"Депутати Народного блоку Литвина уперше оприлюднили «Звернення Народного блоку Литвина до народу України». У цьому програмному документі міститься заклик до всіх громадян країни задуматися над тим, що ніякі вибори не можуть бути більш важливими, чим цілісність держави" - сообщает сайт НП.
«Необхідно шукати взаєморозуміння. Взаєморозуміння має стати основою нашого буття. Стратегічна мета в нас повинна бути одна - перед нею уступають всі амбіції й протиріччя, - Україна», - сказано в документе.
Полный текст:
"ЗВЕРНЕННЯ НАРОДНОГО БЛОКУ ЛИТВИНА ДО НАРОДУ УКРАЇНИ
Дорогі співвітчизники! Громадяни України!
Ситуація, в якій перебуває наша країна, викликає тривогу і вимагає від усіх нас
РІШУЧИХ ДІЙ, ЗГУРТОВАНОСТІ, МУДРОСТІ ТА ПОМІРКОВАНОСТІ.
Історія знає моменти, коли у мирний час внутрішня напруга в суспільстві сягає критичної позначки, за якою проглядаються недовіра, ворожнеча, ненависть. Можна вдавати, що у країні панують лад і спокій. Можна говорити про успіхи і перемоги. Можна закривати очі на проблеми. Але чи цей шлях приведе нас до ІСТИНИ?
Політичний процес, що дістав назву «Помаранчева революція», затягнувся. Наприкінці 2004 року Україна ледве не розкололася навпіл через дії кандидатів у Президенти, що керувалися бажанням виграти вибори будь-якою ціною, за принципом «після нас – хоч потоп». Було протиставлено Захід Сходу України. Одні українці відмовили іншим українцям у праві називатися українцями. Все це – заради примарної перемоги, за якою починається непрогнозована безодня. Перемога однієї чи іншої сторони загрожувала національній безпеці нашої країни. Більше того: під загрозою опинилася цілісність держави.
Вже тоді було зрозуміло: головним завданням і влади, і опозиції є забезпечення умов для якомога скорішого зупинення «революції», ПОШУКУ ПОРОЗУМІННЯ ТА КОМПРОМІСУ – В ІМ’Я СПІЛЬНОГО НАШОГО НАДБАННЯ – УКРАЇНИ. Ескалація напруженості, взаємна недовіра, закріплення у свідомості людей існування двох Україн (Україна «стара» і Україна «нова», Україна «помаранчева» і Україна «біло-блакитна», Україна Західна і Україна Східна) призвели до відмови нової влади від послуг фахівців. Потужний і професійний державний апарат було зруйновано. Влада опинилася в руках людей, що мали заслуги перед революцією, але не мали професійних навичок. Результат – численні кризові явища в українській економіці та політиці, що спостерігалися протягом 2005 року: падіння ВВП, зниження соціальної захищеності громадян, експерименти на валютному ринку, погіршення становища представників малого та середнього бізнесу. Вершиною непрофесійності нової влади, прямим наслідком революційної бравади та бажання вирішувати питання з кавалерійського наскоку став газовий конфлікт з Росією.
Все це призвело до відставки уряду і виникнення чергової – цілком закономірної і прогнозованої – політичної кризи, яка, поєднуючись із вступом у дію Конституційної реформи, ризикує перетворитися на управлінський хаос та загальнонаціональну кризу.
Час перестати звинувачувати одне одного і шукати винних у наших негараздах. Винні ті, хто й далі ділять громадян України на «своїх» і «чужих», спекулюючи на другорядних речах і забуваючи про головне гасло нашого національного буття: ЄДНІСТЬ КРАЇНИ – ПОНАД УСЕ! Партійні гасла, амбіції політиків, популізм, демагогія та довколовладна метушня мають поступитися одному принципу: ВСЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ! При цьому не України в межах Галичини і не України в межах Донбасу, а ОДНІЄЇ, ВЕЛИКОЇ, СИЛЬНОЇ, АВТОРИТЕТНОЇ, ЗАМОЖНОЇ УКРАЇНИ, в якій кожен громадянин жив би ДОСТОЙНО. Можна вирвати зайвий відсоток голосів на виборах – і втратити Україну. Чи це – шлях для політиків? А тим більше – державних діячів?
