Питання введення податку на майно давно дебатується, ним вже давно лякають громадян. Багато з тих, хто приватизував земельні ділянки чи колишні державні квартири запитували, а чи не утриматися від цього кроку. Я завжди пояснював своїм виборцям, що сьогодні в державі не визначено норматив податку на майно. Тому приватизація колишньої державної квартири є річчю небезпечною, якщо у вас немає трьох обставин, які змушують вас це зробити.
Перша обставина – від’їзд за кордон. Друге. Якщо ви хворі або похилого віку, то вам потрібно її приватизувати, щоб квартира дісталася дітям чи онукам. Трете. Якщо ви хочете взяти участь в обмінах або купівлі, то ви тоді, безумовно, зможете краще оперувати власністю.
У всіх інших випадках не варто поспішати с приватизацією, адже, знову ж таки, податок на майно не визначений.
Власники великий маєтків, як правило, не реєструють своє майно в бюро технічної інвентаризації або вже навчилися тікати від закону. Зробивши спробу інвентаризувати це майно, вони наштовхуються, як правило, на деякі зауваження і усувають ці зауваження роками, не боячись того, що їх хтось притягне до відповідальності за нереєстрацію майна. Вони робили спробу, але не вдалося.
Разом з тим, дрібні власники, ті хто приватизував квартири, будинки чи дачі одразу підпадають під дію цього закону. Тому цей законопроект треба розглядати дуже ретельно і таким чином, щоб власність, яка сьогодні є реальністю в стосунках між громадянами України, обкладалася податком в такій мірі, щоб вона практично була необтяжливою, а лише символічною для малих власників. В той же час, податок повинен перерозподіляти у суспільстві великі кошти власників крупних об’єктів і тд. Тому заява Кіреєва мене не лякає. Лякає можливість її реалізації в варіанті, коли крупні власники залишаться поза системою оподаткування, а дрібні постраждають.
