Мороз может стать спикером, но коалиционное соглашение в ближайшие дни подписано не будет. Об этом в интервью корреспонденту «Фразы» рассказал народный депутат (БЮТ), лидер «Украинской республиканской партии Лукьяненко» Левко Лукьяненко.
- Левко Григорович, Ви пройшли до парламенту по списку БЮТ як безпартійний, але нещодавно очолити нову партію. Чому була така нагальна потреба і взагалі – воно Вам зараз треба, коли Ви вже стали народним депутатом?- Дуже потрібно. Справа в тому, я належав до Української республіканської партії і у 2002 році ми об’єдналися з партією «Собор» Анатолія Матвієнка. І ось, коли наближалося вже діло до виборів 2006 року, то у 2005 році, власне, з вини Матвієнка, відбувся розкол. Я потім з ним зустрічався і хотів домовитися про те, що ми розлучимося культурно: у 2002 році зійшлися, тепер – розійдемось. Я кажу: «Ну давайте ми вже якось розійдемся…». Він каже: «Ми вже давно розійшлися і крапка» і не став на ту тему говорити. Отже, у нас нічого іншого не залишалося, як поновити юридичний статус партії через нову реєстрацію, що ми і почали робити. Тому установчий з’їзд був призначений для того, щоб здобути тій партії і тим людям які є юридичний статус. Але коли мова зайшла про назву, яку ми можемо взяти, то тут виникло таке… Українська республіканська партія – ми були такою і хотіли поновитися. Але, думаємо так: у нього – Українська республіканська партія «Собор». Міністерство юстиції може сказати: «Це ніби те саме, майже те саме». Тому запропонували добавити прізвище Лук’яненко. Далі залишається зібрати 10 тисяч підписів і тоді Міністерство юстиції нас зареєструє.
- Нещодавно Матвієнко заявив, що Ви взагалі не маєте права на абревіатуру УРП...
- Справа в тому, що наші поїхали в Міністерство (юстиції – ред.). І в Міністерстві сказали, що нічого подібного: Тут є Українська республіканська партія «Собор», а тут є Українська республіканська партія Лук’яненка. Різні. Отже, в Міністерстві юстиції нас заспокоїли.
- Як Ви вважаєте, Ви тепер будете конкурентами, чи ні?
- Ви знаєте, я б не хотів цього, тому що ті люди, які там є, вони в принципі – патріотичні люди. Весь цей розкол стався на одній політичній основі.
Я прагну того, щоб ми набули юридичний статус, а далі - будемо проводити переговори із тими партіями, які програли і не ввійшли (в новий парламент – ред.) про те, щоб розширити політичну діяльність, яка направлена на збереження української незалежності, яка спрямована на те, щоб Україна була українською і відроджувалася як українська держава. Бо ми категорично проти тої русифікації, яку зараз роблять.
- Якщо Вам запропонують очолити якесь Міністерство, чи комітет Верховної Ради - Ви погодитесь?
- Я не піду. Ні, я не піду. І з тієї самої причини я на Раді партії подав у відставку з голови партії і на з’їзді повторив цю відставку і з’їзд прийняв цю відставку. Керувати повинна людина молодша, яка буде швидше бігати і більше буде працювати. А я вже старший чоловік, я буду допомагати десь щось (мене обрали почесним головою). Мене це цілком задовольняє.
- Цілі Вашої партії і Блоку Юлії Тимошенко збігаються? Чи все-таки Ви будете втілювати в життя цілі суто своєї партії?
- Знаєте, якщо брати теоретично, то ми – різні партії. Бо «Батьківщина» - це типова ліберальна партія. Якщо брати Республіканську партію, то республіканізм опирається на філософію консерватизму. Нашим гаслом, якщо в трьох словах сказати, є: «Сімя, нація, держава». «Батьківщина», звичайно, інша, бо лібералізм – це інша філософія, інший напрямок. Але це – теорія. Коли ми візьмемо політичну реальність, то ми дуже багато в чому є спільні. І, власне, Блок Юлії Тимошенко [я ж також їздив – агітував, і наші всі республіканці їздили – агітували] на чому переміг? На соціальних гаслах, на соціальній програмі. А соціальні – це які питання? Дивіться: «Хай бандити сидять у тюрьмі» (хай буде справедливість, законність), далі – перегляд фактів приватизації з точки зору законності, зменшення тіньової економіки, збільшення заробітної плати, соціальний захист і т.д. Оце є і в нас, і в «Батьківщині» - це є спільна програма наша. Зрештою, Ющенко виклав це в «10 кроках назустріч людям». Так що… Ми 4 роки разом працювали – Республіканська партія, «Батькіщина», і Українська соціал-демократична партія. За цей час були випадки, коли ми голосували неоднаково і очевидно, що і в майбутньому такі випадки будуть але, якщо за 4 чи за 5 років таких випадків буде півдесятка, то це ж не проблема. Тому наш союз із «Батьківщиною» - це не вливання нас у «Батькіщину», чи «Батьківщини» до нас, це співпраця трошки різних політичних сил. Але нормальна співпраця, в інтересах України.
