Владимир Бондаренко

У мене сірі враження від „помаранчевого” Майдану. От якби я вперше потрапив на Майдан, то, можливо, я б не помітив певних змін, які відбулися як в настроях, так і в атрибутиці, в поведінці людей і на сцені, і внизу. Зокрема, я помітив дуже різні психологічні аспекти навіть свого стану. В минулому році в перші дні Майдану була певна тривога - чи буде стільки людей, щоб ми виглядали як сила? Потім, коли туди прийшли багато людей, була переконаність, що ми переможемо. Нині багато чого по-різному. Тоді емоції вибухали різними прізвищами, які скандувалися щиро та відверто. Цього разу скандували одне й друге, здається, по команді і не так переконливо. Дехто демонстративно розходився, під час виступу Президента. Не обійшлося без укусів та уколів „помаранчевих друзів” між собою. При загальних деклараціях про примирення та об’єднання, було видно, що про це вже не може бути і мови. На мій погляд, треба робити все для того, щоб убезпечити суспільство від можливості об’єднання з тими силами, з якими ми боролися уже на поствиборчому етапі. Сьогодні, з точки зору виборчих технологій, очевидно, неприпустиме об’єднання двох команд, бо це може викликати тільки нові конфлікти. Але суспільство повинно розуміти, що прийшовши до парламенту, ці команди не будуть шукати собі союзника в рядах Януковича, чи ще кого-небудь, як це було, на жаль, зроблено під час ухвалення кандидатури прем’єр-міністра.