Нещодавно зустрівся зі своїм колишнім однокурсником Сашком Гуржієм, а нині ― це доктор історичних наук, професор, директор ВГО “Український інститут воєнної історії”...
...Батько Сашка ― також знаний український історик (Іван Гуржій) і автор академічного двотомника “Історія України”, що вийшов ще за совєтської доби тоталітаризму. Сашко, як і я, мріяв стати археологом, але щаслива доля повернула його в дещо інше річище. Він продовжує справу свого славного батька, життя якого обірвалося трагічно рано, коли Сашкові не виповнилося й сімнадцяти...
Саме ця зустріч і надихнула мене написати нотатки про звитяги УКРАЇНЦІВ, бо вже задовбали мене тут на “Фразі” звитягами так званих “русскіх гєроєв”, тобто московитів, адже ми також не ликом шиті, а також “жалі й тужіння” про трагічну долю українського народу, в чому я, грішний, теж дещо винен.
Сашко подарував мені свою книжечку “100 великих постатей і подій козацької України”, написану в співавторстві з іншим знаним українським істориком Тарасом Чухлібом. У книжці йдеться про українське козацтво, а також про героїчні звитяги. Та перш ніж викладати тут свої думки про враження від написаного, пропоную вам короткий виклад про витоки нашого козацтва.
Козацтво як таке виникло ще за доби середньовіччя. Ось що пише в коротенькій передмові до книги про цей світовий феномен ― козацтво ― знаний український історик Валерій Смолій: “Ucraina terra cossacorum ― так вже понад п’ять століть тому почали називати сучасники-іноземці землю наших предків. В їх свідомості українці тривалий час асоціювалися саме з цим найбільш мужнім, відважним і загартованим у битвах з кочовими ордами соціальним станом. Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як символ його прагнення до свободи, демократії й національної незалежності, забезпечило появу у ній нових стереотипів мислення. Однак перш ніж усвідомити себе “політичним народом”, виразником “прав і свобод” українського етносу, козацькій спільності довелося пройти складний шлях своєї внутрішньої еволюції. Понад три століття активної діяльності козаків на історичній авансцені ― це велика, славна і трагічна сторінка, сповнена романтичним героїзмом і жахливим трагізмом протистояння численним зовнішнім ворогам. Водночас це була епоха національно-духовного і державницького утвердження українців як нації, коли вони зуміли у нерівній боротьбі не лише відстояти свою свободу й незалежність, а й створити одну з найдемократичніших для свого часу держав ― Козацьку республіку...”. Перепрошую за довжелезну цитату маститого академіка, проте без неї тут аж ніяк нам не обійтися, бо в ній акумулюється весь зміст феномену з’яви українських козаків-звитяжців.
Отже, в стрункому та надзвичайно лапідарному хронологічному порядку й розпочну:
1508 рік. Під орудою київського урядовця Семена Полозовича об’єднані ним козацькі підрозділи здобули перемогу над татарами, за що цей відважний очільник отримав від тогочасного літописця титул “славного козака-русака”. Трохи згодом інший козацький очільник і “прикордонний староста Предслав Лянцкоронський разом з козаками здійснив превентивний тактичний захід ― військовий похід на турецьку фортецю Очаків... Сучасники засвідчили високе військове мистецтво козацького воєначальника, якого він, за їхніми словами, навчався “пройшовши цілу Європу, побував також в Єрусалимі і в різних варварських краях” (тут і далі цитується з зазначеної вище книги).
1516 рік. “Козак непоспометий” Остафій Дашкович на чолі козацьких підрозділів взяв участь у поході на столицю однієї з татарських північно-причорноморських орд ― Акерман (сучасний Білгород-Дністровський), з якого вони з П. Лянцкоронським повернулися з багатою здобиччю, розбивши наголову ворога й очистивши територію від нього навколо Акермана та Очакова.
1521 рік. Домовившись про спільні дії з недавнім ворогом, О. Дашкович разом з кримським ханом Махмет-Гіреєм здійснює славний похід на Москву та Казань, понищивши територію Великого князівства Московського аж до самої Москви. Цей похід О. Дашковича й Махмет-Гірея на Московію “можна вважати першим у низці спільних українсько-татарських військових операцій”.
1523 рік. Незважаючи на тимчасовий союз О. Дашковича з кримчаками, він здійснює черговий успішний похід на фортецю Очаков, узявши її штурмом та вщент спаливши цю неприступну мусульманську цитадель. Згодом у цьому ж році вони “город Ослам (Іслам-городок) зламали і поруйнували й гармати побрали”, як свідчать очевидці, а також багато взяли в полон татар.
1528 рік. Разом з П. Лянцкоронським О. Дашкович укотре знищує Очаків, відновлений турками.
1532 рік. На чолі з О. Дашковичем козаки мужньо відстояли свою козацьку столицю Черкаси, тридцятиденним штурмом яку безуспішно намагалися взяти кримчаки разом з відбірними турецькими яничарами.
1535 рік. Другий самостійний успішний похід О. Дашковича на Московію.
1548-1563 рр. пов’язані зі звитягами українських козаків на чолі великого воїна-козака князя Байди-Вишневецького. Його успішні походи на турецькі фортеці Очаків, Акерман, Іслам-Кермен викликали серйозне занепокоєння у могутнього султана Османської імперії Сулеймана І Пишного. Байда-Вишневецький збудував Хортицьку фортецю – оплот першої Запорізької Січі. Після її зруйнування кримчаками він розпочинає будівництво міцної й неприступної та значно потужнішої цитаделі на Монастирському острові, що губився за дніпровськими порогами. Після загибелі козацького ватажка в усій Східній Європі почали співати пісню про незламного українського козака: “В Царгороді на риночку ой п’є Байда горілочку..., ой як стрілив ― царя вцілив...” Староукраїнське дієслово “байдувати” (не плутати його з іншим дієсловом у нашій надзвичайно багатій мові ― значно пізнішим ― “байдикувати”, яке отримало негативне значення) означало тоді майже те саме, що й “козакувати”.
Кінець XVI ст. Славний козак Запорізької Січі Іван Вода-Волошенин-Підкова став на короткий час володарем Молдавського князівства, що активно виступало проти ворогів християнства. Ось як Великий Кобзар писав про нього:
Було колись ― в Україні
Ревіли гармати;
Було колись ― запорожці
Вміли панувати...
Можна ще багато привести незгладимих із пам’яті українського народу прикладів звитяги наших козаків під орудою С. Наливайка, П. Сагайдачного, Б. Хмельницького, П. Дорошенка та інших героїчних звитяжців, але сторінки “Фрази” не безмежні. Отож лише насамкінець зазначу: буквально кожен наш український вояк має знати своїх українських героїв і сумлінно вчитися в них звитяги...
Мене тут дехто вважає заклятим ворогом Росії. Навіть створили брехливий порносайт, націлений проти мене й свідомих українців. Так, я заклятий ворог, але не Росії і її російського народу, а ворог НЕСВОБОДИ, яку північний сусід підступно нав’язав нам, УКРАЇНЦЯМ, утримуючи на багнетах упродовж майже 350 років у НЕВОЛІ і яку намагаються нам нав’язати сьогодні правителі сучасної Росії, заперечуючи наше незнищенне стремління до незалежності й цілковитої свободи...
