2 бронзові нагороди на Олімпійських Іграх в Турині - задовільний результат виступу української команди на головному зимовому старті чотириріччя. Принаймні, якщо врахувати, що на попередній Олімпіаді в Солт Лейк Сіті жовто-блакитний прапор жодного разу не майорів на церемоніях нагородження.
Звичайно, що медаль Грушиної і Гончарова ні для кого сюрпризом не стала. Більше того, багато хто очікував від української пари запеклої боротьби з росіянами Навкою та Костомаровим за золото. Але в підсумку раділи і бронзі, оскільки цілком могли залишитися і без неї. Нагадаю, що після першого виду програми наші були лише п'ятими. Причини такого виступу очевидні - попри введення нової системи оцінювання фігурне катання продовжує залишатися одним з найбільш суб'єктивних видів спорту, а відтак багато що в ньому вирішують "поза змагальні чинники". Зайве тому свідчення - перше місце після обов'язкової програми місцевого маловідомого італійського дуету….
Другу медаль, а за хронологією першу, здобула біатлоністка Лілія Єфремова. Ніхто не приховував перед Олімпіадою того, що шанс у наших спортсменів на медаль з'явиться лише у випадку провалу фавориток та сприятливих зовнішніх факторів. Пізній стартовий номер, раптове покращення погоди, погані результати фавориток - ось складові успіху українки. Звичайно, що потрібно віддати належне і Єфремовій - оскільки навіть при усьому цьому їй довелось продемонструвати всю свою силу волі та характер. Реальний рівень українського біатлону ми побачили в естафетних гонках. А бронза Лілії - це лише той виняток, який, на жаль, підтверджує правило.
Отож, завойовано 2 медалі, а далі?! Якщо глибоко проаналізувати виступ наших спортсменів у Турині можна зробити висновок, що за кількістю нагород наші виступили цілком нормально, а ось за якістю виступу - абсолютно незадовільно. Під словосполученням "якістю виступу" я маю на увазі, загальний рівень результатів усіх членів нашої олімпійської команди. І в Нагано, і в Солт Лейк Сіті на хорошому рівні виступили наші фрістайлісти, які тоді чисельною групою увійшли до фіналу і якоїсь дещиці їм не вистачило до п'єдесталу. В Турині лише Енвер Аблаєв пробився до фіналу, де зайняв дванадцяте місце з дванадцяти учасників, проваливши обидва свої стрибки.
Не вдаючись у подробиці констатуємо і те, що і в інших видах спорту наші спортсмени виступили значно гірше своїх можливостей. Хіба що наша саночниця Лідія Лудан зі своїм шостим місцем, враховуючи набридлі уже всім, і в першу чергу самій спортсменці, проблеми з інвентарем, може розраховувати на схвальну оцінку свого виступу. Але для 36-річної Лідії це, напевне, остання Олімпіада. Мала ймовірність того, що Грушина і Гончаров братимуть участь через чотири роки у змаганнях у Ванкувері. А хто ж буде нашою надією в Канаді?! Чи знову доведеться чути розмови про те, що у рік Олімпіади (!!!) не змогли найти підходящі лижі для лідера нашої біатлонної команди Андрія Дериземлі?! Чи бачити, що наші атлети виступають у різних спортивних комбінезонах лише через те, що не вистачило грошей навіть на закупку потрібної кількості амуніції?! Чи знову ми почуємо сакраментальне: "От на наступній Олімпіаді ми себе покажемо, оскільки у нас дуже перспективна молодь", яка у цьому статусі, схоже, піде й на пенсію?! А в цей час чергова Анна Карін Олоффсон, яка ще на попередніх Іграх і не думала, що виступатиме зовсім в іншому виді спорту, стане олімпійською чемпіонкою.
Наші перспективи, навіяні виступом у Турині, в найближчому майбутньому, звичайно, невтішні. І саме над цим потрібно замислитися спортивним функціонерам нашої країни, які приділяють увагу вітчизняному спорту лише перед найпрестижнішими спортивними та політичними кампаніями.
А поки що просто від щирого серця порадіємо тим 2 бронзовим нагородам, які здобули наші спортсмени на ювілейних ХХ Зимових Олімпійських Іграх в Турині. Коли ще випаде така нагода?!
