Україна обласкана природою, але скривджена історично?

Автор: Виктор Верный, политолог, «Фундация Аналитической Мысли»

12.02.08 09:41

14447

Україна обласкана природою, але скривджена історично?

Ранок… Квіти біля Пам’ятника Захисникам Вітчизни рясно вкриті росою. Керівники держави і вшановані громадяни очолюють процесію покладання вінків до обеліску. Почесний караул. Салют… Молебень у Святій Софії, у Михайлівському Золотоверхому і Свято-Успенському соборі, по всіх церквах Русі-України… Софійська площа… Глава держави: «… Я впевнений, що наш нейтралітет, яким ми по праву пишаємося, який здобув визнання і шану усього світового співтовариства, являється другим найбільшим здобутком Українського народу після здобуття незалежності держави. Україна добровільно відмовилася від статусу ядерної країни. Ми проголосили свій нейтралітет, і це стало доленосним кроком на шляху до теперішнього і майбутнього нашої нації, освітленого історичною мирністю ментальності нашого народу. Нейтралітет став втіленням споконвічних національних традицій народу, який вирізнявся миролюбством і відданістю добросусідству в усі часи… Наша зовнішня політична активність, спрямованість на багатоформатний діалог з питань глобального розвитку дозволили висунути цілий ряд миротворчих ініціатив. Наша країна зробила вагомий внесок у трансформацію НАТО і створення нової системи європейської безпеки. Геополітична значимість України сприяла регіональній стабільності, суттєвому зниженню напруження уздовж цивілізаційного розламу... Попри підступи «п’ятої колони» нам вдалося віднайти історичну спадковість, пояснити злети і падіння, всі перипетії на шляху становлення нації. Самому зрозуміти і показати нації сутність Православ'я для України-Руси і місію самої нації і України. Україна продовжила ідею Святої Русі від Володимира Великого – змінити парадигму світового розвитку зі споживацького на духовний… Ми згадуємо Володимира Великого, який завжди залишатиметься Великим через силу духа і бажання звеличити націю… Національні інтереси трактуються адекватно, завдання визначаються відповідно. Ресурсні можливості нації і держави знаходять свій відбиток і у тактичній, і у стратегічній перспективах. Всупереч намаганню антиукраїнських сил змінити цивілізаційний вибір Руси-України, ми змогли приборкати Хаос, навести конституційний порядок і повернути повагу до Законів, здійснити судову реформу і відновити довіру до державних інституцій. Повага до традиції, опора на духовні і культурні цінності, нейтралітет надали можливості успішно і в найкоротші строки здійснити грандіозні національні проекти, вивести із глибокої кризи сільське господарство, повернути собі звання «житниці Європи» і зробити заявку щодо годувальниці євразійського світу. Вигідно скориставшись своїми геофізичними перевагами і геополітичним становищем, Україна помножила національний ВВП і створила значні фінансові резерви, аби захистити країну від зовнішніх криз і гарантувати виконання соціальних зобов'язань у майбутньому. Бог подарував Україні родючі чорноземи і живильні джерела, розмаїту природу і чарівні краєвиди. Створення ефективної національної програми з оцінки й управління національним багатством України, дбайливе ставлення до історично-культурної спадщини і ефективне використання туристичної привабливості, потужні інвестиції у логістику, розвиток транспортної інфраструктури і космічні технології сприяли притоку капіталу. Мільярди євро сьогодні направлені в охорону здоров’я, на освітянські програми і на науку… Ми домоглися стабільності, що дозволяє будувати плани, спокійно працювати, створювати сім'ї, народжувати дітей. Повернулася впевненість, що життя буде й далі змінюватися на краще…». Так могло би бути... Однак, дійсність – вона інша… «Патріотизм, на якому будуються держави і нації, це віра, це спокій душі, а не бізнес на «добрі проценти»,і не акторство з надією на оплески і дарунки юрби» /В’ячеслав Липинський/ Наприкінці минулого тижня в ефірі «1+1» Глава держави зауважив, що останні події у Верховній Раді України базуються на питаннях, які навіть не заслуговують на увагу. Віктор Ющенко назвав недемократичними методи боротьби опозиції, яка блокує роботу парламенту в разі незгоди з тим чи іншим питанням, і закликав до конструктиву - вносити свої проекти постанови і переконувати інших для їх підтримки, а не блокувати роботу. Мовляв, чому б це опозиції обурюватися з такого незначного приводу, як-то коли перші посадові особи країни крадькома від суспільства вирішують долю нації, країни! (Нагадаймо, що 15 січня 2008 року Президент України