«Ядерное православие», или Кремль расставляет сети
Автор:
Виктор Вирный, политолог, «Фундация Аналитической Мысли», для "Фразы"
15.05.08 08:41
8420
В Україні перманентна криза. Чвари, скандали і з’ясування. Як зазначив Михайло Задорнов, на Україні два Віктора, а між ними Юлія Тимошенко, яка увесь час загадує якісь бажання.
Однак уважний сатирик чомусь не згадує, кого має на увазі: Віктора Ющенка і Віктора Януковича чи … Віктора Ющенка і Віктора Балогу… Проте, якщо вірити Юлії Володимирівні, мова про пару №2. Жоден з Вікторів з нею не погоджуються…
«І хай відає твоя держава, благочестивий цар, що всі царства православної християнської віри зійшлися у твоє єдине царство: один ти у всієї піднебесної християнам цар» (з послання старця Філофея Івану III).
Росія… Кремль… Інавгурація друга, вірного довгі роки соратника Володимира Путіна Дмитра Медвєдєва, що повинна усьому світові ніби довести наступність влади в Росії. Дійство вражає своєю пишністю. Весь світ: – Росія вихваляється.
Через день, 9 травня, спостерігаючи масштаб військового параду на честь Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні, Захід остаточно розуміє: «Імперія нікуди не поділася!». Питання: «Чого очікувати на святкуванні 1020-річчя Хрещення Русі?!»
«… чим далі події тієї страшної війни, тем дорожче наше вікове братерство й солідарність, тим вище наша загальна відповідальність за справи на планеті. Історія світових війн попереджає: збройні конфлікти не народжуються самі по собі. Їх «підпалюють» ті, чиї безвідповідальні амбіції беруть гору над інтересами країн і цілих континентів, над інтересами мільйонів людей. І тому ми повинні пам'ятати уроки тієї війни й щодня робити всі, щоб такі трагедії не повторювалися, - наголосив новообраний Президент Російської Федерації Дмитро Медвєдєв, звертаючись до громадян Росії, ветеранів Великої Вітчизняної війни. - Треба вкрай серйозно ставитися до будь-яких спроб посіяти расову або релігійну ворожнечу, розпалити ідеологію терору й екстремізму, до намірів вторгатися в справи інших держав, а тим більше – до спроб перегляду кордонів. Не можна допускати зневаги нормами міжнародного права – права, яке було вистраждано всім світовим співтовариством, права, без якого неможливе безпечне життя й слушне світоустрій».
Поздоровивши зі святом, Президент Росії наголосив, що День Великої Перемоги, як завжди було, залишиться самим народним, самим священним і який уже навіки став символом нашої національної єдності! Так не може сказати, а тим більш закінчити, нажаль, Президент Незалежної України. Як і наголосити щось на кшталт: «Наші армія й флот набирають силу: вони міцніють, як і сама Росія. І в їхній сьогоднішній моці – історична слава російської зброї. У них – переможні традиції й високий дух нашої армії. Дорогі ветерани! Ми вчимося у вас жити й перемагати в ім'я Батьківщини, працювати так, щоб наші справи були гідні ваших великих здійснень, працювати так, щоб наша країна була сильною, що квітне й щасливою».
В Україні 9 Травня відзначають по-іншому…
Однак не про це. Скоріш, не зовсім про це.
Для початку фрагменти бесіди Патріарха Московського і всієї Русі Алексієм II і Д. Медвєдєва (7 травня 2008 р., Москва, Благовіщенський собор).
Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II: «Мені досить втішно свідчити про Ваше уважне ставлення до питань духовності й моральності, про Ваше дбайливе відношення до багатої історичної й культурної спадщини нашої Батьківщини, до живого спадкоємства традицій і поколінь.
Переконаний, чим більше в державнім будівництві буде враховуватися минуле, тим міцніше буде сама держава, тому що народ, що не знає, що й не пам'ятає свого минулого, не має майбутнього. Та й саме благополуччя народу визначається не стільки матеріальними цінностями, скільки його духовно-моральним станом.
Вами має бути продовжити курс, намічений Владимир Володимировичем Путіним, під керівництвом якого Ви разом багато років трудилися, щоб зберегти єдність країни, зміцнити державність, обороноздатність і економіку, підвищити життєвий рівень наших громадян, відкрити перед нами перспективи творення держави на нових демократичних принципах. Сподіваюся, що й у прийдешні роки ви разом зможете багато зробити для подальшого розвитку громадянського суспільства й зміцнення сили й могутності нашої держави.
Росія багата талановитими, працьовитими й добрими людьми, які є головним її надбанням. Саме з вашими іменами зв'язані надії наших громадян на творення гідного життя, реалізацію пріоритетних національних проектів, зміцнення міжнародного авторитету. <…> У наші дні турбота про людину й громадянина стає головним пріоритетом державної політики, що у свою чергу вселяє надію й оптимізм, дає стимул і надихає до спільної праці. Прагну завірити Вас у готовності церкви до подальшого співробітництва, тому що в нас одна історія, одна Батьківщина й одне майбутнє, яке ми будуємо».