- Левко Григорович, питання стосовно коаліційних переговорів. На разі, це більше схоже на переділ портфелів, ніж на розробку планів щодо розвитку України. Як Ви відноситеся до цього?
- Мова іде про набагато серйознішу проблему, ніж портфелі. Якщо Блок Юлії Тимошенко каже, що «бандити мають сидіти у тюрьмі» і треба перевірити факти приватизації з точки зору законності, то, очевидно, що у «Нашій Україні» є люди, які дуже бояться і перевірки тої, як вони приватизовували ці державні об’єкти, і дуже бояться, щоб на них поглянули з точки зору закону. Отже, я думаю, що для багатьох із них питання інакше стоїть – або свобода, або тюрма...
- Як Ви гадаєте, 7 червня, як обіцяли, буде підписано коаліційну угоду?
- Я думаю, що нічого не буде підписано.
- А навіщо тоді, на Вашу думку, було робити такі заяви (щодо конкретної дати)?
- Та сторона, яка це сказала, вона настроєна оптимістично і вона хоче, щоб так сталося…
- Як Ви гадаєте, Тимошенко прем’єром стане?
- Це ж те саме питання, те саме… Я би хотів, щоб вона стала.
- А хто може стати спікером. Мороз?
- Я припускаю, що він (Мороз) може стати. Хоча… Але й інші трошки варіанти можливі.
- За якої умови Ви погодилися б на співробітництво з Януковичем? Все ж таки зараз це найбільша сила, яка пройшла в парламент, і вона представляє майже половину України…
- Ви знаєте, за якої умови – якби зараз із неба почало падати каміння, і нам би треба було рятувати наше фізичне життя, то через те, що і вони складаються із людей, і ми люди, у них дві руки і дві ноги, і нас дві руки і дві ноги, то я готовий був би гатити вулицю, десь міст якийсь ремонтувати і т.д. Цілком така співпраця можлива (посміхається)…
- А взагалі у Вас були такі думки у Блоці, щодо співпраці з Януковичем, а не з «Нашою Україною»?
- Таких думок у нас ніколи не народжувалося. То антиукраїнська сила, яка сепаратизм розвиває, яка пропонує російській мові надати статус якоїсь там регіональної і т.д. Це промосковська сила. Якщо я все життя мрію про зміцнення України, про її відродження і т.д., то як можна йти до тих людей?
- Скажіть тоді, будь ласка, чому все-таки така велика підтримка у них на сході України?
- А справа ось у чому. Недавно мій сусід (який один час працював у мене шофером, живе в Донбасі) приїхав і розказав, у чому справа. Виявляється, там була суцільна фальсифікація. Я його питаю: «Ну, скільки? Це ж не може бути так багато?». Він каже: «Це більше половини». Оцим пояснюється.
- А Вам не здається, що східняки просто не сприймають людину, яка не є виходець з Донбасу? От Янукович, він якби свій, і через це має таку підтримку...