Сьогодні існує об’єктивна небезпека того, що після парламентських виборів Україна як держава може взагалі перестати існувати в сучасних географічних межах як суб’єкт геополітики, як шанс для демократії на пострадянському просторі. Її можуть розірвати внутрішні суперечності, амбіції та політичні чвари.
Надто часто нехтують інтересами народу та інтересами України. Надто часто ігнорують закони, і надто часто над правом домінує «політична доцільність». Саме тому українські політики повинні діяти за принципом лікарів – «Не зашкодь!».
Нас об’єднує майбутнє.
МИ РОЗУМІЄМО УКРАЇНСЬКУ НАЦІЮ ЯК СПІЛЬНІСТЬ ЛЮДЕЙ, ОБ’ЄДНАНИХ СПІЛЬНИМ МАЙБУТНІМ.
Незалежно, чи це етнічний українець, чи український росіянин, чи український єврей, чи український татарин.
ВСІ МИ – ПОЛІТИЧНО – Є ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ і ПОВ’ЯЗУЄМО З УКРАЇНОЮ МАЙБУТНЄ СВОЇХ НАЩАДКІВ.
Ми можемо розмовляти різними мовами – але при цьому у нас будуть спільними думки і прагнення. Ми можемо по-різному молитися і співати колискові – але наші молитви та наші сподівання будуть стосуватися одного і того ж. Сучасний світ дає нам зразки узгодження різних інтересів у межах однієї держави, заради однієї мети – майбутнього. Це і Швейцарія, і Сполучені Штати Америки, і Канада. Чи варто нехтувати можливостями перетворення України на східноєвропейську Швейцарію? Чи буде комфортніше жити українцям у їх регіональних і ослаблених удільних князівствах?
Давайте думати про те, як ЗБЕРЕГТИ УКРАЇНУ. Давайте думати про те, що потрібно зробити для того, аби і донеччанин, і харків’янин, і киянин, і львів’янин, і мешканець Криму відчували свою приналежність до однієї великої нації. Давайте бачити Україну у всьому її розмаїтті. Давайте сприймати історію України не лише як історію титульного народу, а як історію всіх народів, які мешкали на цій території і творили її культуру, її обличчя, які творять її майбутнє. Це і буде справжнім піклуванням про справжню соборність.
Гострі питання сучасності потрібно вирішувати не шляхом взаємних звинувачень, не шляхом нагнітання атмосфери взаємної недовіри і ворожнечі, а шляхом переговорів, пошуку компромісів і консенсусу. Необхідно шукати ПОРОЗУМІННЯ. ПОРОЗУМІННЯ МАЄ СТАТИ ОСНОВОЮ НАШОГО БУТТЯ.
Ми звертаємося не лише до простих українців, але й до політичних лідерів і державних діячів: у нас можуть бути різні погляди на тактичні завдання. Але СТРАТЕГІЧНА МЕТА У НАС МАЄ БУТИ ОДНА, ПЕРЕД ЯКОЮ ПОСТУПАЮТЬСЯ ВСІ АМБІЦІЇ ТА СУПЕРЕЧКИ, – УКРАЇНА. Треба працювати в одному напрямку, завершивши революції та контрреволюції, реприватизацію та перерозподіл ринку, хитання між Вашингтоном та Москвою. Вести політику, дивлячись відкрито в очі одне одному, дуже важко, але необхідно. Обманом і взаємною недовірою не зведемо міцну будівлю країни!
Ми віримо, що у нас вистачить мудрості не поглиблювати конфлікт. У нових умовах, коли між Президентом і Верховною Радою встановлюється паритет, так само як існує паритет між владою та опозицією, можна кожен день розпускати парламент або оголошувати імпічмент Президенту. Можна кожен день проголошувати перенесення столиці України у Львів чи Донецьк. Можна не визнавати на місцях рішення центру. Чи це – шлях до процвітання? Чи цього ми всі прагнемо? Чи немає у нас інших – вищих і вічних ідеалів? Переконані, що є.
З вірою у мудрість народу і майбутнє України".
