Мені видається, що в регіонах за десять місяців правління Президентом державою всі повинні звикнути до однієї речі, що, приїжджаючи в регіон, Президент, як фаховий дипломат, ніколи нікому ні в чому не відмовить. Він ніколи не скаже „ні”. Тому все, що пов’язано, в тому числі й з Лимоновим, це обіцянка-цяцянка, а комусь має бути в радість. Щоб люди не відчували себе тими, для кого обіцянка є цяцянкою, а для когось радість, вони повинні завжди об’єктивно оцінювати реальний стан справ. Багато речей обіцяв Президент, але багато тих обіцянок залишається в підвішеному стані. Йому сьогодні, очевидно, не до обіцянок, даних в регіонах, бо його головне завдання хоча б якісь обіцянки з Майдану реалізувати. В своїх коментарях він постійно наголошує на „обіцянках, даних на Майдані”. Він ще до обіцянок, даних в регіонах, не дійшов. Тому я думаю, що треба спокійно реагувати на риторику Президента України.
Що стосується можливої відміни статусу „персони нон-грата” щодо Едуарда Лимонова, то, мені видається, що в України повинні існувати представники усіх політичних сил, в тому числі і найбільш радикалізованих. На мою думку, українське суспільство знаходиться на такому етапі свого розвитку, що там, де є радикалізм, екстремізм і тероризм, то він дуже швидко сприйматися не буде, не залежно від того, який він буде – лівий чи правий. Він завжди буде мати площадку прихильників. Якщо чільних керівників цих сил вивозити за межі держави, то це не означає, що кількість їх прихильників зменшиться. Абсолютно ні. Ну, всю ж державу неможливо вивезти. Якщо Україна є цивілізованою державою, то в ній повинні існувати всі без роздумів і вивчення питання.
