Безперечно, сучасну цивілізацію можна порівняти з вурдалаком. Вона живиться кров’ю і жирнішає на крові. Причому не тільки на людській крові.
Вурдалачі апетити
Багато вчених, цих схиблених поплічників Люципера, вважає, що нафта то - померлі тварини, чорна кров, яка дає дихання, наснагу та енергію глобальному ринку, який немов спрут обплутує планету і чавить, перетираючи на порох нетривкі вогнища опору.
Мати нафту у сучасному світі – це означає мати нафтодолари, золоті ключі від усіх брам та дверей світу, а відтак встановлювати свій вплив і вдало проводити свою експансію по всіх усюдах. Не будемо говорити про грайливого венесуельського хлопця, колишнього десантника, метиса і шибайголову, добродія Уго Чавеса, який вдало шантажує США загрозою обрізати постачання венесуельської нафти до єдиної наддержави сучасного світу, чим викликає приступи ошаленілості у ЦРУ та побоювання втручатися у латиноамериканські справи у Держдепі США. Принагідно зазначимо, що раніше США не зважали на подібні бздури і також, ще більш принагідно зазначимо, що відносини з Венесуелою існують десть на маргінесі вітчизняної латиноамереканістики. Хоча б – нафтовидобувна держава з наявною доволі таки заможною українською громадою, іще у дев’ятнадцятому сторіччі українці змагалися за незалежність цієї держави, а от дивись – жодних тобі контактів. Велика сила нафта – що й казати, панове, але Бог з нею, з Венесуелою, інша півкуля, майже інша планета.
Подивімось-но косим оком аналітика на те, що робиться ближче до рідних теренів та на самих рідних теренах із такими чудернацькими речами як помаранчеві обіцянки щодо підтримання національної гідності та енергетичної безпеки, але спочатку трохи затримаємося на Близькому Сході.
Невипадкова загибель вітчизняної конспірології
Коли до синагоги вдирається ізраїльське військо, а не білі та пухнасті київські скінхеди, то стає зрозумілим, що рушиться принаймні одна з найдавніших конспірологічних схем, до поширення та ствердження якої були дотичними хатні філософи – змовознавці, якими аж рясніє на Майдані поблизу неоязичницької тусовки та у культовій кулінарії на розі Прорізної та Пушкінської. Згідно до цієї схеми, світом керує потаємний уряд, який нищить все, що не є єврейським і стверджує сіонізм в усьому світі. Ця схема дуже добре сполучалася з глобалізацією, яка пройшлася і по Україні, хоч поки що і дуже обережно, але достатньо відчутно, своїми чавунними копитами. Ця схема була добрим гумусом, який живив розтрощені вікна, свастики на стінах київських синагог та смачні синці на обличчях ортодоксальних київських євреїв.
Евакуація єврейських поселень з сектору Газа поставила жирний хрест на цій схемі. Найнапаснішому неоязичнику-змовознавцю стало ясно, що світовому уряду чи то пак потаємним режисерам глобалізації глибоко по цимбалах будь-який патріотизм, у тому числі і єврейський – головне аби були гроші і аби тих грошей було як коров’ячого лайна на сільській вулиці. За нафтодолари можна купити вдалий PR у країнах ЄС та на провідних телеканалах грішного світу і позиціонувати шаблезубий халіфат, що народжується як зграю шмаркатих хлопчиків з камінням проти танків.
Нафтодолари можуть забезпечити вам неслабу протекцію американських спецслужб, навіть якщо у вас є збочене хобі таранити американські хмарочоси американськими літаками, на яких окрім вас ще є люди і здається цілком невинні. Ба більше – ви можете насмітити нафтодоларами, влаштувати цілий падолист з різаного прямокутного паперу зеленого кольору і ви вже можете сказати - I KNOW PEOPLE THAT KNOW PEOPLE. І вже один з цих піпл, черевань та у недалекому минулому видатний арабожер поступається ласими шматками своєї країни, кидає власне військо проти власних співвітчизників і на радість київським конспірологам – даждьбожичам розводить свої евакуйованих співвітчизників на житло і на лаве, хоча колись цей доктор Лектор сприймав арабів лише як сніданок у своєму меню невгамовного канібала. Що ж поробиш - велика сила нафтодолари. Єдина умова – нафтодолари йдуть з під землі, можливо, з якихось околиць пекла, можливо від самого рогатого і козлоногого ворога роду людського і ціна за них – це ціна душі, яку треба продати. Але це дрібниці . Від диявола можна відкупитися – пристаркуватим королем Фатхом, братами в Іраку, одновірцями в Ірані та й ще багато чим. Головне щоб були гроші і щоб була вже наявна продажність того нудного бюрократичного збіговиська, яке називається світовим урядом і вочевидь ніяк не нагадує збочених і пажерливих масонів з бестіарію вітчизняного конспіролога.
Світовий уряд – це офісні щури, глевкі чиновники, які забезпечують безперебійне та ефективне функціонування планетарного ринку і як усякі чиновники вони люблять гроші у сором’язливому вигляді хабара. І ніхто не винний в тому, що нафтова мафія складається – головним і найзаможнішим чином – з національно свідомих, але не дуже перебірливих у засобах нащадків пророка Мухаммеда. Хіба, що винним є інший пророк, який завів своїх послідовників у краї, де нафти на має та й не було і поготів – тим самим погубив їх і таку цікаву вітчизняну конспірологію і навіть, якщо справдяться чутки про те, що евакуація сектору Газа це лише репетиція загальноізраїльської евакуації на вже проплачену аргентинську чи австралійську цілину, то навряд чи вітчизняні фахівці зі створення зручного ворогу продовжать юдофобську лінію. Навіть якщо, ціни на житло у Бердичеві доженуть київський Печерськ.
