Чего мы не знаем о задержании Надежды Савченко? Кто из политиков действительно помог семье, а кто банально пиарился на ситуации? Могли ли адвокаты Савченко как-то повлиять на приговор и есть ли их прокол в том, что приговор, оглашенный российской стороной, настолько суров? Собирается ли Надежда заниматься политикой по возвращении в Украину и что намерена делать со своим депутатским мандатом? В каком она сейчас физическом и психологическом состоянии? И, наконец, через какие круги ада проходит ее семья в ожидании ее возвращения? Об этом и многом другом в эксклюзивном интервью «Фразе» рассказала родная сестра украинской летчицы, народного депутата Украины Надежды Савченко Вера Савченко.
По просьбе собеседника «Фраза» публикует интервью на украинском языке.
Віра, як повідомляли ЗМІ, Надю так і не етапували на зону. Це правда? Вона досі в СІЗО?
Так, це не СІЗО, ніякого етапування ще не було, і зараз тривають якісь активні процедури щодо її обміну. А насправді президенти просто домовились і нібито порозумілися хоч в якомусь питанні. І дуже хочеться в це вірити, бо це від них лунає, і я сподіваюсь, що все це правда.
За той час, що Надю утримують у полоні, в бік її адвокатів полетіло дуже багато каміння. На ваш погляд, наскільки вони виклалися, наскільки вони професіонали і, найголовніше, чи мали бодай якийсь шанс вплинути на вирок, що його винесли Наді?
Це прекрасні адвокати. Розумієте, ці троє адвокатів працюють у сплаві, й усі разом утворили ідеального адвоката. Вони працюють у «тандемі»: хтось кричить, хтось збирає докази, хтось працює в тому юридичному полі, яке в Росії відсутнє, адже воно дає підгрунтя для європейської арени. Що стосується Миколи Полозова, то він працює більше в юридичному полі.
Марк Фейгін — уже досить доросла людина для того, щоб не ламати списи об юридичну площину. В цьому потреби немає, але от, наприклад, Ілля Новіков дуже ретельно збирав усі докази. І збирав настільки старанно, що там не було до чого прикопатися. І тому нам було легко, бо ми нічого не вигадуємо й у нас усе збігається. Нам нема потреби прикривати незручні моменти, правда вона і є правда. А всі ці троє адвокатів разом утворили чудовий захист. Раніше я сама їх критикувала. Але я зараз кажу виключно про російський суд, я не кажу про європейський: вони знайшлися, вони такі, як Надя, а Надя така, як вони. Надя не мовчала б, вона просто не терпіла б адвоката, який працював би за принципом: «Так Ваша честь, вибачте Ваша честь» і таке інше. Ні, цього ніколи б не було. Фейгін — це та людина, яка максимально співпала з Надею за характером захисту прав людини.
Надя їм справді вдячна, і, хоч би хто що казав, Європейський суд, звичайно, чекає і бажає кращого, але Європа — це та зона, де пролунає запитання: «А чому не подавали апеляції?».
А справді, чому не подавали?
Тому що всі докази збирати дуже непросто. Ніхто ж не виїхав для цього в Україну.
Щодо адвокатів, то їм у вину навіть закидали історію з дівчатами з Pussy Riot, до якої саме ваші адвокати мали стосунок. Дівчатам, у принципі, могли присудити штраф або якісь виправні роботи на кілька тижнів, а натомість вони отримали реальний термін.
Розумієте, в історії з Pussy Riot ще не було Новікова, так би мовити, робочої конячки. Крім того, дівчат вдалося розсварити. Троє — це не одна, це не моноліт, як Надя. А Надя — це командний гравець, яка утримала команду, незважаючи навіть на мої зауваження щодо того, що, можливо, варто було б змінити адвокатів.
Але ж Pussy Riot за банальне хуліганство отримали 2 роки, Надя взагалі отримала страшний вирок, бо 22 роки — це справді страшно.
Pussy Riot свого часу просто не зрозуміли, кому вірити. Одна побіга до одних, друга — до інших. Я розумію цих дівчат і не уявляю, як саме поводилася б, якби була на їхньому місці. Я навіть уявляти цього не хочу, але зараз Надя показала, що буває, коли не дозволяєш розділяти і коли ідеш клином і пробиваєш стіни Кремля. Надя зберегла команду, й ця команда переможе. 22 роки, 2 роки, 2 місяці — це не має значення, це справа політична.
Віра, якщо відверто, з вами чи з Надею намагалися домовитися?
