Письменниця і жірналістка Ірен Роздобудько розповіла «Фразе» про свої книги та сценарії до фільмів, про роботу в кіно та про благодійність.
Пані Ірен, чи працюєте Ви зараз над якоюсь новою книгою?
Нещодавно у мене вийшли дві нові книжки. Для дорослих – «Все, що я хотіла сьогодні...» та дитяча «Пригоди на Невідомому Острові». Одразу поринати в нову роботу не бачу сенсу, адже я не фабрика по «випіканню» книжок. Хоча варто сказати, що нині хочу запропонувати видавництву «Грані-Т» дитячу повість «Свист крізь дірку в зубах» – вона вже готова і міркую над романом, котрий пишу і писатиму ще довго – «Неприкаяні або Дві хвилини правди».
Чому перейшли до написання дитячої книги? Будете продовжувати працювати у цьому напрямку?
Я починала з історій та казок для дітей в журналі «Соняшник» років 15 тому. І вихід дитячих книжок – логічне продовження цієї теми. Писати для дітей складно і дуже цікаво, а я люблю випробовувати усе складне – чи вийде? Тому, гадаю, писатиму і надалі, якщо бачитиму, що ці книжки потрібні і цікаві. Маю мрію написати містично-фантастичну повість для підлітків.
Як вам вдається поєднувати основну роботу головного редактора у журналі «Караван історій», з так би мовити, «чистою творчістю»?Поєднувати важко, але журналістика мене «годує», а література – надихає. Я ніколи не думаю про «важкість» поєднання всіх своїх різновидів діяльності, адже ніколи не роблю те, що мені не подобається. Принаймні, намагаюсь уникати будь-якої заангажованості. А якщо робиш те, що подобається – від журналістики до... вишивання – нічого не здається важким. Питання лише в часі. От його дійсно важко розподілити між усім, що роблю.
Наскільки мені стало відомо, тепер ви більше часу приділяєте написанню сценаріїв для фільмів, а не книг. Це правда?
Нині одночасно знімаються три фільми за моїми сценаріями, а четвертий вже виходить на екран (на початку червня на каналі «1+1»). Ще два сценарії – в роботі у продюссерів. Але чи приділяю я цьому більше часу? Навряд чи... Книжки пишуться (див. перший пункт відповідей), адже вони у мене на першому місці. Сценарії – захоплення, яке поволі стає ще однією професією. Література для мене професією николи не стане, бо я вважаю, що це – ретрансляція, покликання і щось незвідане і незбагненне.
Чи може це означати, що ми втратимо Ірен Роздобудько, як письменницю, а отримаємо Ірен Роздобудько, як сценариста?
Я дуже вдячна всім своїм читачам, яким буде важлива така «втрата». Я досить тверезо ставлюся до себе і вважаю, якщо я зникну – так тому і бути. Але у мене є надія, що вже написані 14 книжок можливо ще комусь знадобляться. І сподіваюсь, що напишу ще. Але якщо напишу і кілька непоганих фільмів – для мене це буде не менш важливим, ніж книжки. Тому аби я зникла, як казав хтось з акторів – «не дочекаєтесь!» (сміється).
Вам сподобалось зніматися у кіно? Чи хочете продовжувати?
Мені взагалі подобається кіно. Але не те, яке маємо зараз – безкінечні мильні бульбашки. Колись я мріяла бути актрисою чи режисером. В «Гудзику» мені запропонували крихітну роль – таку собі «проходку» з кутка в куток. Але ця проходка зайняла... кілька годин дублів. І я зрозуміла, наскільки важка акторська професія. І з жахом сказала: «Нізащо більше!». Але...
Були вже пропозиції зніматися?
У новому фільмі Володимира Тихого, який він саме зараз знімає – «Таємничий острів» – я, можливо, зіграю роль трохи більшу, ніж в «Гудзику». Хоча я просила режисера аби в мене там не було слів – усе ж таки я не актриса...
Які плани на майбутнє?
Відверто кажучи, я не будую ніяких планів. Звісно, хотілося б швидше дописати новий роман – це головне. А ще – продовжувати писати сценарії і , зрештою, втілити мрію про велике прокатне українське кіно. Побачимо...
Ви зараз щось читаєте?
Я завжди читаю. Останнє величезне відкриття і захоплення – британський письменник Луи де Берньєр, якого раджу знати всім і якого чомусь важко знайти в наших книгарнях. А саме зараз читаю книгу Макса Фріша «Штиллер», на черзі Салман Рушді «Опівнічні діти» і ще багато іншого. З українських письменників з задовленням читаю Тараса Прохаська і всіх своїх друзів, за якими слідкую із симпатією. Їх багато. Тому називати немає сенсу – майже всі наші сучасні письменники, крім кількох одіозних імен, які мені байдужі і чужі за світосприйняттям.
Хто з українських сучасників вам імпонує найбільше?
Ліна Васильєвна Костенко
Ви почали займатися благодійністю, що Вас до цього підштовхнуло?
Я завжди гадала, що «ліва рука не повинна знати, що робить права». І тому ніколи б не афішувала свою і найменьшу добру справу. Але нещодавно видавництво «Грані-Т» започаткувало бібліотеку у відділені «Охматдиту», де лікують від лейкемії і я, як і інші небайдужі письменники цього видавництва, підтримала цю ідею. На жаль, я не можу зробити так аби всі діти були здорові чи фінансувати їм складні операції. Але якщо під час довгого перебування на лікуванні (а воно часом триває по 6-8 місяців!) діти не просто лежатимуть, а читатимуть книжки і трохи відволікатимуться від болю – це буде маленькою краплинкою життя і хорошого настрою, яке ми віддамо їм.
Що це значить особисто для вас?
Ніяких високих слів я говорити не буду. Для мене це означає – новий біль, нові переживання і роздуми над тим, що є людське життя і для чого ми народжуємося на цей світ, чи існують на небі янголи-охоронці, чи є справедливість, і чи дійсно люські долі давно вже записані, як казав один хороший поет – «у Вищу книгу». Безкінечні питання...