Віктор Ющенко, прем`єр-міністр Юлія Тимошенко і Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк звернулися з листом до Генерального секретаря НАТО Яапа де Хоопа Схеффера. У документі йдеться, що Україна розраховує на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО під час наступного саміту Україна – НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року. Про це стало відомо широкому загалу лише завдяки схваленню такого вчинку вищими посадовими особами американським сенатором Ричардом Лугарем). Президент наголошує, і про це він сказав, виступаючи перед студентами Національного економічного університету, для всієї країни, що у питанні вступу України до НАТО слід керуватися національними інтересами. Загалом риторика від Віктора Андрійовича після парламентської реакції опозиції на славнозвісний «лист трьох» звучить так: «Найоптимальнішою, найкращою відповіддю на те, як створити достатню оборонну політику для України – це приєднатися до формули колективної безпеки. Я ще раз підкреслюю, що я не ставлю питання членства чи нечленства в НАТО». Або так, як на традиційній щорічній зустрічі із керівниками дипломатичних представництв та міжнародних організацій, акредитованих в Україні, де Президент підтверджує, що політика європейської та євроатлантичної інтеграції «повною мірою відповідає філософії внутрішніх перетворень у державі». «Україна очікує, що до порядку денного саміту НАТО в Бухаресті буде внесено питання про приєднання України до Плану дій з набуття членства в НАТО. Сподіваємося на позитивний для нашої країни розгляд цього питання», – заявляє Президент України на урочистій зустрічі у Дипломатичній академії України. У свою чергу, у Вільнюсі в ході засідання Комісії Україна-НАТО Міністр оборони України Юрій Єхануров запевняє Генерального секретаря Північноатлантичного альянсу Яапа де Хоопа Схеффера, що Міністерство оборони України було і залишається надійним рушієм євроатлантичної інтеграції. Обговорюються питання продовження реформ в оборонному та безпековому секторі України, хід воєнної реформи в Україні та розвиток ЗСУ в контексті виконання заходів Державної програми розвитку ЗСУ на 2006-2011 роки, питання розширення участі Збройних Сил України в операціях під егідою Альянсу. Міністр проголошує, що ухвалення Плану дій із членства в НАТО (ПДЧ) дозволило б «дисциплінувати себе та консолідувати українську громаду». А щодо парламентської кризи українській міністр оборони зазначає: «<…> незважаючи на різноманітність політичних поглядів і позицій, відбувається консолідація розуміння політичною елітою ролі та завдань НАТО». У Вільнюсі також відбулася ще одна подія - Росія і НАТО ухвалили програму співробітництва на 2008 рік. Тієї самої, ухвалення якої було заблоковане в грудні делегацією США, яка пов`язала схвалення цього документа з поверненням Росії в рамки Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ). Постпред Росії при НАТО Дмитро Рогозін зазначив, що обговорення цієї програми не входило до порядку денного засідання ради, а просто співпало з ним у часі - 7 лютого ввечері закінчився термін, коли країни альянсу могли внести свої заперечення або зауваження до цього документу. «Заперечень не надійшло, і, таким чином, програма співробітництва на 2008 рік ухвалена автоматично. Керівництво НАТО вже це підтвердило», – констатував постійний представник Росії при НАТО. Рогозін підкреслив, що до нової редакції програми ввійшла позиція Росії, яка «підтверджує свою прихильність ідеї про необхідність чіткого контролю за озброєннями в Європі, а наше ставлення до ДЗЗСЄ полягає в тому, що ми, як і раніше, наполягаємо на його повній ратифікації в адаптованій версії». Таким чином, «російська позиція повністю врахована», і також «враховані позиції наших партнерів», вважає Постпред Росії при НАТО. «У результаті знайдений дуже вдалий компромісний варіант, який дозволив усім, зберігши лице, відновити в повному обсязі роботу Ради Росія – НАТО». Україна і НАТО, Росія і НАТО… Здавалось би, як у першому, так і другому випадку, мова йде про співпрацю. Але яка різна співпраця, зокрема, і у наслідках. Питання Плану дій зі вступу України до Північноатлантичного альянсу – це питання навіть не стратегічної, а історичної перспективи держави, майбутнього нації... Інформаційне суспільство постіндустріальної доби. Архаїзація суспільства і всеохоплююча сугестивність засобів масової інформації. Перетворення окремих індивідів у публіку, що за одним помахом владної руки чи бажанням ЗМІ набуває ознак натовпу, юрби, якою легко керувати. «Якщо відкинути міфи і політичні