної Партії, співпрацює з партією… – І він піде на вибори по списку Народного блоку? – Якщо Олександр Владленович ухвалить для себе таке рішення, а вищий керівний орган партії визнає його достойним бути серед кандидатів у депутати. – Скажіть, а де гарантії, що в списку Народної партії не будуть продаватися місця? – У нас процес формування списку буде абсолютно прозорим. Як ми можемо мати в списку людей, які прийшли з вулиці і просто вирішили купити місце – якщо наш імідж є гарантією отримання влади?! – Але Ярославський ніколи не був у Народній партії, водночас він – серед найбагатших людей України. І коли розвалилася фракція Гавриша, Ярославський просто знайшов у вас для себе притулок! Якою є його цінність для Народної партії? Хіба він є теоретиком парламентаризму? Він не виступає з трибуни, не є автором законопроектів, нічого! – Кожний член партії – це цінність. Ярославський є симпатиком партії і членом фракції Народної партії. Ми можемо по–різному ставитися до Ярославського, але з того моменту, коли Ярославський став опікуватися Харківським тракторним заводом, він відродив це підприємство. І якщо він стане членом партії – це добре. Держава не змогла підняти цей завод, то чому ми повинні відштовхувати від себе людей, які змогли це зробити? Тільки тому, що в них є капітал? Щодо членства в партії, Олександр Владленович, сподіваюся, визначиться сам – ми нікого не примушуємо вступати в лави Народної партії. – Ярославський не є професійним політиком. І є підозри, що він просто купує місце в списку... – Він не купує місце в списку. Повторюю: купити місце в нашому списку неможливо. Це не предмет для продажу! Щодо того, що він не є політиком... Ну, хтось розкривається швидше, хтось – ні! – Зараз передвиборчий фонд необмежений. Який буде ваш внесок у передвиборчу казну "Народного блоку Литвина"? – В межах своїх доходів я готовий потратити достатню кількість грошей на розвиток партії. Бо Україні потрібні політики, здатні стримувати деструктивні сили. А деструктив зараз, на жаль, домінує. – Ну от, наприклад, Бродський сказав, що він готовий внести в казну БЮТ сто тисяч гривень. Скільки готові внести ви у ваш передвиборчий фонд? – Мені дуже неприємно, що в розмові зі мною ви покликаєтеся на Бродського... – Ви дуже не любите Бродського? – Я неправильно висловився. Я не поважаю людей, які є руйнівниками. Я не люблю деструктивні сили. Через них Україна топчеться на місці. Як каже Володимир Михайлович: "Правда стала немодною!". Ті, хто обливають брудом, чомусь нам здаються кращими. Що ж стосується Бродського – він вибрав надто епатажний і провокативний стиль у політиці. Мені неприємно, що ви покликаєтеся на суми, заявлені Бродським, аби спровокувати мене на аналогічну заяву. Ми ж не на аукціоні – хто заявить більшу суму? Перші гроші я заробив на пошитті шкірянок – Два тижні тому президент зустрічався з найбільшими підприємцями. Але вас не покликали – вам не було образливо? – Ні! Я не вважаю себе найбільшим підприємцем. Я – звичайна людина. Я ходжу по реальній землі. Я люблю гуляти пішки по Хрещатику, я люблю ходити по підземних переходах... – Без охоронця? – Очевидно, що з охоронцем. Але я люблю знаходитися серед людей. – Який розмір вашого капіталу? – Думаю, я не бідна людина. Точну цифру назвати складно. Я є власником акцій підприємств, але їх ринкова ціна залежить від цін на ту чи іншу продукцію в світі, а також від того, чи це підприємство зараз працює або стоїть. І розмір капіталу коливається. Можна в один день стати абсолютним жебраком і ще боргувати... – 41% акцій НПЗ "Галичина" знаходяться повністю під вашим контролем? – Не під моїм. Цим підприємством управляє менеджмент групи "Континіум" . – "Континіум" – це повністю ваша група? – У мене там контрольний пакет. Акції також є у мого партнера – це Івахів Степан Петрович, з яким я познайомився, коли поступив на перший курс Рівненського водного інституту і нас поселили в одну кімнату в гуртожитку. Це був 1985 рік і з тих часів ми з ним спілкуємося кожен божий день. – Як ви заробили перші серйозні гроші? – У 1992 році я разом із Степаном, ще будучи студентом, зареєстрував підприємство. Ми почали роботу з того, що переконали своїх одногрупників приїхати до мене в село Острожець, і зробили там цех по пошиттю шкіряних курточок. Наші одногрупники навчилися шити, Степан займався виробництвом, я – реалізацією. Ми тоді були дуже щасливі: приходили в гуртожиток, розмовляли, мали спільні інтереси, разом готували їсти. Це була така аура!... – Нашили багато курток, продали, а потім? – Шили куртки... Я часто їздив по Україні – в Одесу за фурнітурою, в Харків, в інші міста. І якось стало зрозуміло, що є ще таке поняття, як комерційна діяльність, а не тільки виробництво. Ми почали займатися комерцією. На першому етапі, в 1992–1994, це були посередницькі функції. А десь з 1996–98 ми – чисто виробниче підприємство. – Які у "Континіуму" ще компанії, крім "Галичини"? – Це харчова промисловість, легка. З відомих марок можу назвати "Комо" – молочна продукція. – Як ви стали власником 41% "Галичини"? – Ми купили ці акції на вторинному ринку за рахунок кредитування. – Зараз "Приват" збирається продати пакет акцій "Галичини" – ви збираєтеся їх викуповувати? – Це залежить від менеджменту "Континіуму". Якщо вони визнають вигідною запропоновану ціну, то буде прийнято рішення викупати. Але я вже чотири роки не займаюся чистим бізнесом – я можу лише давати консультації. – І скільки коштує година ваших консультацій? – Для конструктивних людей не коштує нічого. А з неконструктивними я намагаюся не спілкуватися.