Думаю, про це вам розповість сама Надя. З Росією не можна ні про що домовлятися, їй не можна вірити. Якщо Росія намагається домовитися і пропонує зробити якісь певні кроки, треба робити діаметрально протилежні. Я переконалася в цьому на власному досвіді.
Віра, хто вам справді допомагав, а хто банально піарився на всій цій історії?
Знаєте, в цій справі дуже швидко забувається все погане. Я не пам’ятаю, хто і як там піарився. Можливо, й зараз дехто піариться. Але я скажу вам відверто: мені байдуже. Я усвідомлюю, що українці воюють із Російською Федерацією і помирають героями. І це не тільки ті, хто воюють, а й ті, хто знімають з себе останню шкіру, аби купити щось для солдатів. Наші люди досі воюють, а українські політики воюють самі із собою в парламенті, і я переконана, що нам потрібні герої в нашій політиці. Я вважаю, що їм було б варто над цим замислитися, бо дай Боже, щоб ми перемогли в справі військовополонених і політичних в’язнів, а далі ми візьмемося за них.
Якщо казати відверто, у вас ніколи не було відчуття, що коли Надю зробили депутатом, то її просто використали?
Я ж не вчора зайшла в політику, я в ній кручуся вже два роки. Я не політик, але я чудово вивчила це середовище, тут усі використовують усіх. В нашій політиці завжди є місце лицемірству, демагогії, проте такий товар, як вірність, зустріти можна вкрай рідко. Але трапляється навіть вірність. Тому зараз я можу сказати лише слова вдячності всім без винятку партіям, організаціям, політичним утворенням і неутворенням, які так чи інакше допомагали. Якщо вони навіть і хотіли попіаритися, то все одно допомогли мені. А як вони ділитимуть поміж собою лаври, мене не цікавить. Я куплю попкорн і квиток у перший ряд, щоб подивитися на все це.
Віра, серед політиків, та навіть серед політологів, є думка: якби свого часу «Батьківщина» не зробила Надю депутатом й не політизувала її справу, то інтерес Росії до неї був би мінімальний. Інакше кажучи, якби Савченко не стала депутатом, вона потрапила б під обмін однією з перших, бо жінок міняють швидше за чоловіків, і жодного вироку не було б. Що ви на це скажете?
Знаєте, я цим розумникам поставила б одне запитання: «Дорогі мої і шановні, Надя «как женщина» перша «уїхала по спецслужбам» до Російської Федерації, її просто продали — чи за зброю, чи за гроші. Купив Слідчий комітет. Ми про це розповімо, це все спливе, і дуже швидко. І нехай не думають, що це буде таємницею 70 років. Усе це дуже швидко стане явним. Слідчий комитет програв ФСБ, вони її перехопили. Тому хіба можна казати, що вона перша пішла б по обміну, бо вона жінка? Вона перша потрапила під удар. Ви уявляєте, що це таке — потрапити в полон до країни, з якою іде війна? Це залізні окови, які можуть бути вже на все життя. І все залежить лише від того, чи не кине тебе твоя країна. Україна своїх не кидає.
Стосовно ж того, що було б, якби «Батьківщина» не зробила її депутатом і чи був би її вирок більш м’яким, то, гадаю, якби не «Батьківщина», то це зробив би хтось інший. Але з огляду на те, що Тимошенко теж пройшла досить непростий шлях, мала якісь контакти з Путіним, на той час це був для нас нормальний вибір. Наприклад, Сенцов і Кольченко, не депутати. А Карпюх і Клих? Їхні прізвища взагалі хоч хтось знає? А ці хлопці потрапили до полону раніше за Надю. І де ці хлопці? А в нас їх 28! І політики зараз будуть казати, що якби Надю не розпіарили, то нічого не було б? По-перше, вона сама себе піарить. Вона запалює серця так, що навіть у політиків там щось щемить.
Віра, коли Наді виносили вирок, вона поводилася так, що російський суд потім назвав це неповагою до суду. Що це було: просто нерви та втома чи продумана тактика?
Це було продумано. Якщо ви кажете про середній палець, який вона показала, то так, вона це продумала. Дай Боже, щоб Надя скоро була тут живою і здоровою, й вона сама вам відповість на це запитання. Я просто захоплююся цією людиною, яка в таких оковах, ніколи не будучи офіційно політиком, але неофіційно постійно займаючись політикою, скажімо, і в тій же ж армії, і виступаючи проти корупції, як вона шахматно ходить. І той її крок у суді був справді зважений. Я тоді не мала до неї доступу, але консули були на побаченні з нею і розповіли, що вона підтвердила їм, що це не було спонтанно. Це не були емоції чи розхитані нерви.