спекуляції, то можна сказати, що ніяких суттєвих позитивних чи негативних наслідків від членства в НАТО для України не буде. Але будуть, звичайно, опосередковані наслідки», - зізнається («День», №24, субота, 9 лютого 2008) директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Григорій Перепелиця. І тут же наголошує: «Які це можуть бути опосередковані наслідки? Членство в НАТО наближає нас до членства в Євросоюзі. Це аксіома». Відтак, звичайна маніпуляція, адже членство в Євросоюзі і членство в НАТО, як сказали би в Одесі, «это две большие разницы». Міф перший об’єднує ідею вступу до Євросоюзу зі вступом до Північноатлантичного альянсу. При цьому забувають сказати, що ті ж Австрія, Швеція, Швейцарія і Фінляндія не тільки пишаються своїм нейтралітетом, а й пожинають усі блага його, при цьому приймають участь у програмі Альянсу «Партнерство заради миру». До речі, Вашій увазі один зі звітів з дня святкування національного свята Австрії, члена ЄС, ООН, СОТ, ОБСЄ, МБРР, МВФ і т.д., з приводу прийняття у 1955 році австрійським парламентом федерального конституційного закону про постійний нейтралітет: «Святкування національного свята - Дня прийняття в 1955 році австрійським парламентом федерального конституційного закону про постійний нейтралітет - почалося в четвер, 26 жовтня, ранком, з покладання вінків до Монумента жертвам світових війн при вході у палац Хофбург у Відні президентом Австрії і членами австрійського уряду. За традицією центральні події розгорнулися на площі Героїв у палаці Хофбург. Тут пройшов так званий «огляд досягнень» бундесхеєра - національної армії. Рота почесної варти продемонструвала своє мистецтво ходити парадним кроком. Замикав колону армійський поні за кличкою «Моцарт», що тяг на візку барабан. Все «дійство» супроводжувалося виступом військового духового оркестру. Потім пройшла урочиста церемонія приведення до присяги 900 новобранців. Їх привітали керівні особи держави. На цьому офіційна частина святкування завершилася. Однак для віденців і гостей австрійської столиці свято тільки почалося. Їх очікують виступи популярних австрійських і закордонних музичних колективів, спектаклі на патріотичну тему. Всі віденські музеї відкриті для безкоштовного відвідування або ж продають квитки з великою знижкою. День відкритих дверей проходить також у Національній раді (парламенті) і у відомстві федерального канцлера». Однак, у нашого президента – інші обов’язки й інші задуми. Переймається і захоплюється ними все той же пан Перепелиця: «Звичайно, НАТО прямо не інвестує в країни Альянсу, але він створює політичну стабільність, він створює той рівень безпеки, який дуже полюбляє іноземний капітал. До речі, на Канарах до вступу Іспанії в НАТО ніякого раю не було. Острови мали вулканічну породу і якусь рослинність. Після того, як Іспанія стала членом НАТО, туди прийшли американські інвестиції». Звичайна маніпуляція з підміни часового зв’язку причинно-наслідковим: після того – значить внаслідок того. Відтак, міф другий. Такий міф створити легко, якщо відкинути світові економічні тенденції, не зважати на географію ринків, податкову систему тощо. Його відносять до найвпливовіших, адже вважають, що обіцянки покращення життя без будь-яких зусиль, і вже сьогодні, лише завдяки вступу до НАТО для маргіналізованої маси (а таких, нажаль, більшість в Україні) більш ніж достатньо. Але яким дивовижним способом його поєднано з міфом третім – НАТО «створює той рівень безпеки…»! Здавалося б, США нині не проводять прямого геополітичного і військового суперництва, лише завжди й усюди пропагують та відстоюють демократичні цінності, проте 40% усіх військових витрат у світі припадає саме на Сполучені Штати Америки. За одними свідченнями, Мадлен Олбрайт належить ідея «війни без обмежень за часом та географією», за іншими, міністр оборони Дональд Рамсфельд надавав Джордж Бушу-молодшому на розгляд два плани нескінченних військових дій, рішення за якими тимчасово було відкладено. Такі ж підходи обстоював і обстоює віце-президент США Дік Чейні. Справа не в тому, кому належить пріоритет у поширенні ідеї, важливо інше — в політичних колах США давно визріла і знайшла практичне втілення ідея військово-політичних альянсів, які поновлюються щоразу, коли ті чи інші країни припадають на географічні сектори сфери інтересів Америки на різних етапах нескінченних війн. Доктрина «справедливої війни», коли війна точиться в ім’я «найвищого авторитету» і переслідує «благі наміри», поступилася новій доктрині «нескінченних війни». Отже, питання виправданості військових дій через конкретну мету