Святкування 1020-річчя Хрещення Русі допоможе подолати розкол серед українців?
Автор:
Віктор Вірний, політолог, «Фундація Аналітичної Думки», для «Фразы»
29.05.08 09:26
4057
Вибори в Києві відбулися. Протягом останніх тижнів, місяців уся увага українства була прикута до Києва. «Запропонована» Юлією Тимошенко нова революція в ім’я її політичних амбіцій, а за її словами, в інтересах самих киян, принесла їй реальну поразку.
Вона втратила вже тоді, коли гарна жінка з косою опинилася на рекламних плакатах і флаєрах поряд зі своїм довіреним і вірним соратником, якого (а більше нікого було з причин недовіри) висували на посаду столичного голови.
Політична ситуація і найближче оточення Юлії Володимирівни з числа земельних магнатів дотиснули лідерку БЮТ і спонукали до авантюри. Вона поклала око не тільки на столицю, а й інші міста-мільйонники, не погребувала б і менш населеними містами. Погано, коли очі застилає жага влади. Тепер вона, скоріш за все, зупиниться з «революцією» у містах (мешканці регіонів можуть зітхнути з полегшенням).
Інші політичні сили кинулися у вир змагання за Київ, як на нас, за трьох обставин. По-перше, щоб визначити свій політичний рейтинг. По-друге, випробувати нові політтехнології. По-третє, жодну політичну силу не залишає байдужим бюджет столиці України і мрії накласти на нього «свою лапу».
Результати виборів, попри недосягнення Юлією Володимирівною і її приспішниками бажаного, є. Головний з них – на практиці доведено, що суспільство від перманентної революції, розпочатої у 2004 році, втомилося. Йому вкрай остогиділи обіцянки, які залишаються цяцянками. Народ вже з відразою дивиться на постійні сварки між Президентом і Прем’єром, з презирством – на весь помаранчевий табір.
Юлія Володимирівна на роздоріжжі. З одного боку, їй вкрай не бажано продовжувати політичну дестабілізацію, роздмухувати протистояння в суспільстві, адже революційний запал мас згас. Це довели вибори в столиці. З іншого боку, устояна тенденція до погіршення життєвого рівня широких суспільних мас українства і очікування з осені ще більшого ускладнення ситуації змушують попри що позбавитися крісла прем’єра і з ним – відповідальності за все, що відбувається в економіці.
Отже насувається новий де-юре, не говорячи про де-факто, перерозподіл політичного поля. Позитивний момент в цьому один – структурування, яке не може не задовольняти західних експертів і консультантів. Інший, негативний, що витікає з нинішніх перепитій, який ще більш задовольняє, — політичне, тимчасове, в Україні стало над духовним, вічним.
Основне завдання, що вирішують заокеанські стратеги, – аби неогеополітична стратегія Росії всупереч явній переможній ході втілювалася у конкретну антиросійську політику, а також проблему зростання антиімперських настроїв на пострадянському просторі і в країнах ЄС. Фактично, із запропонованим призначенням Росії ворогом України здійснено замах не стільки на близьку в культурному, мовному і етнічному смислі країну, а на творену протягом сторіч історичну приналежність росіян до нащадків Київської Русі, Русі Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Щось на кшталт «родинної зради». Загалом нівелюється історична пам'ять. Подібна ситуація сприяє знищенню підвалин самоідентифікації і сприяє руйнуванню сприйняття загальнонаціонального дискурсу. Ми вже про це не раз згадували.
Духовна криза. Підміна духовних цінностей матеріальним вдоволенням. Так, матеріальне, а якщо брати ширше, то фізіологічне (не ототожнюючи ці поняття, але підкреслюючи, що матеріальне часто прислуговує фізіологічному) задоволення – може буди носієм цінностей, але ніколи не стане цінністю у широкому сенсі цього слова. Західні цінності, цінності американського образу життя... Вони, якщо ми ведемо мову про загальнолюдські цінності, принципово не відрізняються від цінностей українця, шведа, корейця чи китайця. Вся різниця в носії цінностей.
Сьогодні можновладців не полишає думка, що духовність повинна послуговувати їхнім меркантильним і убогим цілям. Зазвичай має місце вульгарна біганина від церкви до церкви, від церкви до синагоги наших державних керманичів. Представники Церкви роблять політичні заяви, а на святих місцях накривають столи. Політичні авантюристи і відверті пройдисвіти намагаються актуалізувати національну ідею, вбачаючи в нації – бидло, а у нащадку Київської Русі і Володимира Великого – «маленького українця» (те, що влада припинила називати Українця «маленьким українцем», не означає, що вона його таким не вважає). На цьому ми теж наголошували.
Нам просувають думку, що українці «пішли» від Шевченка, добре, що хоч не від Бандери (особисто проти Бандери нічого не маю). А це – не що інше, як спроба «обрізання» нації.
Перший президент незалежної України Леонід Кравчук висловив надію, що майбутні торжества на честь 1020-ліття Хрещення Русі будуть сприяти подоланню розколу в українськім православ'ї: «В Україні існує розкол не тільки політичний, історичний. У нас, на жаль, розкол проходить по лінії мовній й у якійсь частині – по лінії духовній. Я був би щасливий, якби ця велика подія, святкування духу людського, допомогла нам подолати і цю хворобу», — наголосив Л.Кравчук у травні цього року.
Він підкреслив при цьому, що «єднання духу не означає створення єдиної політичної родини». Нажаль, хоча після розпаду СРСР політики і «прагнули створити таку ауру й таку духовну ситуацію в кожній країні, яка дозволяла б жити у світі й благочесті, жити за законами моралі, духу й Церкви. Але не все так відбулося, як хотілося».
Однак сьогодні всім трьом народам – українцям, росіянам, білорусам, — на думку Л.Кравчука, під час майбутніх торжеств слід уникати прагнення кожному «святкувати по-своєму, підкреслюючи свою виняткову роль».
«Святкування повинно навчити нас великому терпінню, щоб громадянське суспільство й духовне змогли подолати всі проблеми. Зараз ми не будемо шукати причини цих проблем, тому що це окрема тема. Я прагну тільки попросити всіх, щоб святкування й у Москві, і в Києві, і Мінську, і в інших регіонах, де православ'я має великий заслужений авторитет і більшу силу, було спрямовано на єднання», — заявив перший президент України.
Чомусь не переймаються майбутніми першосвятом Хрещення перші особи нашої держави. Авжеж, вони люди зайняті: один ніжки пиляє під стільцем у іншого, той робить вигляд, що нічого не бачить, адже тільки привстань – місце нахабник, пробачте, нахабниця посяде. Так, позиція, що займає Президент щодо намагання Прем’єрки отримати настільки бажане звільнення з посади, а з ним і звільнення від відповідальності, вірна. Однак, як би ще до цього додати державне мислення. Іспит 2012 року ще далеко, а значення його меркне перед святом Хрещення Київської Русі. (До речі, українці Величнішим українцем всіх часів обрали Ярослава Мудрого, і жодних коментарів з цього приводу від Президента. А може я пропустив?)
P.S. Замислююся… Які слід очікувати пишноти із святкування 1020-річчя Хрещення Русі в Москві з огляду святкування Росією Дня Перемоги?.. Може, вже час і нам долучитися і подбати про достойне святкування цієї значущої події. Може, це і стане об’єднавчим початком не тільки у подоланні розколу всередині нашої країни, а й поверне колишні дружні (ба, братські) стосунки між усіма слов’янами, підтвердить єдине наше походження і вкаже на спадковість, доведе, що всі ми – нащадки Київської Русі.
