Сотрудник Института социальной и политической психологии АПН Украины Павел Фролов считает, что «бело-голубой» электорат делится на начальников и дураков, «оранжевым» нужны социальные лестницы, а «дутые» рейтинги – один из видов «грязных» политтехнологий.
К слову. Если бы парламентские выборы состоялись в ближайшее воскресенье, трехпроцентный барьер преодолели бы 6 политических сил. Об этом 31 января сообщили представители Института социальной и политической психологии АПН Украины, которая 20-27 января 2006 года провела соцопрос в 334 населенных пунктах. Согласно результатам опроса, лидирует Партия регионов (22%), БЮТ (14,7%), Блок "Наша Украина" (13,8%), СПУ (6%), Народный блок Литвина (5,8%) и КПУ (5,4%). Пока не набирают необходимых трех процентов гражданский блок "ПОРА-ПРП" (2,8%), Блок Наталии Витренко "Народная оппозиция" (2,5%), Украинский народный блок Костенко и Плюща (1,9%) и оппозиционный блок "Не ТАК!" (1,7%).
По словам представителей Института, Партию регионов больше всего поддерживают на Донбассе, в Крыму и на юге Украины. БЮТ доминирует в центральных регионах и в Киеве, "Наша Украина" - на Западе. Наряду с Партией регионов и БЮТ, сильные позиции в Крыму, центре и Киеве у Народного блока Литвина.
Кроме того, 40,6% опрошенных Институтом социальной и политической психологии АПН Украины людей негативно относятся к подписанному в начале января газовому договору между Украиной и Россией. В связи с этим, почти треть респондентов позитивно оценивают отставку правительства Юрия Еханурова. Что касается ситуации с юридическим статусом правительства, то 33,5% респондентов считают, что Кабмин сейчас лишь временно исполняет обязанности. 43% респондентов не согласны с теми политиками, которые призывают Президента распустить нынешнюю Верховную Раду.
Также результаты соцопроса показали, что наибольшим доверием среди включенных в списки партий государственных и политических деятелей пользуются спикер ВРУ Владимир Литвин (39,6%), Александр Мороз (39,4%) и Виктор Ющенко (38%).
Пане Павле, розкажіть про ваші дослідження. Ви вперше досліджуєте електоральні уподобання населення?
Наша інституція була створена в 1993 році, напередодні перших президентських виборів. З тих пір ми регулярно проводимо подібні дослідження, нами нагромаджена дуже велика моніторингова база.
Наскільки тоді ваші дослідження відповідали офіційним результатам попередніх виборів?
У нас поки що істотних розходжень з результатами виборів не було жодного разу, хоча проблема точності вимірювань хвилює нас не менше за наших колег-соціологів. Повної відповідності з офіційними результатами виборів практично ніколи не буває. Інколи, правда, ми вгадували результати голосування з точністю до десятих. Але це скоріше результат везіння.
Так, наприклад, було в 1993 році, коли більшість соціологічних центрів прогнозували перемогу Кравчука. Ми ж тоді, ще не маючи власної мережі інтерв’юерів, спрогнозували перемогу Леоніда Даниловича. До речі, тоді ми дуже сильно ризикували, адже респондентами були люди, які приїжджали до Києва з різних регіонів. Інтерв’юерам доводилося докладати чимало зусиль, щоб серед великої маси приїжджих знайти необхідну кількість представників визначених вибіркою категорій.
Також скажу, що ми не беремо участі у війні рейтингів, оскільки для нас рейтинги голосування є необхідною інформацією, але не основною. Більшою мірою нас цікавить психологія виборців. Скажімо, чим психологічний профіль людей, які голосують за Януковича, відрізняється від відповідного профілю „помаранчевих”.
Чи можливі маніпуляції з даними опитувань?
