Чи варто Міністерству культури робити те, що закінчується на «ня»?

Автор: Брати Капранови, письменники, видавці

19.05.08 12:39

8589

Чи варто Міністерству культури робити те, що закінчується на «ня»?

Відкритий лист Василеві Вовкуну, міністру культури і туризму. Вельмишановний пане Василю! Звернутися до Вас примусив нас Сергій Проскурня, який у своєму інтерв’ю журналу «Український тиждень» (№17 25 квітня – 1 травня) заявив, що є Вашим радником, і у цій іпостасі розкрив читачам деякі секрети міністерської кухні. Публічність нашого звернення викликана тим, що на наші звичайні листи ані Ви, ані Ваші підлеглі ніяк не реагують. Згадане інтерв’ю цілком побудовано на протиставленні серйозної та конструктивної роботи, яку здійснює група з семи радників у міністерстві, суцільно галасливій і «божевільно піарній» активності, якою займається решта. Цитуємо: «доволі є ініціативних громадян, які прагнуть мітингувати, проводити прес-конференції та піаритися, наче божевільні». Інакше кажучи, група радників міністра протиставляється усій соціально активній громадськості. До того ж самої цієї громадськості, за словами пана Сергія вже більше ніж проблем в культурі. Мабуть, з вулиці Франка відкривається якийсь особливий краєвид, який не дозволяє Вашим радникам побачити масштаб культурного лиха в Україні. Саме тому вони так легко переходять межу цинізму в оцінках культурних проблем. Зокрема і у ставленні до, так званої, «старої гвардії», від якої, як твердить представник міністерства, тхне нафталіном, і яка ходить на акції по «шарову» випивку та бутерброди. Нас давно цікавить ставлення Міністерства культури до громадянських ініціатив. У своїх листах ми двічі зверталися до Вас від імені оргкомітету Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха» і просили про зустріч для обговорення механізмів участі інтелігенції в реалізації культурної політики. Але попри вимоги закону стосовно звернень громадян, Ваше відомство зберігає мовчанку. Тому інтерв’ю Вашого радника було сприйнято нами як оприлюднення позиції міністерства у стосунках із соціально активною інтелігенцією. Що ж. Попри зміну облич у міністерстві, позиція його змінилася не аж як. «Конструктивно працюємо тільки ми, а решта – горлопани та піарщики», – у тих чи інших варіаціях ця теза чується з вулиці Франка майже двадцять років. Проте чи варто раднику міністра бути таким категоричним і твердити, що від учасників громадських акцій тхне нафталіном? Оскільки крім зборів «Україна – зона культурного лиха» ніяких інших випадків ганебної активності громадськості Ваш радник на перерахував, ризикнемо також взяти за приклад саме цю акцію. Пане міністре! Ви ж були на цих зборах! Невже запах нафталіну Ваш радник унюхав саме від Вашого піджака? А може, так тхнуло від строїв його колег по Нацраді – Миколи Жулинського та Леся Танюка, які також брали участь у зборах? Можна погодитися, що «стара гвардія» мистецької інтелігенції не заслуговує на те, щоб її почули у міністерстві. Вони, за словами пана Проскурні: «бідні люди, котрі не вписалися в систему координат», а думка «бідних людей» радників міністра не може цікавити за визначенням. Проте хочеться нагадати, що за класифікацією ЮНЕСКО межа молодого віку пролягає по цифрі сорок. Тому ані самого Вашого радника (1957 року народження), ані навіть Вас при всій повазі до «молодої гвардії» зарахувати не вдасться. На окрему увагу заслуговує тонко підмічена Вашим радником особливість «старої гвардії» – те, що багато хто з них на акції приходять «по шарову випивку і бутерброди». Тут ми експертами бути не ризикнемо – збори «Україна – зона культурного лиха» проводилися без накритих столів, тому люди прийшли туди не за пригощанням. Але на Вашій, скажімо, зустрічі з інтелігенцією на Василя – 14 січня цього року, далеко не дешевий фуршет був чи не єдиним номером у програмі. Не виключено, що свої непересічні спостереження пан Проскурня зробив саме там. Тоді варто замислитися, який образ міністра створюють подібні одкровення його підлеглих? Не може також не турбувати описаний Вашим радником спосіб законотворчої роботи міністерства – на жаль, серед перерахованих Сергієм Проскурнею сімох Ваших радників ми не побачили жодного фахівця з охорони пам’яток, жодного музейника або бібліотекаря. Віримо у кваліфікацію Ваших радників, але кулуарний спосіб підготовки та «просування» законів, на нашу думку мав давно відійти в минуле. Тим більше, що Ви декларуєте відкритість структури міністерства для мистецького середовища. Чи не здається Вам, що слова і практика у цьому випадку занадто розійшлися? Шановний пане Василю! Ви, мабуть, погодитеся, що стосунки влади і громадськості заслуговують на значно більший, такт ніж його продемонстрував Ваш радник. Сподіваємося, що позиція міністра у цьому питанні відрізняється від того, що ми прочитали у інтерв’ю пана Проскурні. Але оскільки інших заяв від Вас не оприлюднено, а реальних дій поки не видно, у нас не залишається вибору. Знаємо, що пан Сергій – творчий працівник, і тому він не має звички відповідати за свої слова. Проте не хотілося б, щоб за слова радника вимушений був відповідати міністр. Нещодавно Ви пропонували побити вікна Київській мерії і вирішити таким чином конфлікт між громадськістю і владою стосовно книгарні «Знання». Книгарню зберегли у інший спосіб. Але якщо позиція Вашого відомства дійсно базується на тезах пана Проскурні, то «стара», «бідна», «пропахла нафталіном» але «божевільно піарна» громадськість може скористатися Вашим рецептом, щоб у такий спосіб налагодити діалог з міністерством, яке настільки відверто висловлює всім нам свою зневагу. Отже, перефразовуючи слова Вашого керівника Юлії Тимошенко, можна підсумувати: чи варто Міністерству робити те, що закінчується на «ня»? Відповідь за Вами.