Останні події в українському інтернет-просторі сколихнули всю країну. Ще буквально вчора всі говорили за закриття EX.ua і пов'язані з цим дії користувачів інтернету.
І ось чергова жертва. Нею став інший доволі популярний сайт — «Дорожній контроль». Проте якщо EX.ua був такою собі «мирною овечкою», що орієнтується суто на віртуальний світ і сферу розваг, то з «Дорожнім контролем», ДК — ситуація зовсім інша.
«ДК» був орієнтований насамперед на реальний світ, світ офлайновий. Активісти «Дорожнього контролю», схоже, стали кісткою в горлі багатьом володарям смугастих жезлів, якщо не всій Державній автомобільній інспекції.
Згідно з дослідженням «Стан корупції в Україні», мешканці України вважають ДАІ найкорумпованішим державним органом. Так, 64,4% опитаних у
Відеокамера й доступ в інтернет стали грізними інструментами в руках громадян-борців за справедливість на дорогах. Діяльність «Дорожнього контролю» — один із прикладів успішності громадянського активізму в його мережевих, неієрархічних формах.
Наслідок роботи «контролерів» — десятки, якщо не сотні звільнених інспекторів ДАІ, кримінальні справи, корупційні «адмінки», дисциплінарні стягнення.
І ось 14 лютого 2012 року, суддя Деснянського районного суду міста Києва Саламон Ольга Броніславівна виносить ухвалу. Згідно з нею для забезпечення цивільного позову пана Гетманцева про захист честі, гідності, ділової репутації — тимчасово зупиняється робота сайту «Дорожній контроль».
Цікава фігура самого позивача.
Співробітник спецпідрозділу ДАІ «Кобра», майор Геннадій Гетманцев, ймовірно, уперше познайомився з активістами «Дорожнього контролю» в Одесі взимку 2011 року. У цю ніч старший сержант ДАІ Швець назвав українську мову «телячою».
На підмогу своєму одеському колезі приїхав Гетманцев. Тоді ж він пообіцяв «контролерам»: «Ребята, я просто вам объясняю — при наличии расположения в интернете вашей информации к вам будут предъявлены, шоб вы в курсе были, обыкновенные судебные разбирательства. Это на будущее».
Швеця після інциденту звільнили. А Гетманцев — залишився.
І свою обіцянку міліціонер виконав.
У такій ситуації є певні паралелі із закриттям EX.ua. Прикметно, що ухвала стосується зупинення доступу не до окремих веб-сторінок, що технічно легко зробити, де нібито ображають даішника — а до сайту загалом. Аналогічно й у випадку з EX.ua — шукали лише кількох поширювачів піратського контенту, а за поданням слідчого вилучили всі сервери і припинили обслуговування доменного імені.
Виникає питання — кому насправді вигідне повне припинення роботи цих ресурсів? Невже від закриття «ДК» дуже виграє простий, але гордий інспектор з елітного підрозділу?
Цинізм полягає в тому, що закриття сайту «Дорожнього контролю» відбулося не за рішенням суду, а банальною ухвалою. Тобто судовим актом, який не вирішує спір по суті.
Що це дає?
Суддя вказує, що роботу сайту тимчасово зупинено «до моменту вирішення судового рішення по цивільній справі». Окрім того, навіть у разі оскарження ухвали це не зупиняє її дії. В українських реаліях судові процеси до остаточного вирішення спору можуть тривати місяцями, а то й роками. Досвідчені юристи знають різні правові механізми, за допомогою яких можна надовго затягнути розгляд справи.
Тому можна зробити припущення — тут сам позов даішника про захист честі, гідності й ділової репутації є другорядним. Схоже, що головне — сам технічний документ, ухвала, завдяки якій сайт «Дорожній контроль» може тривалий час не працювати.
«Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів», — наголошує постанова пленуму Верховного суду «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Чи дослухався до цього Деснянський райсуд у випадку з «ДК»? Очевидно, що ні. Принаймні в тексті ухвали — жодного слова про інтереси чи права відвідувачів сайту та активістів «Дорожнього контролю»-журналістів однойменної газети.
Зрештою, і саме обґрунтування закриття доволі суперечливе й розпливчате.
В ухвалі зазначається: «З метою встановлення факту, що саме Шапошніков Р.С. розпоряджається веб-сайтом: roadcontrol.org.ua ... стороною позивача було здійснено пошук інформації в мережі Інтернет за допомогою протоколу WHOIS». І далі по тексту: «Відповідно до протоколу WHOIS Шапошніков Р.С. є власником доменного імені сайту: «roadcontrol.org.ua».
