Глава Национального союза журналистов Украины Игорь Лубченко хочет, "щоб була якась чіткість в сучасному Інтернет-просторі України" и убежден, что "цього разу виборча компанія була значно чистішою". Об этом он рассказал в интервью корреспонденту "Фразы".
Рік тому ви говорили, що місцеві органи влади тиснуть на регіональні ЗМІ. Щось за рік змінилося?
Змінилося, але вибірково. Наприклад, нині в Криму на редакторів пресових видань дуже тиснуть новообрані ради: районні, місцеві. Редакторів намагаються звільнити.
А яким чином це все відбувається?
Просто. На сесію районної, міської ради виносять питання про розірвання договору з редактором, і призначення нового. Всі звільнення та призначення редакторів, та, в принципі, і всіх громадян України робляться у відповідності тільки з Кодексом законів „Про працю”. А там, при звільненнях в Криму, ніякі кодекси до уваги не беруться. Зазвичай, коаліції, що створюються в радах, хочуть, щоб редакторами місцевих ЗМІ були їх люди.
В столиці України також подібна ситуація?
Зараз я, наприклад, не можу зрозуміти ситуацію з Ткачуком (колишній директор ТРК „КИЇВ” – ред.). В чому я точно переконаний – Черновецький не мав права його відстороняти, бо не має повноважень в міського голови звільнити керівника комунального ЗМІ. На це повинні бути певні підстави. А підстав на звільнення як таких не було. Це вже потім сказали, що перевірка діяльності телеканалу „КИЇВ” там щось показала. Далі, в пресі сказали, що його було звільнено у зв’язку з закінченням терміну контракту. Ткачук зараз каже, що в нього контракт до 2011 року. Це означає, що Ткачук свій контракт підписав в цьому році.
Я хочу розібратися в цій справі. Ткачук подав в суд, і Спілка буде надавати йому юридичні консультації.
А ще ж є газети „Хрещатик” та „Столиця”?
Вони також можуть опинитися в подібній з телеканалом ситуації.
До речі, коли Черновецький одного разу сказав двом журналісткам з ТРК, що вони працювати не будуть, то Спілка на це відреагували відповідними заявами. Ці всі ЗМІ належать київській територіальній громаді, а не київському меру, і тому мер не може нікому погрожувати звільненням. Він взагалі неправильно говорить.
Є ще одна проблема – закриття деяких ЗМІ після виборів. Ваше ставлення до цього?
Ці видання і створювалися під вибори. Найчеснішим був блок Литвина. В каталозі періодичних видань України передплата на їх газету „Народна” була лише на перший квартал 2006 року. І все.
До речі, на цих виборах була використана дуже цікава технологія. Політичні сили брали популярні газети з великими накладами, і передплачували їх своїм прихильникам. Тобто, якщо раніше, листівки та газети просто кидали в скриньку людині, то тепер вже – передплачували. Тобто, це все було законно, на відміну від попередніх виборів.
А взагалі, як ЗМІ проявили себе під час виборів?
По різному. Є засоби масової інформації, я маю на увазі місцеві, які ніяк себе не проявили, тому що у них ефірного часу та шпальт не вистачало на щось. Все було зайнято оприлюдненням офіційної інформації про політичні сили.
А центральні ЗМІ?
Ті центральні ЗМІ, які раніше друкували замовні матеріали, продовжували їх друкувати і під час виборів. ЗМІ, які належать якомусь олігарху – підтримували свого інвестора, або політичні сили, яким цей олігарх симпатизував.
Але, скажу, що цього разу виборча компанія була значно чистішою. Не було того виверження бруду, як на президентських.
Що скажете про таку думку: „темники” ніби то відійшли в минуле, а на зміну їм прийшла „джинса”?
Так, це теж є. Певними моментами.
Щодо темників. Коли з Банкової телефонували, чи давали якісь факти – це одне. А інше, коли, наприклад, призначили редактора, потрібного владі – тут не потрібно ніякого „темника”. Він вже й сам знає про кого писати і як писати.
Найгірше, коли редактор йде в політику. Це вже не редактор, і не газета, не засіб масової інформації. Це пропагандистська структура.
Навіть „Сільські вісті”?
Я не буду говорити по якимось персоналіям, бо я не повинен давати оцінки газетам.
