Відоме анархістське гасло “якби вибори могли щось змінити, їх би заборонили” — перед парламентською гонкою-2006 бачиться цілком об’єктивістським. І це попри те, що вибори до Верховної Ради відбуватимуться за новими правилами.
Найоптимістичніший проґноз соціологів вражає – у депутатських кріслах парламенту наступного скликання ми знову побачимо близько 80% “старих” облич.
Це тільки здається, що нинішні народні депутати й лідери найвідоміших політичних партій роз’їхалися у відпустки до початку осіннього політичного сезону. У київських партійних офісах вирує робота – і швидше за все, після Дня Незалежності кожен із політичних гравців намагатиметься «вистрелити» — хто чим здатен.
Ажіотаж зрозумілий. Парламент, обраний за новою, партійною системою, має стати соліднішим центром впливу, ніж був до цього. Принаймні, такою була візуальна ідея проведення політичної реформи. Ось чому парламентські вибори багато хто називає “крутішими” від торішніх президентських. Хоча, що вже може бути крутішим?
Система противаг
Після парламентських виборів фактично закінчиться процес формування нової влади. Новий Президент зможе заручитися (або не заручитися, як уже вийде) підтримкою нового парламенту, обрати у цій системі нового (як варіант – залишити старого) прем’єра і взятися за виконання передвиборчих обіцянок.
Єдиною перепоною можуть стати хіба що деякі нюанси, пов’язані з особливостями вибудуваної партійної системи. Після президентських виборів цю систему можна назвати біполярною. Умовна провладна коаліція протистоїть іншій коаліції – тій, яка декларує опозиційні до нового Президента гасла.
У тому, що перед парламентськими виборами пройшов певний водорозподіл, нічого дивного немає. Навпаки. Біполярність найкраще підходить українському народові, оскільки, як засвідчує практика, йому найкраще виставляти оцінки по вертикалі — біле-чорне. Так було і під час президентських виборів, коли кожна з команд кандидатів пропонувала визнати свого “клієнта” абсолютним добром, а супротивника — абсолютним злом. Так, очевидно, буде й у період парламентської кампанії.
Каста тих, хто пропонує «середній шлях», ще не надто яскрава, аби говорити про їх феноменальну роль у наступній парламентській кампанії. Хоча спроби такі вже є і вони непоодинокі (Анатолій Кінах із ПППУ, Володимир Литвин із Народною, Валерій Пустовойтенко з “двічі народною”, Василь Гаврилюк із “Третьою силою” та ще низка дрібних партій, заявлених як “помірковані”). Зрештою, в силу багатьох причин, навряд чи варто сподіватися, що саме ця категорія “вистрелить” на виборах.
До бар’єру
При нинішньому 3%-му бар’єрі можна проґнозувати, що до наступного парламенту пройде не більше восьми політичних сил.
З одного боку, немає сумніву у проходженні умовно „провладного” блоку в складі Народного Союзу «Наша Україна», Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), Соціалістичної партії України та Народної партії.
Незаперечні перспективи переступити бар’єр є, принаймні, у трьох представників умовно „опозиційного” блоку — Партії реґіонів, СДПУ(о), та Комуністичної партії України.
На межі проходження-непроходження перебуває і Проґресивно-соціалістична партія Наталії Вітренко у блоці з “Державою” Геннадія Васильєва та “Братством” Дмитра Корчинського.
На цьому, очевидно, можна було б поставити крапку.
Хоча, стривайте. Незважаючи на те, що лише вищеназвані партії та потенційні блоки мають більш-менш стійке коло прибічників, не слід забувати і про ті політичні сили, які технологічно добре озброєні й готові на виборах 2006 повторити “подвиг Партії зелених”, одним махом перестрибнувши виборчий бар’єр.
Таких небагато. Однак потуги окремих суб’єктів політичної діяльності, підкріплені значними фінансовими вливаннями, мають шанси вплинути на кінцеве рішення певної частини електорату.
Рейтинґ... Ще рейтинґ
Станом на початок серпня ще жодна із політичних структур офіційно не оголосила про створення політичних блоків. Отож, поки що можемо проаналізувати потенціал тих партій, представників яких ми, очевидно, побачимо в парламенті.
Почнемо з партії Президента. За останніми опитуваннями громадян, виборчий рейтинґ „Народного Союзу “Наша Україна” коливається в межах 15%. Водночас соціологи (наприклад, експерти з консалтинґової компанії Мартін-ґруп) відзначають стале зниження рейтинґу НСНУ з максимальних 37,5% у лютому до 14 % у липні 2005-го.
НСНУ — не ідеологічна партія, це — прапор Ющенка, його „персональна” партія. Тому і рейтинґ її безпосередньо залежатиме від популярності Президента й діяльності перших осіб партії. Найбільше прихильників партія має в Західній, Центральній Україні, а також на Слобожанщині та Поділлі.
Рейтинґ партії супротивника нинішнього президента на виборах-2004 — Партії реґіонів – також дещо знизився. Із 24% у грудні 2004 – до 12-13% у липні. Так само, як і НСНУ, партія не має яскраво вираженої ідеології і, швидше за все, під час виборчої кампанії вона спиратиметься на найвдаліші передвиборчі гасла Віктора Януковича. Це і теми зближення з Москвою, і ЄЕП, і обіцянки малозабезпеченим верствам населення (опора, передусім, на пенсіонерів). Єдина суттєва різниця — це те, що партія тепер не є “партією влади”, а позиціонується як опозиційна сила, тому основний акцент, очевидно, буде зроблено на критиці діючої влади. Після виборів-2004 не змінилося й „електоральне ядро” ПР – як і раніше Віктор Янукович може спиратися на більшу частину Сходу та півдня України.