А як Надя нині почувається суто психологічно?
Надя тепер у дуже піднесеному настрої, і я сподіваюся, що Петро Олексійович не підведе. Коли ти майже два роки перебуваєш в ізоляції в країні, яка з тобою воює, воює з твоєю країною і тобі вперше приносять телефон, а на тому кінці слухавки — перша особа держави, то це дає величезну надію. І я дуже сподіваюся, що політики усвідомлюють, що якщо вони це роблять, то це має підкріплюватися дією, а не обмежитися лише медіа-кампанією.
Психологічно вона — боєць, але як нині у неї зі станом здоров’я? На вашу думку, скільки їй доведеться лікуватися?
Знаючи Надю, я впевнена, що вона не лікуватиметься. А ті хлопці, що втрачають руки, ноги, вони лікуються? Про них узагалі хтось згадує? Пацани взагалі з фронту повертаються інвалідами, хто їх лікує? Надя абсолютно не фальшивить, у неї справді не все гаразд із нирками, але це людина, яка живе за принципом «десант приймає смерть стоячи». Якесь там УЗД вона зробить, щось там їй підлатають, але довго лікуватися вона не стане. Це моя особиста думка про Надю, а я її досить добре знаю. Можливо, я помиляюся, хоча дуже сумніваюся.
Чи планує Надя виконувати функції депутата після закінчення цієї історії? Вона бачить себе в українській політиці? і які в неї плани щодо її мандата?
Думаю, що краще за Надю не зможе відповісти ніхто. Це її плани, й про це вона розповість вам сама, коли повернеться.
Віра, я чула, що 11 травня, коли ваша мама хотіла привітати Надю з днем народження, її просто не пустули. Яка офіційна причина відмови?
Це принцип Росії: робимо, що хочемо. Згадайте мою справу: п’ятниця, нас нікуди не пускають, ніхто дозволу не дає, ніхто навіть не знає, хто саме має давати дозвіл — Москва, Ростов, Колима? Субота: начальник навіть вихідний, але мене пустили. Пустили без дозволу! Бо їм зателефонували й спитали: «А Віра буде?». Це Росія, вони так працюють.
А всі ці нескінченні поїздки до Наді сплачуєте ви з власної кишені чи вам бодай хтось допомагає, адже мотатися в Росію це не легко й не дешево?
Моя машина, «ліфан-380», — це страшна машина, китаєць, він пав смертю хоробрих на передовій, рятуючи наших поранених. Двоє «айдарівців» на ньому потрапили до полону, машину «віджали» й потім перегнали в Донецьк. Геннадій Корбан дав мені машину, бо я звернулася до нього і попросила машини для "Айдару«таі особисто для себе, щоб виручати сестру. Цією машиною я їзджу й досі, хоча там уже навіть двигун міняли, робили капремонт тощо. Але всі поїздки по світу переважно оплачувала сторона, яка мене запрошувала. Тобто, наприклад, популярна німецька газета «Більд» оплатила мені подорож. Дуже багато поїздок оплачувала «Батьківщина», вони оплачували і мені, і мамі перельоти. Зараз, коли мама поїхала до Наді на день народження, «Батьківщина» оплатила їй і дорогу, і проживання в готелі. Мені гроші на проживання та частково на бензин також дає «Батьківщина». Мої витрати нині невеликі — це переважно бензин.
Віра, чи можна сказати, що навіть тепер, коли ми всі сподіваємося, що от-от Надя повернеться, у вас усе одно з’язані руки й ви не можете розповісти пресі геть усе? Це справді так, чи мені здалося?
Я розповім дуже багато цікавого про всю цю історію, однак лише тоді, коли вона закінчиться. Я багато чого не можу зараз розповісти, бо, по-перше, інформація може бути не такою, як я її сприймаю, по-друге, мені потрібні союзники в цій справі, і, по-третє, Надя ще там. А нині я просто вдячна всім небайдужим. Доки є соціальний запит на справу, це змушує політиків рухатися. Але у мене немає потреби комусь подобатися. Я не претендую на політичний пост, на якусь посаду в уряді. Я від цього вільна, а для всіх гарною не будеш. Що стосується якихось там «договорняків», то я в них участі брати не можу, бо я для них ніхто. А щодо інформації, яка до мене доходить, можливо, вона правдива, можливо, — й ні, то ми з вами поговоримо, коли справу буде зроблено.