Взагалі, вам після президентських виборів телефонували з Секретаріату, просили когось підтримати наприклад, або ж - навпаки?
Ні, ніколи цього не було.
Навпаки, ми навіть обурювалися, коли в минулому році влада давала деким журналістам звання „Заслужені”. Без урахування думки Спілки. А лише з подачки глав облдержадміністрацій. Що цікаво, тоді від отримання цих звань відмовилися саме ті люди, які на їх отримання заслуговували найбільше.
Зараз багато хто говорить про шляхи врегулювання українського Інтернет-простору. На вашу думку, що потрібно робити з Інтернет-ЗМІ?
Це питання дуже дискусійне. В Швеції, скажімо, Інтернет-газети заборонені їхнім законодавством.
Чому?
Тому що, злив компромату йде в Інтернеті. Наприклад, те що на паркані на когось написано, можна і на сайті вивісити. До мене часто зверталися різні люди, на яких злили компромат в Інтернет – ЗМІ. Вони мені кажуть, що подадуть на Інтернет-ЗМІ в суд. Але - на кого подавати, якщо такі ЗМІ навіть не зареєстровані?
Свого часу на засіданні комісії з журналістської етики ми пропонували разом з Михайлом Батогом розробити закон щодо інтернет-ЗМІ. Проти цього повстали саме редактори мережних газет. Тому, справа з розробленням якогось „інтернетівського” закону зайшла у глухий кут.
Інтернет-ЗМІ в Україні також потрібно заборонити?
Я забороняти взагалі нічого не хочу. Але хочу, щоб була якась чіткість в сучасному Інтернет-просторі України.
Згадали про Інтернет, хочу і згадати про покійного головного редактора Інтернет-газети „Українська правда” Георгія Гонгадзе. Чому затягнулося розслідування справи про його вбивство?
Я глибоко переконаний, що на це не має політичної волі. Чим більше все це затягується, тим проблематичнішим стає розкриття злочину.
З 1963 року йде розслідування справи про вбивство президента США Джона Кеннеді. 43 роки. І там не було бажання розкрити її, і тут не має бажання. Сьогоднішній суд над вбивцями Георгія – та ж сама історія, що була і з вбивством Ігоря Александрова, коли знайшли підставного вбивцю, а потім справа розпалася. Я не виключаю, що тут буде те ж саме. Я вже не кажу, що досі не має ні замовників, ні організаторів вбивства.
Замовники нібито ж відомі. Я кажу про плівки Мельниченка, і нібито причетність до вбивства екс-президента Леоніда Кучми...
В плівках Президент Кучма сказав - вивезіть Георгія в Чечню, і віддайте його чеченцям. Приїхав майор Мельниченко в Україну, і перше запитання, яке йому задали: „Чому ж ви не попередили Георгія про скоєння на нього замаху?”. Мельниченко відповів, що на плівці не було, що Кучма його замовляє. Президент казав – розберіться. І не зрозуміло, в чому і як розібратися, і з ким. Це ж різні речі.
Я нікого не звинувачую, лише суд має сказати своє слово.
Багато хто каже, що відсутність політичної волі щодо розслідування справи Гонгадзе, випливає з таємних домовленостей між Кучмою та Ющенком. Вірите ви в це?
Думаю, що ні. Я з Кучмою спілкувався не раз. З Ющенком також спілкувався.
Скажу одне. Колись я прийшов у Верховну Раду, і підійшов до однієї групи депутатів. Вони мене запитали: як ви оцінюєте ситуацію з вбивством Гонгадзе і причетністю до цієї справи Леоніда Кучми? Я сказав, що єдине, що не можу зрозуміти – чому вбивали Гонгадзе. Я одразу можу назвати кілька достойних кандидатур, які Кучмі допекли більше ніж Георгій. Наприклад, Іван Бокий, який в газеті з півмільйонним тиражем, писав на Кучму все, що хотів. Скільки людей читало те, що писав у 2000 році в інтернет-газеті Гонгадзе? Мені не зрозуміло це все.
Це була якась велика гра, на кого і на що вона розрахована – треба ще дізнатися. Якщо це стане ясно, легко можна буде знайти вбивць, замовників та організаторів.
Тобто, ві гадаєте, що журналістська діяльність Гонгадзе не була основним мотивом вбивства?
Так, спочатку вона не була основним мотивом. Але вбивцям і замовникам був потрібен саме журналіст.