«Як Володимир Путін, так і спадкоємець не змінять курс, заявлений Путіним в Мюнхені, той самий, що так вдало охрестили «мюнхенським фултоном Путіна» - торочать одні.
«Ні, Медвєдєв - в душі ліберал!» - запевняють інші.
А ми не погодимось ні з першими, ні з другими. Тандем буде складним, адже різні характери і різне оточення. Але вони нерозривно зв’язані одною метою і одним завданням. Слід чітко усвідомити, що ні Дмитро Медвєдєв, ні Володимир Путін – жоден не буде намагатися вмовити Захід, а тим більш догоджувати Заходу. Буде жорстка, прагматична позиція захисника інтересів власної країни і її народу. А будувати вони будуть «Третій Рим».
Що до Європи. Вони будуть змінювати її, в першу чергу, Стару Європу і сам ЄС, неоінституціалізуючи їх, створюючи нові міжнародні структури європейської і світової співпраці… Однак, це дрібнички…
«До чого така інавгурація! Вони азіати!» - здогадаються перші. «Путін же казав, що попрямує на Схід», - додадуть вони ж.
«Росіяни – безумці», - наголосять другі.
Найбільш догадливі заявлять: «Алексій все сказав! Висловив те, про що вони промовчали!»
Все так! Окрім одного: що є мета, а що – засіб???
Забули Ви, що ми вже в постіндустріальному, тобто в інформаційний вік вступили. Вибудовує не Путін, не Медвєдєв будувати буде, а команда! Мережева структура потрібна. Вона до часу і проблем дуже багато.
Ті, що не вірять, наголосять: «Адже матеріальний фундамент у наяності: вуглеці, запаси чистої води, чорноземи і можливість зрощувати зерно, ним годувати тварин, тобто виробляти м'ясо. Світова продовольча криза вклала в руки Москви ще один важіль тиску!»
Відповімо: - А що з нацією! Навіть на Схід смислу йти немає! Краще китайцям відразу кордони відкрити! Вуглеці, їжа, вода і територія! Через п’ятдесят років вони півсвіту «завоюють». А там ще індійці допоможуть тощо.
Православну цивілізацію треба створювати, націю – відтворювати. А тут проблеми демографії, здоров’я, смертності, пияцтва, інтелекту, духовності, моральності і т.п. Отже, великий збір чи тяжка праця?
Відтак, слід подивитися на нинішню ситуацію, з точки зору самої Росії, значення її для України, православної цивілізації і людства в цілому.
Парад на честь Великої Перемоги в Великій Вітчизняній війни – це лише один з елементів повернення самоповаги нації, її єднання. Сучасна армія, високопрофесійні кадри, нові озброєння, малозатратні технології – це в цю скарбницю. Сьогодні це засіб і мета. А може й навпаки – сьогодні це мета, а завтра засіб по охороні своїх природних переваг (території, землі, води, зерна тощо).
«Ядерне православ’я», ще одна стратагемна позиція, розкладається на духовно-культурну ціннісну складову та історичну наступність, а потім на армію. Хоча без ядерного щита її можна й не відновити…
Ще багато чого потрібно: і ефективність політичних лідерів, і державного управління, але єдності. Це лише легкий накид проблем-завдань…
Нині сформовано і заявлено про новий тип мислення в Росії, який змінює існуючі стандарти, що є нічим інакшим, як добре забуте старе…
Можна вести мову про демократію і тяжіти до лібералізму, а можна – про загальнолюдські цінності, як вищу форму людських стосунків. Можна говорити про латентологію в політиці, а можна – про коспірологію і визнавати, що у світі є сили, які здатні вести війну проти всього населення Землі. Існує думка, з посиланням на стародавні перекази і Святі книги, що Москва – Третій Рим, а Росія візьме на себе відповідальність за Православ’я. Надія на існування Утопії (?) - стрижень багатьох давньоруських здобутків, практично в кожному з них ми зіштовхнемося з міркуваннями на цю тему.
Звичайно, для того, щоб говорити про утопізм у російській середньовічній культурі, необхідно так розширити поняття утопізму, щоб воно охоплювало всілякі ідеальні проекції про кращий світ, про світ, «яким він повинен бути». У цьому випадку можна говорити про те, що утопічний напрямок думки іманентно властивий людській свідомості й час його появи збігається з часом зародження цивілізації*.
Основна геополітична концепція Русі була сформульована після шлюбу Івана III (1440—1505), який овдовів у 27 років, з дочкою брата останнього візантійського імператора — Софією Палеолог.
Після взяття турками-османами Константинополя родина Софії втекла в Італію. Їхній перший син Василь з'явився на світ 1479 року.
До речі, Русь завжди була тісно пов'язана з Візантією династичними шлюбами. Хреститель Русі святий князь Володимир побрався з візантійською царівною Ганною.