Особистий рейтинґ прем’єр-міністра Юлії Тимошенко сприяє і росту очолюваної нею політичної структури — Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, яка робить ставку як на ліво-, так і на правоцентристський електорат. Рейтинґ партії Тимошенко на сьогодні – трохи більше 10%, але потенціал для його зростання залишається (зокрема й за рахунок зменшення кількості прибічників перших двох партій).
Народна партія Володимира Литвина також потроху “нарощує м’язи” і до початку кампанії Литвин може підійти з рейтинґом у 5-6%. Принаймні, 3% прибічників, які залишилися НП у спадок від Аґрарної партії, є досить сталим електоратом. Тим не менше, загальна ідеологічна складова партії (крім відстоювання інтересів аґраріїв) не є яскраво вираженою, що дозволяє кориґувати її залежно від конкретних політичних реалій.
В останні місяці почав зростати і рейтинґ ідеологічної структури — Комуністичної партії України. Різні опитування показують, що партія у вересні 2005-го стартуватиме з 7%. І це не так уже й мало, враховуючи те, що соцопитування засвідчують, що значний відсоток “комуністичних” виборців воліє не “світитися”. Потенційне творення виборчого блоку “КПУ плюс ліві громадські організації плюс “Русское движение” та йому подібні “малогабаритні” спілки” можуть додати рейтинґові Компартії ще кілька десятих відсотків. Якщо ж комуністи грамотно побудують свою кампанію у реґіонах, де вони мають серйозну підтримку (Схід, Південь України, Крим), то шанси КПУ набрати близько 10% голосів у новому парламенті зростають.
У досить пікантній ситуації опинилася Соціалістична партія України. З одного боку, вона випадає з “капіталістично-буржуазної” коаліції Тимошенко-Ющенка, з іншого – делеґувала своїх представників до уряду. З одного боку, для соціалістів дуже важливо не розпорошити свій електорат (який за своєю природою є опозиційним), з іншого — існує велика спокуса отримати дивіденди від “адміністративного ресурсу”. Особливо в областях, де представники Соцпартії очолили виконавчу гілку влади. Цим пояснюється і “різновекторна” поведінка СПУ: протягом останніх місяців деякі лідери СПУ дозволяють собі робити критичні закиди на адресу влади, тоді як інші – відбивають нападки на Ющенка й Тимошенко з боку Партії реґіонів, СДПУ(о) та інших. Електорат соціалістів стійкий. Це дає право стверджувати, що й самостійне плавання здатне завести СПУ в парламентську пристань. За оцінками експертів, Соціалістична партія може розраховувати на 7-8% під час кампанії (сьогодні її рейтинґ – у межах 5%).
Незважаючи на різке зниження рейтинґу Соціал-демократичної партії (об’єднаної), тим не менше, вона залишається у спискові потенційних переможців кампанії-2006. На неґативний імідж партії особливо вплинула діяльність її голови Віктора Медведчука на посаді Глави президентської адміністрації, а також дії партії під час виборчої кампанії 2004 року. На даному етапі партія продовжує втрачати впливових політиків, які переходять до інших політичних структур, включаючи структури колишніх супротивників. Попри те, партія залишається власником сильного фінансового, медійного й організаційного ресурсу і за умови вмілого ним користування партія навіть самостійно може подолати 3%-й бар’єр. Форпостами СДПУ(о) залишаються Закарпаття, Крим, Східні області України.
Уже згадуваний вище альянс “трьох” – Проґресивної соціалістичної партії України, партії „Братство” та „Держави” також має шанси перетнути бар’єрну планку, хоча їх можна оцінити як “50 на 50”. Активізація настроїв радикально налаштованого опозиційного електорату сприяє зростанню рейтинґу цього гіпотетичного блоку.
Останні рухи Партії промисловців та підприємців (підписання договорів про співпрацю з іншими центристськими партіями), очевидно, націлені на збір вузько сеґментарного електорату, в основному – на середній клас. Однак рейтинґ партії, який коливається в межах 1%, не може стати запорукою ґарантії її самостійного проходження до парламенту. Швидше за все, лідер партії Анатолій Кінах шукатиме можливості блокування з “провладними партіями”, які мають стійкіші позиції. Наприклад, з НСНУ.
Шукати партнерів, мабуть, доведеться і партії „Трудова Україна”, рейтинґ якої коливається в межах соціологічної похибки. Тому про проходження у парламент самостійно “трудовикам” навряд чи доречно мріяти. „ТУ” претендує на ту ж нішу, що й Партія реґіонів. На східних і південних теренах України вони стануть навіть не союзниками, а конкурентами. Найкращий вихід для “трудовиків” — домовлятися про формування блоку на базі ПР і вигравати гонку разом.
Очевидно, ще треба сказати декілька слів про партії, які на минулих виборах упритул підійшли до бар’єру, та не змогли його подолати. Усе ще привабливим залишається та частина електорату, яка голосувала за Всеукраїнське об’єднання «Жінки за майбутнє», Партію зелених України та Народно-демократичну партію. Сьогодні соціологи дають цим структурам від 1 до 2% голосів. Але ці відсотки, як зазначають дослідники, знаходяться у межах соціологічної похибки.
Звичайно, варто було б проаналізувати і “відсоткову спроможність” окремих блоків — тих, про які уже заявлено і тих, які гіпотетично можуть бути. Адже не виключено, що, схрестивши “вужа з їжаком”, можна отримати Пегаса, здатного перелетіти будь-який бар’єр. А можна й не піднятися. Вже як вийде. Але це — тема окремої статті.
Автор – головний редактор інтернет-порталу "Glavred"