їх досягнення, що і досі було більш ніж спірним, позбавилося і цієї «вади». Заявлена війна з терориз¬мом аж ніяк не виправдовує війну в Афганістані, Іраку, просування НАТО на Схід. За новими підходами військові дії можуть бути виправдані без надії на досягнення будь-якої остаточної мети, вони, взагалі, не потребують мети — метою є сама війна заради війни. Мадлен Олбрайт за її каденції на посаді держсекретаря Президента США у відповідь на вимоги голови Об’єднаного комітету начальників штабів, що виступав проти застосування військового втручання в Боснії і, за традицією «справедливої війни» вимагав, аби військові дії мали чітку і зрозумілу мету, адекватні засоби і стратегічне спрямування, обурливо проголосила: «Який сенс мати таку чудову армію, про яку ви постійно говорите, коли ми не можемо її використати?!» Сьогодні Україну наполегливо втягують у «несвою» війну. США під егідою боротьби з тероризмом вирішує свої економічні і геополітичні завдання. І Білому дому потрібне свіже гарматне м’ясо і поле битви з так званим тероризмом, віднесене подалі від берегів Америки і зсунуте на край — до Східної Європи. В той же час аналіз соціально-політичних, політико-правових процесів свідчить, що в Україні присутні основні терогенні фактори, що створюють політичні, економічні, соціальні й етнорелігійні передумови для виникнен¬ня й розвитку тероризму. Надзвичайний рівень корупції, жи¬вучість соціально-революційних традицій і посту¬латів, висока концентрація озброєнь і потенційних об'єктів терору, тліюче вогнище напруженості в Криму, значимість при одночасній незахищеності українських транспортних коридорів для Європи, наявність АЕС, насамперед, Чорнобильської (через стан об'єкта укриття, характер забезпечення охоро¬ни), підвищують терогенність України. Хто поручиться, що не спричинить той же ПДЧ, не кажучи вже про членство України в НАТО, кумулятивний ефект, який знищить безпеку кожного українця, кожної людини в транспорті, на роботі, вдома? Безвідповідально вважати, що рівень безпеки України зростатиме, особливо за умов утягнення України в сферу впливу Сполучених Штатів. Навіть якщо забути (а це до вподоби доволі значній кількості населення України, яка з легкістю підпадає під пропагандиський антиукраїнський вплив, вбачаючи в Росії ворога) про спільне минуле братніх східнослов’янських народів, то навряд слід забувати про застереження Росії щодо можливого нанесення превентивного ядерного удару. Президент Росії Володимир Путін наголошує: «Уже очевидно, що у світі розгортається новий виток перегонів з озброєнь. На жаль, не від нас це залежить, не ми це починаємо <…> Організація НАТО розширюється, наближає свою військову інфраструктуру до наших кордонів. <…> Нові американські бази - у Румунії, Болгарії, новий позиційний район ПРО в Польщі незабаром буде, очевидно, створений, і в Чехії - його елементи. Нас намагаються переконати, що всі ці дії - не спрямовані проти Росії. При цьому, на наші заклопотаності - цілком обґрунтовані - немає конструктивної відповіді. Розмов на цю тему багато. Але все це наші партнери використовують, на жаль, <…> не більш ніж, як інформаційно-дипломатичне прикриття для реалізації своїх власних планів. Ніяких реальних кроків для пошуку компромісу - ми не бачимо дотепер. І нас фактично ставлять перед необхідністю відповідних дій. Змушують приймати відповідні рішення. На ці нові виклики - у Росії є й завжди буде відповідь». Зрозуміла й позиція сенатора і нинішнього кандидата у президенти Сполучених Штатів Дж. Маккейна. Він закликає надати допомогу Україні і Грузії зы вступу до НАТО, наголошуючи: «Бо у них важкі сусіди!». Не дивно, адже свого часу американський геополітик Збігнев Бжезинський, розмірковуючи про геостратегічні імперативи Америки з позиції забезпечення її володарювання, зазначав: ««Україна, новий і важливий простір на євразійській шаховій дошці, є геополітичним центром, бо саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, проте тоді вона стала б азійською країною». Володимир Путін позначив загрози. У попередніх неодноразово висловлювалася думка, що, чим сильніша Росія, тим впливовіша Україна (див. «Україна: Здоровий національний егоїзм як Самоповага»), І те ж саме питання, і знову руба. Чи виявиться спроможною Україна, Русь-Україна, як старша сестра, взяти на себе відповідальність за Росію, за Росію, яка останнім форпостом Православ’я? Міф четвертий – це міф про ворожу Росію. О. Яровий якось, звертаючись до української інтелігенції, зазначив: «Стало неписаним, абсурдним «правилом»: на неприязні до сусіди виховувати патріотизм… Для