Звичайно, можливі. Найпростіший приклад — маніпуляція із формулюванням запитання. Скажімо, опитуваним пропонується визначитись, за яку партію чи блок вони мають намір проголосувати. Але в одному випадку поруч з назвою відповідної політичної сили вказуються прізвища їх лідерів, в другому — перші п’ятірки, а в третьому — тільки назви партій і блоків. Звичайно, що отримані результати будуть різними. На результат істотно може вплинути і сам перелік об’єктів політичного вибору. До речі, донедавна всі соціологічні служби, не знаючи точного переліку блоків і партій, які братимуть участь у виборах, визначали їх на власний розсуд. Звичайно, що до них потрапляли найбільш відомі, ті, що постійно на слуху, проте у різних центрів пропоновані респондентам списки партій та блоків дещо різнилися. А це не могло певним чином не позначатися на їх рейтингах.
Чому такі великі розбіжності у рейтингах політичних сил, в залежності від того, хто проводить дослідженні? Наприклад, центр „Соціс” прогнозує підтримку Партії регіонів на рівні 34%, у вас же лише 22%?
Ми у своєму опитуванні досліджували електоральну підтримку майже всіх партій та блоків. Дослідження, які проводив „Соціс”я не дивився, але хтось із журналістів мені сказав, що вони в перелік виборчих партій та блоків включили лише 15 партій. В них не було повного переліку.
Але ж 12 відсотків різниці рейтингу Партії регіонів у вас і у них...
Причин цього може бути багато. Зокрема, розходження може пояснюватися вибором населених пунктів, в яких проводилося опитування. У нас перелік населених пунктів значно більший. Зокрема сільських населених пунктів у нас більше майже у 5 разів, і по містах у 2 рази у нас більше. А це означає, що наші люди, не зважаючи на морози, змогли “охопити” представників і тих сіл та містечок, яких не змогли досягнути колеги. Це і могло істотно позначиться на результатах. Звичайно, це лише гіпотеза і за великим рахунком нам лишається тільки сподіватися, що наші люди краще спрацювали.
А чи не є, випадково, опитування „Соцісу” тенденційним і, так би мовити, „на замовлення”?
Я так не думаю, адже отриманий ними результат — 30 відсотків Партії регіонів — узгоджується з результатами інших поважних центрів. Наші дослідження також фіксують тенденцію до зростання рейтингу Партії регіонів, проте за нашими даними вона не є такою виразною.
Схожа ситуація, до речі, була і під час президентських виборів. Тоді ми також помітно “відставали” від інших і оцінювали шанси Януковича не так оптимістично. Навіть тоді, коли всі пророкували перемогу Януковичу, ми віддавали пальму першості Ющенку. Так що ситуація психологічно складна, проте знайома.
Ви сказали, що ваша інституція визначає політичний портрет виборця тієї чи іншої політичної сили. В зв’язку з цим, могли б сказати, хто саме буде голосувати за тих чи інших лідерів передвиборної гонки?
Ми зараз у певному сенсі маємо продовження президентської кампанії 2004 року. Тому основні групи респондентів – це представники „блакитного” та „помаранчевого” таборів. Це два досить різні психологічні і культурологічні профілі.
Прихильники „помаранчевих” – це люди, які в житті покладаються виключно на власні сили, і намагаються все в житті здобувати завдяки власній активності. Вони виступають за багатоманітний світ, в якому дуже багато можливостей. Для помаранчевих головне, щоб у суспільстві було вдосталь, так би мовити, „соціальних” драбин, які ведуть до успіху.
Прихильники Януковича – люди також доволі амбітні. Проте їх менталітет більшою мірою відповідає традиційно „совковому” устрою суспільства. Їхній ідеал суспільства – це суспільство, що побудоване за принципом піраміди, де чітко розподілені ролі. Вони міцно засвоїли неписане правило: „я начальник – ти дурак”. Для них життя – це командна гра, а тому будь-яка індивідуальна ініціатива має бути погоджена.
Прихильників Януковича дійсно не менше, ніж помаранчевих, але за рахунок того, що помаранчеві більш схильні до вияву власної ініціативи, до самоорганізації – саме їх переважно ми і бачили на майданах.
А от найбільш агресивними та нетерпимим можна назвати прихильників комуністів. Вони у більшості випадків на запитання „Чи зірвете ви листівку конкуруючої партії, якщо побачите таку на стовпі, біля свого під’їзду?”, відповідали „Так, зірвемо”. „Синьо блакитні” та „помаранчеві” більш толерантно до цього ставляться.