Однак насправді в даних сервісу WHOIS немає жодної згадки про те, що пан Шапошніков є власником імені roadcontrol.org.ua. У цьому може пересвідчитись кожен:
«Шапошнікову Р.С. відомі всі IP-адреси користувачів, повідомлення яких у вигляді безпідставних образливих наклепів на адресу позивача були розміщені на веб-сайті roadcontrol.org.ua», — йдеться в ухвалі суду.
Проте тут, власне, секрету ніякого й нема. IP-адреси кривдників міліціонера, як і будь-якого іншого коментатора, відкрито публікувалися на сайті «Дорожнього контролю». У цьому можна пересвідчитись, відвідавши збережену в кеші пошуківця Google копію сторінки, яка так образила співробітника «Кобри».
Ця інформація була цілком доступна.
То невже пан Гетманцев не міг звернутися до інтернет-провайдерів, щоб через IP знайти тих, хто його образив? Якщо такого звернення немає — то, може, справжня мета позову полягає не в захисті честі, гідності, ділової репутації, а в припиненні роботи «неугодного» сайту?
До речі, станом на вечір 14 лютого 2012 року на сайті Єдиного держреєстру судових рішень відсутня електронна копія ухвали по «Дорожньому контролю». Її, нагадаю, ухвалили ще 10 лютого. А це порушує вимоги постанови кабміну «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень». Там передбачено, що Електронні копії судових рішень, що підлягають негайному виконанню, надсилаються адміністраторові Реєстру відповідальною особою апарату суду відразу після їх ухвалення. Своєю чергою адміністратор має оприлюднити рішення протягом трьох робочих днів.
Як бачимо, установлені законодавством терміни минули...
Ще один важливий аспект подій з «EX.ua» та «Дорожнім контролем» — економічний.
В обох випадках мова йде про одне й те ж підприємство — ТзОВ «Інтернет Інвест». Це найбільший гравець на українському ринку хостингу — сервіс MiroHost, і доменних імен —сервіс Imena.ua. Водночас призупинення надання послуг після звернень представників Феміди йде на шкоду репутації компанії серед клієнтів.
І, насамкінець, проблеми в EX.ua та «ДК» можуть підірвати довіру до вітчизняного ринку доменних імен та хостингу. Власники багатьох сайтів, щоб убезпечитись від проблем, можуть перенести свої сайт на іноземні сервери, а українські доменні імена змінити на міжнародні.
Зрештою, розплата за закриття «Дорожнього контролю» не забарилася в цей же день.
В інтернеті за допомогою соціальних мереж і не тільки поширилися заклики о
З одного боку, це свідчить про надзвичайно високий мобілізаційний потенціал українських інтернет-користувачів і здатність миттєво завдавати зворотного удару державній системі. З іншого, це ставить питання про ефективність використання бюджетних коштів, які спрямовуються на розробку й забезпечення роботи сайтів органів влади. Адже розробник повинен враховувати потенційні ризики, зокрема, і можливі DDOS-атаки.
Проте, імовірно, щоб виправдатись, чиновники й цього разу будуть розповідати «байки» про атаки державного сайту з-за кордону.
Але якщо абстрагуватися від теми самого «Дорожнього контролю», то ухвала Деснянського районного суду столиці створює дуже небезпечний прецедент. Завдяки ньому утиски свободи слова в Україні можуть набути дуже реальних обрисів.
Більшість інформаційних сайтів, зокрема інтернет-видань, мають функцію коментування матеріалів. Звісно, самі коментатори здебільшого анонімні. І, скажімо, громадянина України Якуновича В.Ф. ображають коментарі до матеріалу про його черговий конфуз на сайті «Українська правда» чи будь-якому іншому.
Далі громадянин Якунович іде із цивільним позовом «про захист честі, гідності й ділової репутації». Потім його адвокат подає заяву про забезпечення позову — і сайт, який пропустив «неугодні» коментарі, лягає в тривалий летаргічний сон.
Якби, скажімо, сервери «YouTube» чи «Facebook» знаходилися в Україні, то реалізація такого сценарію з боку служителів Феміди була би також імовірною. Адже й там бувають різні коментарі, зокрема, і образливі.
Складається враження, що «коментар ний» тиск на інтернет-ЗМІ перетворюється на тенденцію. Нагадаю, у грудні
Який вихід для інтернет-видань, якщо влада таки візьме курс на згортання свободи слова за допомогою таких сумнівних механізмів?
Скажімо, «Тиждень», щоб убезпечитись від позовів через інформацію в коментарях, взагалі вимкнув таку функцію. Але чи забезпечує такий крок цілковиту гарантію безпеки від закриття сайту? В українських реаліях навряд...
Тому в нинішніх умовах перед електронними мас-медіа нашої країни стоїть багато викликів, над вирішенням яких потрібно вже працювати.
Інакше зі свободою слова можна буде попрощатись...
-1.thumb.jpg)
