«Хай живе 51-й Північно-Американський штат…»

Автор: Сергій Владимирів

07.04.08 11:10

10923

«Хай живе 51-й Північно-Американський штат…»

От і ми з Вами 1 квітня опинилися саме у такій ситуацій, як той Іван – більшість співвітчизників так і не второпали, чого пан Буш приїздив до Києва, але підозри виникли… - Люба, скажи мені, чесно, – коли я був у райцентрі, Грицько до тебе заходив? Чи сусідка бреше?! - Ой, Ваню, зайшов - сірників попитати… - А ти? - Звісно ж, дала… - А він? - Поцілував вдячно у лоба… - А ще? - У губи та шию… - А ще? - У груди… - А ще? - У живіт… - А ще? - У колінка… - Люба, не перескакуй! Кажи всю правду! Що було до того, ми бачили, які будуть наслідки певною мірою здогадуємося, а що Буш-молодший робив у столиці нашої Батьківщини, так і не зрозуміло. «Люба, не перескакуй!» - хотілося гукнути державним очільникам, а ще більше до основи громадянського суспільства - представників ЗМІ… Яка користь нам від того, що пан Буш потримав наодинці за ручку мадам Тимошенко, похлопав по плечах пана Ющенка, потиснув (двічі!) руку нашому пану Балозі (спостережлива преса каже, що останнього пан Буш сприйняв як віце-президента – адже не міг він уявити, що хтось інший його на літовищі буде зустрічати-проводжати). Звісно, ніхто пана Буша переконувати у протилежному - не став. Так і буде думати Буш-молодший, що і в них, і в нас – все гаразд, пробачте, однаково. Ще одне. Хотілося б одразу попросити червоно-малинових політичних бійців зняти тему про те, що приїхав пан Буш та покуштував задарма нашими курчатами – ланч, що передував відвідуванню меморіального знаку жертвам Голодомору, готували, якщо і наші кухарі, то виключно з американських харчів, навіть воду та сіль привезли. Уявляєте – наші вареники з американського борошна з американськими вишнями?! Наші харчі можна їсти тільки нам. Іноземці, які поважають себе, за надійніше вважають привезти свої, перевірені. Щось є у цьому витончено обнадійливе для певного кола наших політиків… Ось така гастрономічна геополітика. І нашого не з’їв, і своїм ще пригостив… Учасників дійства аж розпирало від пихи, вони ледь стримували себе. Подейкують, пан Огризко, що міністром закордонних справ України працює, хотів виголосити за ланчем тост про потаємну українську мрію – після НАТО та ЄС увійти до американської спільноти та стати 51-м американським штатом. Та хтось відмовив, а було б вельми непогано і доволі логічно. Без перескакувань!.. Пригадується свого часу такий вираз обличчя, як у пана Буша-молодшого в Києві, був у керівників СРСР, коли Тодор Живков на велелюдному мітингу проголосив Болгарію 16 радянською республікою. Тобто вдячні за щиру дружбу – кохатися будемо іншим разом. Так і наше наполегливе налягання на американське плече скоріше лякає, аніж тішить заокеанських друзів. Хоча, з п’яну… Адже США, нібито, вочевидь зацікавлені і в нас у НАТО, і у нашому русі у їхньому фарватері тощо. Зацікавлені, проте налякані. Налякали їх свого часу перші емігранти-українці (колишні австро-угорські піддані) ще років сто тому, коли швидко і спритно відвоювали собі місце під сонцем на чужому континенті, а потому і створили найпотужніше лобі у конгресі – таку собі політичну «Коза Ностру». Налякали їх певною мірою і колишні цеховики, що раптово, зненацька, виявилися серед 666 мільярдерів світу (за версією Forbs -2007) у кількості, значно більшій за прогнозні показники. Налякали американців простота та безпосередність, з якою чада тих купують на туманному Альбіоні хатинки, вартість яких дорівнює місячній пенсії 2 мільйонів українських пенсіонерів. Налякали!.. Мабуть, тому і пан Буш за час перебування у Києві жодного із своїх «БУШизмів» не залишив. Він тільки загадково посміхався… Хоча були гасла на кшталт «Задля безпеки НАТО нам потрібне входження до альянсу України»… Але ми щиро віримо заморському гостю. Ми ж дурні: вони -зацікавлені, а ми у відчинені двері грюкаємо… В США вирує іпотечна криза. Мабуть, вона торкнулася і цін на нерухомість за кордоном. Тобто, впали у ціні країни, що самі вже не рухаються, а вустами політиків верещать про інвалідний візок. Чому таке порівняння спало на думку? Тому, що якби нас США поважали як партнера, вони б давно запропонували нам підписання «Великого Двостороннього Договору» щодо співпраці в усіх галузях, включно військовій, військово-промисловій та політичній. Адже для цього не потрібно згоди Франції та Німеччини, не змогла би і Росія втрутитися. Для цього не потрібно виконувати вимоги щодо членства в ЄС тощо. І ПДЧ не передбачено. Для цього необхідна тільки згода двох сторін, і все. А ми до сьогодні тішимося торговими протоколами, та радіємо, що Україні дозволили чергову порожню трубу від українця Пінчука до Штатів привезти. І не дивно, що і цього разу документальна суть візиту звелась до інтересів шинкарів та лихварів. Але ж це не весь народ, чи не так? Іншим разом поїхав Іван до райцентру, а до того каже сину: - Хлопче, прийде сусід по сірники, послідкуй, що він у хаті буде робити. Повернувся до дому, і питає малого, що ж тут було. - Так, татку, прийшов сусід. Зайшов з мамкою у кімнату, а я через отвір у замку підглядаю. Розстебнула мамка халатика. Сусід стягнув сорочку. Потім зняв і штани, повісив на ручку двері… Що було далі, я й не бачив. - Нажаль, знов не конкретно…