облудного і богоборчого в корені своєму західного лібералізму Росія, як найпотужніший осередок світового Православ’я, є останньою значущою перешкодою поширенню глобалістичного диктату… Бачити земні успіхи й можливості істинного Богопочитання беззаконним кандидатам на глобальне панство бачити просто нестерпно… Будучи православним християнином, бачачи себе часткою вічної світобудови і вболіваючи за те, щоб остання опора Церкви на землі протривала довше, значно легше сприйняти планетарно-есхатологічне значення Росії у віках». Міф п’ятий говорить про те, що НАТО – це щось на зразок клубу за інтересами, а не військовий блок для міжнародно-правової легітимації військових вторгнень США. Нам говорять, що Північноатлантичний альянс – це, перш за все, спільнота демократій, членство у якій сприяє сталості демократій в країнах, які пристали до Альянсу. НАТО – це одноосібна вотчина Дядечка Сема, достатньо згадати щойно сказане Міністром оборони США Робертом Гейтсем в Мюнхені на Конференції з міжнародної безпеки, що «НАТО не може стати Альянсом двох рівнів: із тих, хто готовий воювати, і тих, хто не готовий». Тут саме час згадати впевнене, нещодавно сказане Міністром закордонних справ України. Володимир Огризко наголошує: «Для такої великої країни, як наша, нейтралітет взагалі неможливий». А можна пригадати слова іншого, талановитого, українського дипломата Олександра Чалого, який, свого часу наголошував, що, зважаючи на те, що «світ поділився на блоки», альтернативою України повинен стати її позаблоковий статус. Він підкреслив, що позаблоковість дасть можливість примирити українське суспільство, а зовнішня політика України буде передбачуваною й стабільною. Крім того, це дасть можливість «відверто розмовляти як з Росією, так і з Вашингтоном і Брюсселем», а «нашим міністрам, дипломатам говорити одне й те ж і на Заході, і на Сході». Міф шостий базується на ототожненні Програми дій із членства в НАТО зі стратегією розвитку країни, говориться про імпульс для структурних реформ, про якісні перетворення у сфері політики, економіки, правової системи еtс, що неодмінно торкнуться кожного українського громадянина і жити стане краще. Це саме його використовує нинішній нефаховий військовий Міністр оборони України, коли говорить, що ухвалення Плану дій в НАТО (ПДЧ) дозволило б «дисциплінувати себе та консолідувати українську громаду». «Глибока» думка… Залишимо її без коментарів. Українці ніколи не спокушалися на чужинські землі. Всю свою життєву енергію вони вкладали у плекання рідної землі. Земля щиро віддячувала їм. Меча чи шаблю вони брали до рук, лише захищаючи рідну землю від загарбника. Микола Гоголь визначав українців не інакше як давній, великий і могутній, самобутній і волелюбний європейський народ. Саме тому цей народ на Референдумі 1 грудня 1991 року Актом проголошення незалежності України затвердив своїм рішенням і незалежність, і позаблоковий статус України. В основу Акту покладено Декларацію про державний суверенітет України. У Декларації, ухваленій Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року, зазначено: «Українська РСР проголошує свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї». В свою чергу, в Конституції України, у преамбулі, зазначено: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українського нацією, усім Українським народом права на самовизначення, … керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію – Основний Закон України». Отже, заяви на кшталт тих, що робить Володимир Огризко, глава МЗС України, що в Конституції відсутні положення про позаблоковий або нейтральний статус України, а в Декларації про державний суверенітет говориться лише про намір стати нейтральною державою, а далі наголошувати, що нейтралітет неможливий, що вступ України до НАТО може прискорити її євроінтеграцію, а також говорити, що Україна у випадку вступу до НАТО не буде займати антиросійську позицію – це пересмикування на пересмикуванні. «Вступ до НАТО через загальнонаціональний референдум – екзотика, випробувана лише в Словенії, Угорщині і Словаччині, - наголошують апологети членства України в альянсі. - Звичайно доленосне рішення приймається на рівні політичних еліт». Саме на цей сценарій і покладають свої сподівання українські поборники північноатлантичної інтеграції. Позаблоковість України не є різновидом постійного нейтралітету і не дістала міжнародно-правового закріплення. Ось над цим і потрібно працювати, якщо ти – патріот! Р.S. Сподіваюсь, що наші нащадки не зрозуміють колись сказаного: «Україна обласкана природою, але скривджена історично».