Это забытое слово – варкоча

Автор: Юрко Стрєлков-Серга

06.08.07 14:03

21899

Українській мові, напевно як мало яким іншим слов’янським мовам, довелось зазнати численних штучних змін та іншомовних запозичень. Багато чужорідних слів, що увійшли в нашу мову і мали б слугувати її збагаченню, насправді спричинилися витісненню з ужитку власних самобутніх слів, створених нашими пращурами тисячі років тому з ще більш давньої індоєвропейської прамови. В кожному з цих забутих слів криється частинка історії нашого народу. Приклади занедбання української мови і зневаги до неї ми можемо бачити і чути щодня. Так, слово Державоустрій стало Конституцією – звучить гарно, але незрозуміло, волосного голову перехрестили на губернатора області, міського голову – на мера, а голову уряду – на прем’єр-міністра. Народний провідник і захисник нації гетьман (хет-ман), що означає «разюча рука» (звідси англійське hit – вдаряти, потрапляти у ціль, грецьке хітин (хіт-тин) – ударозахисний, не вразливий – зовнішній скелет-оболонка ракоподібних та комах) перетворився на президента, що означає «той, що сидить попереду всіх» (пре-сидент) або, за іншою версією, «перший зуб» (презі-дент) при розподілі здобичі. До речі, про голову. В українській мові, на відміну від російського волосы, існує два цілком різних слова: на тілі – волосся, а на голові – коси. І коли реклама весело сповіщає, що після миття шампунем волосся набуває об’єму, можна лише уявити, на кого така жінка стає схожа. А як виглядає зачіска пані Юлії? Чи відомо комусь, що за дивна конструкція в неї на голові і яку-таку назву вона має. Вже мало хто пам’ятає сьогодні слово варкоча, а про його значення не відають напевно і фахові мовознавці. Історія походження цього слова надзвичайно давня і цікава. Слово варкоча складається з трьох частин (праслів) – «в-ар-коч», тобто «в дугу зкочена». Праслово «ар» означає дуга, лук; звідси арка, арбалет, арсенал, армія, Арес – давньогрецький бог війни, Артеміда – давньогрецька богиня полювання, латинське arcus і італійське arco – лук, англійське archer – лучник, arc – дуга. Ім’я билинного ворога Київської Русі – Тугар (туг-ар) означає «людина з тугим луком». І досі на Херсонщині існує селище Тугарек. Лук був головною зброєю давніх мисливців і завойовників – скіфів. Арієць означає лучник, представник давньої військової касти, вищими ступенями котрої були бояр (бой-ар) – «боєць з луком» (боярин) і маркіз (ма-ар-кі) – «рука лук рухає» (звідси прізвище Маркіш), а найвищий правячий сан Цар (з-ар) – «з луком» і Король (к-ар-ол) – «з великим луком». Звідси походять імена Кароль, Карл, Чарльз, Шарль, Карлос та українські прізвища Король, Короленко, Королюк. Один з давніх українських народних оберегів традиційно захищає також від ворожих стріл. Праслово «коч» збереглось у складі багатьох сучасних українських слів, таких як качати, котити, кочовики, котел, а також в польських koc (одіяло), kocanki (сережки), kotka (сережка). Отже, варкоча – це давньоруська елітна арійська жіноча зачіска у вигляді сплетених і обвитих через голову кос, що нагадують дугу або лук. У подібний спосіб заплітались жінки давніх етрусків, ахейців та декотрих інших, зпрадавна споріднених з українцями народів. Цю зачіску ще називають у нас «калачем». В польській мові також є слово warkocz, але тамтешні мовознавці і гадки не мають що воно означає і звідки походить. Вдови по загиблих воїнах на знак трауру не обвивали коси через голову, а носили позаду неї опущеними дугою донизу, доти, поки знову не виходили заміж. Давньогрецька богиня правосуддя Феміда також зображувалась з варкочею на голові.

Історія української нації неподільно пов’язана з її мовою, дослідження котрої дозволить нам глибше пізнати джерела власного походження. Будучи дуже давньою, українська мова знаходиться глибоко в підсвідомості народу, саме тому вона є такою сильною і витривалою, саме тому українці є незборимою світовою нацією, що зберігає в собі таємниці прадавніх епох.