Сендвічами славиться Ukraine
Але давайте повернемося до рідної Ітаки та подивимося, як існує у подібних вурдалачих умовах наш занедбаний маєстат. Що й казати наша справа не є програною, хоча з іншого боку українське становище на цьому світі можна означити як, назагал, невеселе і саме через відсутність вітчизняних енергоносіїв – принаймні так стверджує солодкими вустами своїми, наша помаранчева влада.
Не для кого не є таємницею те, що саме нафтово-газовою дубиною наш північно-східний сусід перетворює Україну на подобу робітничого гуртожитку у Московській області, де неначе цвинтарні дзвони розноситься дегенеративний спів двостатевої Сердючки – така Україна, вочевидь, зрозуміліша і приємніша тим, з ким якійсь біс поплутав нас валятися в одній колисці. Чи подобається це нам – ніхто нас не запитує, оскільки на нафтодоларовому потоці сидимо не ми. Нафтопереробні заводи за часів прем’єрства Віктора Ющенка передано глобалізаційному монстру у російській масці. Нафтопроводи ж начебто ще наші, але це начебто лунає все більш і більш зловісно і особливо на тлі ураганів, через які – о лоховство! – зростає світова ціна на нафту.
Не треба бути політологом, аби зрозуміти, що справжня, сильна і власне заможна Україна є можливою лише в тому випадку, якщо буде розв’язане питання енергетичної безпеки. Трохи дивно, чому не розуміють настільки простої істини ті, хто прийшов до влади на хвилі українського патріотизму і наразі стверджує про те, що ми не видобуваємо нафту і тому маємо ковтати ляпаси у вигляді підвищення цін на нафту, а відтак на бензин, а відтак і на все. Передусім йдеться про Юлію Володимирівну Тимошенко, яка не так давно під час першого підвищення цін на пальне намагалася переконати нас, що ціни зростають через змову хижих та підступних російських нафтотрейдерів, хоча не є для пані Тимошенко Х-файлом той факт, що гамселити нас своєю нафтово-газовою дубиною Москва не стане без мовчазної згоди режисерів глобалізації, які заплющують очі на фактичний демонтаж Ізраїля тими силами, що люблять влаштовувати вибухи у московській підземці – себто нафтовий тиск на Україну є санкціонованим фактичними спонсорами помаранчевого стояння у листопаді-грудні 2004 року і дуже важко збагнути, що вариться у головах того панства, яке керує МВФ, ВТО, Світовим банком і фактично є світовим урядом. Вони роблять кольорові революції у різних країнах і приводять до влади свою креатуру, аби потім дестабілізувати ситуацію саме там, де володарюють їхні витвори – на жаль окрім східного прислів’я про те, що божевілля є грою, правила якої ми не знаємо, додати нічого. Хоча скоріше за все світовий уряд просто у такий спосіб заробляє гроші і нагадує змію, яка намагається вкусити власний хвіст.
Не гайте, куме, сили
Треба бути реалістами і споживати лайно, яким нас годують - згідно до такого світобачення ми маємо змиритися з тим, що власних енергоносіїв у нас не буде, так само, як і не буде в світі альтернативних джерел енергії. Термоядерний реактор у Франції раніше чи пізніше висадять у повітря веселі хлопці з Аль-Каїди, до чорноморського шельфа руки у помаранчевого панства так і не дійдуть, зростуть ціни і тим людям, тим нашим співвітчизникам, на спинах яких Тимошенко і Ющенко як по бруківці проїхали на владний Олімп, доведеться працювати на двох-трьох роботах, аби втриматися на поверхні або просто змінити роботу. Не багато є в світі країн, де вантажникам платять більше аніж науковцям і нам пощастило, що ми живемо в одній з таких пречудових країн. Тому тим помаранчевим романтикам, які чекали нової України, гідної зарплати, відродження української культури – потрібне підкреслити – доведеться перетворитися на іще одне втрачене покоління і змиритися з тим, що життєва перспектива разюче нагадує комбінацію чи то з трьох пальців чи то з одного, який є подібним чимось на партійну емблему „Нашої України” і до кінця життя розпродаючи книги з власної бібліотеки на Петрівці, працюючи нічним сторожем, або граючи на гітарі у підземному переході, згадувати крізь сльози і шмарклі студений Майдан у 2004 році, коли здавалося, що ось-ось запалає світло в кінці тунелю, але то були габаритні вогні BMV Ющенка-молодшого.
Якщо ж бути реалістами трохи іншого ґатунку і вимагати неможливого – то згідно з таким світобаченням доведеться визнати, що ти молився занадто довго ідолам, які заступали справжнього Бога і справжню Україну, доведеться зробити доволі складний вибір, проти якого майданові пристрасті видаватимуться розвагою, доведеться визнати, що справжні українські барви аж ніяк не помаранчеві, доведеться визнати, що бухгалтер не ліпший за пахана і нарешті доведеться визнати, що не можна живитися недоїдками з панських столів, і можливо, тоді розірветься те хибне коло, яким мандрує Україна вже дуже – дуже давно. Але це шлях необережних – обережних завжди більше на київських горах було, є і буде – тому варто лягти на дно, подивитися зведення про ціни на пальне і забути про те, як скніють під дошкульним київським дощем, накриті худим брезентом старі іще батьківські „Жигулі”.