Електорат Ющенка – це більшою мірою молодь, електорат БЮТ переважно представлений жінками і людьми середнього віку. Прихильники БЮТ радикальніше налаштовані, ніж „ющенківці”. В їхній свідомості дуже багато соціалістичних цінностей, тому і підтримуються реприватизаційні гасла. Також хочу відзначити, що серед прихильників „Нашої України” багато романтиків.
А щодо Народного блоку Литвина?
Дослідженні, які ми проводили ще влітку минулого року показували, що значна частина респондентів ще тоді шукала альтернативу вже існуючим партіям. Проте журналістський штамп “третя сила” більшість з них не розуміла. Тому потенційний електорат тієї сили, яка б могла виступити в якості інтегратора України, є доволі значним. Щоправда, значна виборців досі не змогла побачити політичну силу, яка б відповідала їхнім очікуванням...
Для Литвина зараз потрібен сильніший, яскравіший імідж, не просто як людини, що намагається помирити дві сили. Це, як на мене, має бути більш дієвіший імідж. В його словах і діях має бути присутнім те, що може привабити значну кількість виборців. І в той же час - все це має бути зрозумілим простим виборцям.
Які тенденції ви спостерігаєте зараз в електоральних уподобаннях наших громадян?
Більшість людей, понад 70 відсотків, вже визначилися за яку політичну силу вони будуть голосувати. Тому якихось несподіванок очікувати не варто. Найбільшою мірою на сьогодні мобілізований електорат Януковича. Його потенційні резерви майже вичерпані. А ось резерви помаранчевих тільки починають визначатися.
До того ж, на даний момент люди, які вже мають певні переконання, просто переінтерпретовують різні важливі суспільно-політичні події під свій світогляд. Тому вплив навіть резонансних подій на електоральні смаки українських виборців значною мірою нівелюється.
Зараз спостерігається певне розчарування у суспільстві, і люди бачать, що знову наростає конфронтація між політичними силами, а це вже втомлює людей. І саме тому - ми, до речі, це зафіксували - зменшилась кількість людей, які однозначно можуть сказати, що вони будуть брати участь у виборах. Така кількість людей досить велика, і тому дуже важко зараз спрогнозувати остаточний результат.
Чимало і тих, про кого, як правило не згадують. Я маю на увазі тих, хто відмовляється відповідати на запитання соціологів.
Можна сказати, що те розташування політичних сил, яке є зараз, збережеться до виборів?
Думаю, що перше, друге та третє місце вже визначені. А далі третього місця можливі різні варіанти, в нижній частині рейтингу перестановки також будуть. До того ж, деякі партії та блоки поступово підтягуються до лідерів і до прохідного бар’єру.
Якими є шанси блоку „Не ТАК!”, „ПРП-ПОРА”, Вітренко?
Шанси в них звичайно є. Чому? Вітренко сама по собі досить яскрава харизматична особистість, вона може привертати до себе радикально налаштованих, „вулканізованих”, „істероїдних” виборців. Блок „Не ТАК!” очолюють лідери рейтингів недовіри, але у них привабливі та зрозумілі гасла. „ПРП-ПОРА” також має певні шанси, тим більше у них там тепер Кличко з’явився. Радикально налаштована частина „помаранчевих” може відійти до „ПРП-ПОРИ”.
Пане Павле, скільки коштують подібні соціологічні дослідження?
Ці дослідження не є дешевими. Цифри різні: від 10 до 20 тисяч доларів, а то і більше.
Чи пропонували вам гроші за те, щоб комусь якийсь процент дописати?
Не часто, але бувало. Такі пропозиції є складовою “брудних” політтехнологій, адже політики свято вірять, що рейтинги впливають якщо не на виборців, то на спонсорів. Реакція на провозиції серед тих, хто себе поважає - відповідна.
Вам як професіоналу легко визначити, чи об’єктивний рейтинг опублікувала соціологічна служба, чи то є „заказуха”?
Ми завжди порівнюємо всі рейтинги зі своїми даними. Більшість соціологічних служб мають такі ж приблизно рейтинги, що й ми. Якщо ж розбіжність дуже велика, виникає запитання - що за тим стоїть? Скажу відразу, що коли йдеться про авторитетні центри, то про тиск чи гроші думається в останню чергу.