- Ви знаєте, у нас в Асоціації дослідників голодоморів є один місіонер, який їздив туди. Ми даємо йому книжки, він їде туди, виступає з лекціями по школах, технікумах, інститутах, там де можна організувати зустрічі, і роздає книжки. Коли він перший раз поїхав, то я домовився у Горлівці. Він узяв кілограм 80 цієї літератури і поїздив. Після тижня вони мені телефонують і дякують за те, що він добре лекції читає. А він читає українською мовою. І каже: «Пришліть ще книжок». Ми йому направили ще книжок, потім ще – ми кілограм 300 направили йому книжок. І він був там три тижні. І потім дзвонять і кажуть: «Пришліть нам ще лектора, який би прочитав нам лекції про ОУН-УПА, і т.д. Бо ми нічого не знаємо з історії». Через місяць він приїхав. Через місяць я сам туди поїхав, був два дні в Горлівці. Я Вам скажу так: я не говорив російською мовою, бо не було потреби. Я готовий був десь якесь речення сказати, чи допомогти, перейти на російську мову… Не було потреби! Там є інститут іноземних мов. Той їхній викладацький склад зібрали, десь чоловік може 60… Я їх вітаю і говорю українською мовою. Жінка одна встає і каже: «Пробачте, я українську мову не добре знаю, дозвольте я буду говорити російською». Я кажу: «Будь ласка, як Ви не вивчили, Ви не знаєте, будь ласка…». І то в кінці вона заговорила українською мовою. Тобто, Донбас – це українська територія, там нормально це сприймають… Коли людям говориш нормальну правду, обґрунтовуєш її і показуєш її, вони дуже сприятливо до цього ставляться. І мої книжки «Національна ідея», «Національна воля», «Маршал Жуков» і інші… Вони читають, зачитуються, і тепер вимагають – дайте, дайте ще і ще. Навіть «Московство», яке років п’ять назад вони не перетравлювали (то книжка, яку важко перетравити), тепер вони вимагають, щоб їм прислали…
- То може треба більше на Сході просвітницької роботи вести?
- Правильно, потрібна просто просвітницька робота. Але річ у тому, що держава не проводить такої просвітницької роботи. А ми – Асоціація (дослідників голодоморів – ред.) – своїми маленькими силами, ми не спроможні більше цього робити. Асоціація друкує книжки про голод, про голодомор (накладом – ред.) 2-3 тисячі… Чому? Бо нам держава не дає. Добре один є українець із Сполучених Штатів, який фінансував нас. І то він виходить зараз там на пенсію, мабуть не буде вже фінансувати.
- А Міністерство культури Вам допомагає?
- Міністерство культури нам трошечки допомогло. Вони надрукували нам два кінофільми: один – тисячу, другий – п’ятсот. Це вони нам зробили. Так що ми ці кінофільми розсилали і ми їм дуже дякуємо, що така допомога нам була. Потім, українська редакція корпорації «Бі-Бі-Сі», вона також зробила диск СD про голодомор. Нам дали 30 дисків, так що ми їх розіслали на кожну область. Звичайно, це також зовсім мало. А держава українська, вона нічого не робить для того, щоб подолати ідейну колоніальну спадщину.
- Може зараз на рівні парламенту Ви зможете підняти це питання, можливо, якусь державну програму прийняти?
- Я - так. Я зі своїм помічником готую законопроект зараз: «Про статус бійців за волю України».
- Трохи інше питання, морального плану. Щодо останнього скандалу з охоронцем сина Ющенка. Як Ви взагалі відноситеся до скандалів навколо родини Президента, особливо тих що стосуються його сина і як це відбивається на іміджі держави?
- Я ставлюся дуже позитивно до того, що ми маємо все-таки вільну пресу, і преса має можливість про це писати. Про те, що синки президентів, сини генеральних секретарів і не тільки генеральних секретарів, а секретарів ЦК Компартії України і обкомівські синки робили всякі такі штучки, то це всі знали, але мовчали. Бо говорити не можна було, бо сказав і тебе з роботи виженуть і т.д. А тепер сталося. Я думаю, що сімя Ющенка складається не тільки зі старших, поважних людей, але і з молодших дітей. А діти учиняють, знаєте, розбишацтва такі. Сталося, дуже неприємно, але то таке – діти всякі є - діти… Дуже добре, що преса про це написала. Це означає, що мають думати високопоставлені батьки, що треба своїх дітей тримати в руках, щоб вони не робили такі неподобства.
- І всеж - щодо останнього скандалу з охоронцем сина Ющенка...
- Я думаю, що той факт був. Хоча я звичайно там не був, і знаю про нього тільки і з телевізії, із газет. Я думаю, що всі не могли так брехати – взяти на пустому місці це і так вибрехати. Очевидно, що цей факт був. Я приймаю, що цей факт був. А далі – що за факт, який він там, хто там винний, хто їхав, хто кого обганяв - то таке діло. Це вже хай би розказали нам журналісти, які це вивчають (сміється – ред.) докладніше… А я не знаю того…
