Только не говорите, что думать по-украински невозможно...

Автор: Василий Горелов, член украинской диаспоры в России (Екатеринбург)

16.11.07 10:36

117459

Только не говорите, что думать по-украински невозможно...

Нещодавно відбувся День української писемності і культури. Що скажемо йому наздогін? Вигукнемо чергові образливі гасла про неповноцінність української мови чи тихо вибачимося за те, що не змогли за сімнадцять років забезпечити належний стан українській мові в рідній державі? Краще за все нічого не казати, бо за нас скаже наша сьогоднішня мовна ситуація. Вона, мабуть, поліпшується, але чи насправді, суттєво, а не зовнішньо. В нас стало більше українських шкіл, політики заговорили українською мовою, почали розробляти якісь документи на підтримку тієї самої мови. Але шкіл досі ще небагато, та і не скрізь вони є, не всі політики звертаються до народу його мовою, не всі документи добре виконуються. Як ще багато в нас тих можновладців, які не тільки не розмовляють українською, але й відверто показують ненависть до неї. Тим часом є проблема, на якій не дуже загострюють увагу, хоча вона лежить у корені наших мовних бід. Часто під час різних презентаціях і прес-конференцій, виступів в Верховній Раді й Уряді, звернень до народу і інтерв’ю можна побачити політиків, культурних діячів, науковців, підприємців, нарешті, просто людей, що говорять доброю українською мовою, без помилок і акценту. Тільки от потім ці публічні заходи закінчуються, а ті україномовні пани починають просто жити: вирішувати свої ділові справи, спілкуватися з друзями, родиною, думати про свої проблеми. На жаль дуже часто трапляється, що все це вони роблять російською мовою. Можливо, тут варто вжити поняття певної „мовної нещирості”. Така україномовність не йде на користь українській мові, більш того, вона шкодить, як нашій мові, так і Україні взагалі. Шкодить, тому що загальновідомо: ситуація, коли в країні модним і, навіть, пристойним, ознакою вихованості, було розмовляти однією мовою, а думати можна було іншою, коли якась мова ставала мовою, т.зв. еліти, мовою влади, не завжди будучи в той час мовою народу, ніколи не допомагала тій країні. Створення таких „мовних прошарків суспільства” може просто зруйнувати націю. А отже, ми маємо визнати: наша мета не зробити українську мову модною й престижною, наша мета – зробити так, щоб люди думали українською мовою, щоб це було для них природно. Ще маємо нарешті зрозуміти: офіційна, показна україномовність нікому не потрібна, і, навіть, шкідлива. Красиво говорити про культуру українською, а потім йти і вирішувати свої ділові (мабуть, фінансові, прибуткові) справи російською – наносити шкоди (мабуть, мимоволі) своєї Батьківщині. Тільки не кажіть нам, що думати українською мовою неможливо. Від цих заяв нас нудить, рівно як від того, як добре ви, публічно-україномовні, знаєте нас, краще за нас самих. Нас, народу, українців, що думають українською мовою, неймовірно багато. „Нас – тьми, і тьми, і тьми”, „ім’я нам - легіон”, „Нас – багато, і нас не подолати”. Ми не відмовимо нікому, хто щиро захоче приєднатися до нас, щоб піти разом „на тихі води, на ясні зорі”, будувати національну державу. Віримо, „мовна нещирість” лікується, але тільки самостійно. Спробуйте знаходити своїм емоціям і думкам українську форму, і залиште російську мову росіянам, що тим часом, таки будують свою національну російську державу. І йдуть єдино вірним шляхом.