Від дочки візантійського імператора народився великий князь Київський Володимир Мономах, якому візантійський імператор на початку XII століття надіслав хрест із животворящого древа, сердолікову чашу, що належала його предкові, імператорові Августу, який правив Римом з 27 року до н.е. до 14 року н.е. (нагадаємо, що Рюрик був також нащадком Августа в 144-му коліні), царські лаштунки й царський вінець (шапку Мономаха), яким з тих пір почали вінчатися на князювання великі князі й царі.
А наприкінці цього періоду — найбільш важливий шлюб, про який ми згадували вище, Іоанна III із племінницею останнього, убитого при турецькому штурмі Константинополя, візантійського імператора Софією Палеолог (1472); після припинення всього потомства Палео-Балок вона залишилася єдиною спадкоємицею Візантійського царства (про що нагадав Іоанну III венеціанський сенат).
Великого князя Московського Івана III стали йменувати за візантійським зразком царем і автократором (самодержцем). Після захоплення Константинополя турками в 1453 році Русь залишалася єдиною православною державою.
Гербом Російської держави став візантійський двоглавий орел, у якім можна бачити знак «симфонії» двох влад. Його зв'язували з Костянтином Великим, що прийняв цей герб у 326 році. Софія Палеолог привезла його із собою в Росію на своїх регаліях, і тому в Росії двоглавий орел з повним правом одержав саме таке державне значення наступності від Візантійського царства (так вважали В. Н. Татищев, Н. М. Карамзин й інші).
Двоглавий орел відомий і в Месопотамії в 2 тисячоріччі до н.е., в Індії – II століття до н.е. і т.д. На Русі двоглавий орел уперше з'явився ще в язичеських курганах Смоленщини — у сіл Шиловці (VIII— IX ст.ст.) і Гнездово (X ст.). Пізніше, в XII-XIV століттях він з'являється на монетах Твері, на суздальських вратах і т.д.
На початку XVI століття чернець одного з псковських монастирів Філофей сформулював теорію «Москва — Третій Рим». Русь оголошувалася останнім і вічним царством православного світу, спадкоємицею величі прадавніх прославлених держав (Римської й Візантійської імперій)**.
Протягом декількох сторіч російське месіанство було пов'язане із православною ідеєю й концепцією «Москва — Третій Рим», які визначали російський народ як народ-богоносець, що несе в собі якийсь божественний початок, що має певне божественне покликання. При цьому християнство було прийнято в Росії не стільки як одне з порівнянних з іншими віровчень, скільки як позаісторичний і позачасовий спосіб життя. У цьому плані головні вади католицької й протестантської церков слов'янофіли вбачали в їхній історичності, зовнішній визначеності й виділеності їх із християнської соборності. І відповідно головне завдання православ'я, що зберіг, на їхню думку, у собі соборний дух, вони бачили у втіленні християнства в його остаточному синтезі.
Пропагуючи концепцію, що розглядала Москву як «нове Вічне місто, спадкоємицю Рима й Константинополя», церковна ієрархія постійно попереджала царів про їхній священний обов'язок перетворити Московію в «Нову християнську імперію», при цьому не позначаючи скільки-небудь чітко її границі. Ця доктрина відіграла важливу роль в експансії й утвердженні багатонаціональної Російської імперії на безкрайніх просторах євразійського континенту.
Можна стверджувати, що у формуванні ідей про велич Росії, її масштабності, патріотизмі й відданості батьківщині — Русі-Матінці, особливому шляху Росії значну роль відіграла православна віра. У цьому зв'язку не можна не згадати, що багато атрибутів і символів православної церкви стали одночасно й символами російської державності — храм Василя Блаженного, що піднімається на головній площі країни поруч із Кремлем, храми в самому Кремлі, храм Христа-Спасителя, Ісаакіївський собор і ін. Симптоматично, що церква зводила в ранг святих видатних діячів, які не були її служителями, наприклад рівноапостольних Кирила й Мефодія, Олександра Невського, Дмитра Донського й ін***. Шлях: Держава – Державне Православ’я – Загальнолюдські цінності?!!
P.S. Так, а що до України. То тут архаїзація суспільства, повернення у кам’яний вік. Росія потребує рук і голів… Смішно… Ні, гірко. Адже Київська Русь стояла у початку створення православної цивілізації…Примітки:
* - Чумаковам Т.В. Утопические образы древнерусской мысли // Всероссийская научная конференция «Бренное и вечное: Проблемы функционирования и развития культуры» 24—26 октября 2000 года: Тезисы докладов и выступлений. Вып. З / Ред. кол.: В.П.Большаков, А.В.Кокин; НовГУ им. Ярослава Мудрого. - Великий Новгород, 2000. С. 103-104.
** - Панарин И.Н. Информационная война и геополитика. — М.: Издательство «Поколение», 2006.
*** - Гаджиев К.С. Введение в политическую науку: Учебник для высших учебных заведений. Издание 2-е, переработанное и дополненное. М.: Издательская корпорация «Логос», 1999.
